ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 р. | № 22/609 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів : | Бакуліної С.В., Рогач Л.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтернафтотрейд” |
на постанову | від 19.04.2006 року Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 22/609 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” |
до | ТОВ “Інтернафтотрейд” |
про | розірвання договору № 6/25 від 04.09.1998 року про спільну діяльність |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Карташов В.В. (довіреність від 26.12.2005р. №юр-595/д); Кармазін О.А. (довіреність від 22.12.2005р. №юр-581/д) |
від відповідача: | Сабо Ю.В. (довіреність від 03.10.2005р. № 6/юр); Соловйов К.М. (довіреність від 03.10.2005р. № 5/юр); Осипов С.М. (довіреність від 03.10.2005р. № 7/юр) |
В С Т А Н О В И В:
По справі оголошувалась перерва до 27.06.2006 року до 9-30 годин.
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Шкурат А.М.) від 11.11.2005 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Зеленін В.О., судді –Рєпіна Л.О., Кошіль В.В.) від 19.04.2006 року, у справі № 22/609 позов задоволено повністю; розірвано договір №6/25 від 4 вересня 1998 року про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазоконденсатного родовища без створення юридичної особи, що був укладений між ЗАТ “Інтернафтотрейд” та НГВУ “Чернігівнафтогаз” ВАТ “Укрнафта” (зареєстрований в органах державної податкової служби за № 534664185, св-во платника ПДВ №33699176) в зв’язку з істотним порушенням його умов ТОВ “Інтернафтотрейд”, яке прийняло на себе права та обов’язки ЗАТ “Інтернафтотрейд”, згідно договору від 30 січня 2004 року; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ТОВ “Інтернафтотрейд” просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.8, 19, 129 Конституції України, ст.ст.4, 431 ЦК УРСР, ст.ст.11, 16, 1135, 1142 ЦК України, ст.ст. 4, 42, 43, 45, 47, 43 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Колегією суддів відмовлено в задоволенні клопотання позивача про дозвіл здійснювати аудіозапис судового засідання, оскільки таке клопотання не було достатньо обґрунтованим.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.09.1998 року між ВАТ “Укрнафта” (позивачем) та ЗАТ “Інтернафтотрейд” (відповідачем) був укладений договір № 6/25 про спільну діяльність з освоєння та розробки газоконденсатних покладів Мільківського нафтогазоконденсатного родовища без створення юридичної особи (надалі - договір № 6/25 від 04.09.1998 року) (Ліцензія № 1597 на користування надрами належить ВАТ “Укрнафта”), метою якого, зокрема, було отримання доходів Учасниками, тобто особами, які початково уклали цей договір, а в подальшому - будь-якими юридичними особами, які можуть приєднатися до договору (пункт 1.1. договору та визначення основних термінів договору).
Відповідно до договору від 30 січня 2004 року купівлі-продажу (уступки) частки участі у договорі про спільну діяльність ЗАТ “Інтернафтотрейд” передало у власність відповідача свою частину (частку) у договорі про спільну діяльність, а відповідач прийняв права та обов’язки ЗАТ “Інтернафтотрейд” як учасника по договору про спільну діяльність.
Позов про розірвання договору №6/25 від 04.09.1998 року позивач обґрунтовує тим, що відповідачем порушено його право на отримання прибутку та на отримання фінансової інформації (бухгалтерської податкової звітності, первинних документів), в т.ч. щодо прибутків спільної діяльності; відповідач збагачується за рахунок спільного майна внаслідок реалізації йому виконавчим директором (за відсутності у останнього будь-яких повноважень від позивача) вуглеводнів без проведення розрахунків за них, а також виконавчий директор намагався стягнути неіснуючі збитки за мировою угодою, укладеною за участю особи (виконавчого директора) яка не мала на те повноважень; відповідач протягом 2004-2005 років ухиляється від проведення зборів комітету з управління, блокує затвердження програми і бюджету спільної діяльності 2004-2005 років, що унеможливлює досягнення мети договору та свідчить про невиконання відповідачем зобов’язань по договору в частині участі у веденні спільних справ; позивач втратив довіру до відповідача і особи, яка іменує себе виконавчим директором договору №6/25 від 04.08.1998 року (Романов Р.О.), з огляду на висновки правоохоронних органів та узгоджені дії цих осіб із спільною метою незаконного заволодіння майновими активами позивача; відповідач не виконує умов договору щодо передачі балансу спільної діяльності та функцій ведення податкового та бухгалтерського обліку НГВУ “Чернігівнафтогаз” ВАТ “Укрнафта”; правоохоронними органами встановлені факти підробки документів, що стосуються спільної діяльності та незаконного використання цих документів для підтвердження повноваження сторони та затвердження мирової угоди з метою привласнення майна та активів позивача на 10 054 955 грн.; відповідач спільно діє з виконавчим директором на свою користь, що полягає в самостійному розпорядженні відповідачем та виконавчим директором без довіреності позивача спільними коштами на рахунку і майном, в укладанні угод на реалізацію вуглеводнів, на охорону родовища без згоди позивача, чим обмежується право позивача на участь у веденні спільних справ.
