АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Кулянди М. І.

суддів: Бреславського О.Г., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватної фірми «Інтервал»про стягнення заборгованості та компенсацію моральної шкоди, за апеляційною скаргою приватної фірми «Інтервал»на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до приватної фірми «Інтервал» про стягнення заборгованості та компенсацію моральної шкоди.

Просив суд стягнути з приватної фірми «Інтервал»на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 191 577 грн. 03 коп., три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 3 775 грн. 58 коп., штраф за прострочення в розмірі 1 435 грн. 51 коп., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., а також судові витрати по справі.

Посилається на те , що 07 жовтня 2008 року між ним та відповідачем було укладено договір позики грошей. Згідно вказаного договору позивач передав приватній фірмі «Інтервал»в особі директора ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24 000 доларів США, які останній зобов'язаний був повернути не пізніше 07 жовтня 2009 року.

На підтвердження факту отримання вищезазначеної суми відповідачем в присутності трьох свідків була надана розписка.

В строк визначений договором відповідач борг не повернув. Внаслідок чого завдав позивачу незручностей, пов'язаних з порушенням свого нормального життєвого устрою та душевних страждань.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з приватної фірми «Інтервал»на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 152 860 грн. 75 коп., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 3 217 грн. 92 коп., неустойку за неналежне виконання зобов'язання в розмірі 1 222 грн. 89 коп. та 500 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На дане рішення приватною фірмою «Інтервал»подано апеляційну скаргу на предмет його скасування з ухваленням нового рішення, яким просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрун-тованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2010 року залишити без змін, оскільки воно є законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення щодо часткового задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що 07 жовтня 2008 року між сторонами був укладений договір позики. Згідно вказаного договору позивач передав приватній фірмі «Інтервал»в особі директора ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24 000 доларів США, які останній зобов'язаний був повернути не пізніше 07 жовтня 2009 року.

На підтвердження факту отримання вищезазначеної суми відповідачем була надана розписка в присутності трьох свідків.

Такий висновок суду є правильним.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а з відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом 07 жовтня 2008 року між сторонами був укладений договір позики. Згідно вказаного договору позивач передав приватній фірмі «Інтервал»в особі директора ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24 000 доларів США, які останній зобов'язаний був повернути не пізніше 07 жовтня 2009 року.

Внаслідок невиконання взятих на себе зобов'язань в повному обсязі відповідач заборгував позивачу 19 325 доларів США, що за курсом НБУ становить 152 860 грн. 75 коп.

Згідно ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання відповідає перед кредитором за завдані прострочені збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі,визначені родовими ознакам, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу

Частина 3 ст. 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2. Договору за прострочення виконання зобов'язання позичальником передбачена відповідальність у вигляді фіксованої неустойки у розмірі 0,8 % від простроченої суми.

Враховуючи вимоги ст. 625 ЦК України відповідач також зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором позики в розмірі 152 860 грн. 75 коп., трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 3 217 грн.92 коп., неустойки за неналежне виконання зобов'язання в розмірі 1 222 грн. 89 коп.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з приватної фірми «Інтервал»на користь ОСОБА_1 500 грн. моральної шкоди, діяв всупереч норм чинного законодавства.

Статтею 611 ЦК України, якою визначено правові наслідки порушення зобов'язання, встановлено, що у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, щодо відшкодування моральної шкоди.

Між сторонами мають місце договірні відносини. У цих відносинах сторони не передбачили можливість відшкодування моральної шкоди, тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку стягнувши з відповідача моральну шкоду. У зв'язку із цим рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що розписка про отримання відповідачем, як директором приватної фірми «Інтервал»вищезазначених коштів відповідно до договору позики від 07жовтня 2008 року не може бути належним та допустимим доказом, оскільки приймання готівки в каси підприємства проводиться за прибутковими касовими ордерами, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами по справі 07жовтня 2008 року було укладено договір позики, внаслідок якого приватна фірма «Інтервал»отримала позику в сумі 24 000 доларів США.

Відповідачем 07жовтня 2008 року була надана розписка, з якої вбачається, що ОСОБА_1 передав директору приватної фірми «Інтервал»ОСОБА_3 24 000 доларів США, а останній отримав вказані кошти від ОСОБА_1, що підтверджує укладення договору позики між сторонами.

Порядок приймання зазначених коштів стороною за договором позики не спростовує самого факту передачі грошей позичальнику та не впливає на суть правовідносин між сторонами по договору.

Враховуючи наведене, та керуючись ст. 307, 309, ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу приватної фірми «Інтервал»задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 грудня 2010 року в частині стягнення з приватної фірми «Інтервал»на користь ОСОБА_1 моральної шкоди скасувати.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з приватної фірми «Інтервал»на користь ОСОБА_1 моральної шкоди відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: