2

№2-0107/1388/2012

Постійний номер справи 0107/3984/2012

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2012 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі: головуючого, судді - Уржумової Н.В., при секретарі - Лапіні С.Д.

розглянувши у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами до Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, мотивуючі позовні вимоги тим, що вона працювала в Відокремленому структурному підрозділі «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» з 16.06.1993 року (наказ №203 від 16.06.1993 року) на посаді провідника пасажирських вагонів. Наказом №129 від 27.03.2012 року з ОСОБА_1 був розірваний трудовий договір (контракт) від 24.02.2004 року №689 та вона була звільнена за п.8 ст.36 КЗпП України (підстави, передбачені контрактом). Однак, з цим звільненням ОСОБА_1 не згодна. 13.03.2012 року позивачці по справі під час виконання посадових обов'язків, безпосередньо в поїзді було вручено попередження про розірвання з нею контракту через два тижні. Після прибуття поїзда сполученням «Москва-Севастополь», на якому працювала ОСОБА_1, їй був виданий листок непрацездатності з 29.03.2012 року по 06.04.2012 року включно. Після його закінчення та прибуття на місце роботи, ОСОБА_1 повідомили, що вона звільнена, але при цьому відмовилися ознайомити з наказом про звільнення, не видали трудову книжку та не провели з нею розрахунок. На неодноразові звернення до керівництва відповідача із заявами про видачу документів про її звільнення, ці документи так й не були надані ОСОБА_1 Позивачці відомо, що до теперішнього часу текст наказу по підприємству так й не виготовлений, йому не присвоєний номер, він не підшитий до книги наказів. Також ОСОБА_1 не ознайомлена з наказом про звільнення. Наказ (розпорядження) не містить підстав для звільнення ОСОБА_1. оскільки в тексті попередження від 13.03.2012 року було зазначено, що контракт з нею буде розірваний за п.6.3. контракту, який у свою чергу передбачає умови зміни, припинення та розірвання контракту. Навіть сам по собі перелік умов розірвання контракту досить широкий і з яких саме підстав звільнено ОСОБА_1 не зрозуміло. Крім того, у попередженні було зазначено, що контракт буде розірвано, але ж з копії наказу №129 від 27.03.2012 року було контракт припинено. Також відповідно до п.6.5 контракту №689 від 24.02.2004 року дострокове розірвання контракту може бути проведено в разі попередження про це сторони не менше ніж за два тижня. Так, при попередженні ОСОБА_1 про звільнення 13.03.2012 року, термін попередження закінчився 27.03.2012 (ст. 254 ч. 4 ЦК України). Отже, наказ про звільнення не міг бути виданий раніше 28.03.2012 року. Видання наказу 27.03.2012 року є порушенням строку попередження про звільнення (ст. 1 КЗпП України). У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що розірвання з нею контракту по п.6.3 є фактично дисциплінарним стягненням, тому що містить умови невиконання або неналежного виконання стороною обов'язків, передбачених контрактом. Отже ОСОБА_1 за відсутності фактично наказу про її звільнення не була допущена до роботи 07.04.2012 року, тому має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день винесення рішення судом. Згідно з довідкою №405 від 13.04.2012 року середньомісячний заробіток складає 2985,97 грн. За період з 28.03.2012 року по 29.04.2012 року сума вимушеного прогулу складає 2985,97 грн. Також ОСОБА_1 діями відповідача були завдані моральні страждання, оскільки вона дуже нервувала після отримання попередження про припинення трудового контракту, що призвело до погіршення здоров'я та тимчасової непрацездатності. Вона була змушена неодноразово звертатися до відповідача, писати заяви про видачу документів, звертатися за юридичною допомогою. Кілька разів приїжджати з м.Севастополя до м.Сімферополя, вишукувати для цього час, кошти. Все це вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 оцінює в 3000,00грн. З урахуванням наведеного та з посилання на ст.ст. 8-1, 149, 235, 237-1 КЗпП України, ч.1 ст. 8, ч. 4 ст. 254 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) №129 від 27.03.2012 року про припинення з нею контракту №689 від 24.02.2004 року з підстав п.8 ст.36 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагона Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.03.2012 року по день прийняття судового рішення; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, а також витрати, пов'язані з надання правової допомоги (а.с.1-3).