Суди задовольнили позов, застосувавши до спірних правовідносин положення ч.2 ст.651 ЦК України, вважаючи що спірний договір має бути розірвано, оскільки відповідачем істотно його порушено. За висновком судів істотним порушенням договору є порушення відповідачем обов’язку брати участь у засіданнях комітету з управління спільною діяльністю, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості брати участь в управлінні спільною діяльністю, право на яке встановлено пунктом 5.1.1 договору про спільну діяльність, а також був позбавлений права одержувати прибуток відповідно до умов спірного договору або частини виробленої за договором продукції, а також на отримання інформації.
Судами встановлені і інші порушення відповідачем умов договору, які однак не оцінені ними як такі, що значною мірою позбавляють позивача на те, на що він розраховував при укладенні договору.
Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч.1 ст.11110 ГПК України).
Згідно ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З огляду на наведене колегія відзначає, що зміна або розірвання договору можуть здійснюватись у судовому порядку. Підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацем другим вищенаведеної норми закону. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – “значної міри” позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу угляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2 ст.651 ЦК України. Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому мається на увазі не лише грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а і випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Частиною 2 ст.1130 ЦК України визначено, що спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.
Відповідно до ст.1132 ЦК України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Відповідно до ч.1 ст.1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників.
Відповідно до ч.5 ст.1135 ЦК України рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.
Відповідно до п.4.1 договору про спільну діяльність в редакції додаткової угоди № 3 від 15.03.2002 року управління справами по спільній діяльності учасниками договору здійснюється спільно, через комітет з управління.
Згідно п.15.3 договору №6/25 від 04.08.1998 року, кожний учасник із складу своїх представників визначає уповноважену особу, якій надається право підпису прийнятих Комітетом з управління рішень від імені даного учасника.
Пунктом 15.8 договору встановлено, що Комітет з управління приймає рішення з усіх питань спільної діяльності, а саме:
- затверджує програми спільної діяльності; затверджує бюджет спільної діяльності;
- приймає рішення щодо розпорядження спільним майном, включаючи визначення порядку реалізації продукції спільної діяльності;
- інші рішення згідно з даним договором та положенням про комітет з управління.
Положення про комітет з управління сторонами не затверджувалось.
Відповідно до п.15.10 договору, засідання комітету з управління проводиться один раз на квартал або частіше на прохання одного з учасників.
Судами встановлено, що позивач неодноразово у письмовій формі звертався до відповідача з пропозицією провести засідання комітету з управління про що відповідачу та виконавчому директору надсилались відповідні листи.
Так, як вбачається з листа позивача № юр-1843 від 28.07.2005 pоку, направленого відповідачу 02.08.2005 pоку, позивач запропонував провести 09.08.2005 року в приміщенні позивача засідання комітету з управління спільною діяльністю.
Також, позивач листом № юр-1826 від 27.07.2005 pоку, направленим відповідачу 02.08.2005 pоку, запропонував відповідачу невідкладно вирішити питання про звільнення Романова Р.О. з посади виконавчого директора договору у зв’язку з втратою довіри до нього з боку позивача та позбавленням його позивачем права представляти інтереси позивача як учасника договору.
Відповідач листом № 54/СД від 05.08.2005 року відмовився від проведення 09.08.2005 року засідання комітету з управління, мотивуючи це закордонним відрядженням члену комітету з управління зі сторони відповідача.
Крім того, у листі № 214 від 29.12.2004 pоку, відповідач на інші повідомлення позивача про збори комітету зазначив, що у зв’язку з вимушеним відрядженням одного з членів комітету з управління від відповідача, збори комітету з управління не могли відбутися внаслідок відсутності необхідних 100% всіх членів комітету з управління.
Враховуючи зазначене вище, суди визнали вказані підстави для відмови відповідача у проведенні засідань комітету з управління необґрунтованими, оскільки членом вказаного комітету з боку будь-якого з учасників може бути будь-яка особа зі складу представників учасника, якій він надасть право підпису від його імені прийнятих комітетом з управління рішень. Отже, відсутність певної фізичної особи в Україні на час проведення засідань комітету з управління не позбавляє відповідача можливості призначити іншого члена комітету з управління зі свого боку для участі у засіданнях комітету з управління.
Протягом 2004 - 2005 років відповідач жодного разу не з’явився на засідання комітету з управління, які були призначені на 29.06.2004 pоку, 13.01.2005 pоку, 22.03.2005 року та 09.08.2005 pоку, поважних причин ухилення від участі у веденні спільних справ він не навів, документів та інформації щодо спільної діяльності, що неодноразово вимагались позивачем, відповідач позивачу не надав (відповідач є уповноваженим учасником на ведення бухгалтерського і податкового обліку). Таким чином, нез’явленням на прохання позивача на засідання комітету з управління у повному складі, відповідач порушив умови договору, зокрема, умови п.22.2 договору про спільну діяльність, за яким учасники гарантують, що не будуть вживати дії, які можуть зашкодити цілям і завданням цього договору.
Оскільки саме комітет з управління приймає рішення з усіх питань щодо розпорядження спільним майном, розподілу прибутку (п.13.7 договору), затверджує бюджет спільної діяльності та її програму, то, за висновком судів, нез’явлення відповідача на засідання комітету з управління, зумовлює неможливість розпорядження учасниками спільної діяльності спільним майном, перешкоджає здійсненню права позивача на одержання його частки прибутку від спільної діяльності або частини виробленої за договором продукції, а також на отримання інформації.
Колегія суддів вважає, що судами вірно встановлено, що у позивача об’єктивно склалися обставини, які дають підстави для висновку, що внаслідок порушення відповідачем зобов’язань за договором, він є потерпілою стороною, яка не може використовувати протягом двох років результатів договору про спільну діяльність (двома передбаченими договором варіантами розрахунків –шляхом розподілу прибутку або шляхом розподілу продукції), а відповідно до приписів ст.1136 ЦК України та встановлених судами обставин справи позбавлена як учасник спільної діяльності права на інформацію щодо ведення спільних справ учасників, а саме на ознайомлення з документами первинного бухгалтерського обліку.
Крім того, судами встановлено, що рішення у справах № 6/240, № 6/241 Господарського суду міста Києва були скасовані у зв’язку з тим, що до суду звернулось неправосуб’єктне утворення - спільна діяльність, що не є юридичною особою та не може бути учасником судового процесу. Від імені учасників договору про спільну діяльність діяв виконавчий директор, що одночасно представляв інтереси відповідача і позивача не маючи на це від останнього довіреності. У справі № 10/280 Господарського суду Чернігівської області відповідач та виконавчий директор, керуючись п. 5 додатку від 05.09.1998 року до договору, що у справі № 6/240 визнаний судом нікчемним, уклали мирову угоду щодо матеріальних активів позивача, не маючи на це довіреності, підписаної головою правління ВАТ “Укрнафта” з правом на укладання мирової угоди.
Отже, враховуючи втрату довіри до виконавчого директора спільної діяльності з боку позивача та звернення останнього до відповідача із проханням вирішити питання про призначення іншого виконавчого директора, за висновком попередніх судових інстанцій, своїм ухиленням від проведення засідання комітету з управління та вирішення на цьому комітеті даного питання відповідач порушив права позивача щодо участі у прийнятті рішень стосовно звільнення та призначення виконавчого директора по спільній діяльності.
Посилання в касаційній скарзі на порушення позивачем умов спірного договору, навіть за умови доведеності таких, не є підставою для відмови в позові позивачу.
Колегія суддів вважає помилковим зазначення в касаційній скарзі про неврахування судами співвідношення норм статей 651 та 1142 ЦК України як загальної та спеціальної, а також того, що з боку відповідача відсутні неправомірні дії, які могли б бути підставою для розірвання спірного договору. Приписами ч.2 ст.1142 ЦК України дійсно передбачене право учасника договору простого товариства, укладеного на визначений строк, вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору. Колегія суддів відзначає, що наявність такого права не позбавляє учасника договору про спільну діяльність права ставити питання про дострокове розірвання цього договору на загальних підставах, в тому числі передбачених ч.2 ст.651 ЦК України.
Стосовно доводу касаційної скарги про те, що невідомо чи є скасованою ухвала Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2006 року про зупинення апеляційного провадження по справі №22/609, то колегія суддів відзначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 року апеляційне провадження у справі №22/609 було поновлено (т.3 а.с.130). Ухвала від 19.04.2006 року відповідачем не оскаржується, а в касаційній скарзі скаржник не посилається на те в чому полягає неможливість розгляду даної справи до розгляду справ №№6/1, 6/909, 6/910, і в чому вони є пов’язаними з даною справою.
Зазначення в касаційній скарзі про направлення поштою заяви про відвід складу колегії суддів, яка ухвалила оскаржувану постанову, не відповідає матеріалам справи, які такої заяви не містять.
Стосовно відмови відповідачу у правосудді через незаслуховування пояснень по апеляційній скарзі його представників, то така інформація також не знайшла свого підтвердження матеріалами справи.
Касаційна інстанція вважає безпідставними твердження в касаційній скарзі про те, що справу розглянуто Київським апеляційним господарським судом у незаконному складі колегії суддів (п.1 ч.2 ст.11110 ГПК України) з огляду на наступне. Незаконність складу колегії суддів може полягати в тому, що: а) справу розглянуто особами, які не є суддями; б) справу розглянуто суддями, які не є суддями даного суду; в) справу розглянуто суддями, яким було заявлено відвід із підстав, зазначених у ст.20 ГПК України, у задоволенні якого було відмовлено. Скаржник не посилається на жодне з наведеного, та зазначає про неможливість призначення колегії суддів розпорядженням голови суду. Визначення складу колегії суддів розпорядженням голови відповідного суду не робить склад цієї колегії незаконним.
Таким чином, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 ГПК України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст.1117 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Інтернафтотрейд” від 11.05.2006 року № 97 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 року у справі № 22/609 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 року у справі № 22/609 –без змін.
Головуючий-суддя | Д.Кривда |
С у д д і | С.Бакуліна Л.Рогач |