Під час провадження по справі ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненою позовною заявою та остаточно просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) №129 від 27.03.2012 року про припинення з нею контракту №689 від 24.02.2004 року з підстав п.8 ст.36 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагона Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» з 27.03.2012 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.03.2012 року по день прийняття судового рішення, тобто 14.06.2012 року в розмірі 4235,91грн.; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, а також витрати, пов'язані з надання правової допомоги (а.с.46-48).

Від позивачки до суду надійшла письмова заява про розгляд справи у її відсутність та відсутність її представника, з проханням задовольнити позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви, у разі неявки належно повідомленого представника відповідача провести заочний розгляд справи. Також позивачка надала суду квитанцію про понесені нею витрати на надання правової допомоги та відповідно розрахунок цих витрат.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, відповідно до вимог діючого законодавства, причин своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність не надавав.

З урахуванням письмової згоди позивачки, якій зрозумілі підстави та наслідки заочного розгляду справи, суд, ухвалив провести заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.ст.169, 224 ЦПК України.

Цивільна справа розглядається судом у порядку ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши наявні у справі докази і матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про звільнення, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду провідника пасажирських вагонів з 16.06.1993 року згідно наказу-розпорядження №203 від 16.06.1993 року.

13.03.2012 року ОСОБА_1 було отримано попередження про дострокове розірвання контракту. Відповідно до цього повідомлення Державне підприємство «Придніпровська залізниця» в особі начальника відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» ОСОБА_2 повідомило ОСОБА_1, що у зв'язку з порушенням нею обов'язків, передбачених контрактом від 24.02.204 року №689, а саме: р.6 п.6.3., через два тижні, з дня отримання нею даного повідомлення, буде розірвано контракт від 24.02.2004 року №689.

Згідно з наказом (розпорядженням) №129 від 27.03.2012 року про припинення трудового договору (контракту), з ОСОБА_1 було звільнено з посади провідника пасажирського вагону з 27.03.2012 року з підстав п.8 ст. 36 КЗпП, передбачено контрактом від 24.02.2004 року №689.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

24.02.2004 року між Сімферопольським пасажирським вагонним депо державного підприємства Придніпровська залізниця в особі в.о. начальника Сімферопольського пасажирського вагонного депо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений контракт за №689.

Згідно з ч.3 ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.13 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Таким чином при укладенні контракту законом надано право сторонам установлювати підвищену відповідальність керівника підприємства й додаткові підстави для розірвання трудового договору - контракту.

Так, згідно з п.п.6.3. розділу 6 контракту №689 від 24.02.2004 року, укладеного між сторонами по справі, працівник може бути звільнений, а цей контракт розірваний з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії у разі: встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі; допущення порушення прикордонних та митних правил при перетині державного кордону України; встановлення факту повторного використання постільної білизни; внесення недостовірних даних щодо обліку пасажирів та комплектів постільної білизни в бланк ЛУ-72/УЗ; незабезпечення своєчасних та безпечних умов проїзду пасажирів їх посадки і висадки, що призвело до травмування або смерті пасажира; допущення випадків пожежі в пасажирських вагонах внаслідок недбалого ставлення до своїх службових обов'язків. При розірванні контракту з підстав, не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за п.8 ст. 36 КЗпП України.

Однак, з наказу (розпорядження) №129 від 27.03.2012 року не убачаться підстав для звільнення ОСОБА_1 з займаної нею посади.

Крім того, контракт з нею був припинений, а ні розірваний, як це передбачено контрактом №689 від 24.02.2004 року, укладеного між сторонами по справі, а також нормами КЗпП України.

Також з наказом (розпорядженням) №129 від 27.03.2012 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 взагалі не була ознайомлена, що підтверджується копією цього наказу (а.с.4), трудова книжка не була їй видана та розрахунок при звільнені не проведений.

Вищевказані обставини знайшли своє підтвердження при розгляді позову по суті.

Судом у забезпечення доказів по справі були витребувані у Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця»: прошнуровані та пронумеровані накази по підприємству за березень-квітень 2012 року, посадова інструкція провідника пасажирського вагону ОСОБА_1; оригінал наказу про призначення ОСОБА_4 виконуючим обов'язки начальника Сімферопольського пасажирського вагонного депо у березні-квітні 2012 року. Однак, зазначені документи так й не були надані представником відповідача суду.

Враховуючи висновки суду про незаконність наказу від 27.03.2012 року про звільнення позивачки, суд вважає що не можна вважати законним припинення контракту з позивачкою і проведення відповідачем звільнення позивачки.

Порушене право позивачки підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) в.о. начальника Сімферопольського пасажирського вагонного депо ОСОБА_4 №129 від 27.03.2012 року про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагону Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та поновлення її на цієї посаді з дати звільнення, а саме 27.03.2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При розрахунку суми середнього заробітку, що підлягає до виплати позивачці за час вимушеного прогулу, суд приймає до уваги довідку, додану до матеріалів цивільної справи позивачкою (а.с.10), досліджену судом під час розгляду справи по суті.

Після свого звільнення, позивачка ніде не працювала та не отримувала соціальних допоміг.

Виходячи з відомостей зазначеної довідки, розмір середнього заробітку, який підлягає до виплати позивачці за час вимушеного прогулу за період з 28.03.2012 року на час ухвалення судового рішення, тобто 14.06.2012 року складає 4235,91грн. (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування відповідачем моральної шкоди у розмірі 3000,00грн., суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у цієї частині, з урахуванням наступного.

У відповідності згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Внаслідок незаконного звільнення порушені конституційні та трудові права позивача. Видачею наказу про звільнення без законних підстав позивачці спричинено моральну шкоду, яка виразилася у втраті нормальних життєвих зв'язків, а саме позивачка ОСОБА_1 була позбавлена доходу, що негативно відобразилося на її сім'ї, змусило позивачку прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 1500,00 грн.

Відповідно до ч.5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

У зв'язку з зазначеним, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 2985,97грн. (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, й питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

З відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 214,60грн.

Розглядаючи вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правовому допомогу, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлений граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Доводячи розрахунок понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 1750,40 грн., позивачка зазначила, що ці кошти були витрачені нею на правову допомогу, а саме за участь адвоката ОСОБА_5 під час розгляду справи в суді.

Як убачається з матеріалів цивільної справи, адвокат ОСОБА_5 приймала участь на представництво інтересів ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді на підставі ордеру та договору, укладеного між ними.

Однак, Законом передбачена компенсація витрат за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що по даній справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про повернення витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.

На підставі пункту 8 частини 1 статті 36, статей 231, 232, 235, 236, 237-1 Кодексу Законів про працю України, статтями 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212-215, 218, 224-226, 294, пунктів 2, 4 частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) в.о. начальника Сімферопольського пасажирського вагонного депо ОСОБА_4 №129 від 27.03.2012 року про припинення трудового договору (контракту) та звільнення ОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагону Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді провідника пасажирського вагону Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» - з 27.03.2012 року.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Севастополь, Крим, проживає за адресою: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.03.2012 року на час ухвалення судового рішення, 14.06.2012 року у розмірі 4235 (чотири тисячі двісті тридцять п'ять) гривень 91 копійка (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Севастополь, Крим, проживає за адресою: АДРЕСА_1) моральну шкоду в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок.

ОСОБА_1 у задоволенні решти позовних вимог до Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» - відмовити.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» у дохід держави судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону Відокремленого структурного підрозділу «Сімферопольське пасажирське вагонне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 2985 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 97 копійок (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя