ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 р. Справа № 75065/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області на постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИВ :

31 січня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області (далі - УПФ України в Гусятинському районі) та стягнути з відповідача на її користь передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007-2010 роки та по день винесення рішення.

Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині перерахунку спірної доплати до пенсії за період з 2007 року до 30 липня 2010 року залишено без розгляду у зв'язку із пропуском нею строку звернення до адміністративного суду.

Постановою цього ж суду від 11 лютого 2011 року, прийнятою в скороченому провадженні, вищевказаний позов задоволено, визнано протиправними дії УПФ України в Гусятинському районі та вирішено зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачці передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії за період з 31 липня 2010 року до 11 лютого 2011 року з урахуванням виплачених сум. Крім того, постанову звернено до негайного виконання.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Гусятинському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком, та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України.

З урахуванням вимог ч.8 ст. 183-2 та п.3 ч.1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Оскільки положення ст. 6 зазначеного Закону за період з 31 липня 2010 року до 11 лютого 2011 року були чинними, тому відмова УПФ України в Гусятинському районі у проведенні нарахування і виплати позивачці доплати у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за цей період є протиправною. Крім того, постанова підлягає до негайного виконання.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мала право на отримання підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який б визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку апеляційного суду, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення за період з 31 липня 2010 року до 11 лютого 2011 року.

Враховуючи те, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Гусятинському районі Тернопільської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі суд апеляційної інстанції не вбачає.

Посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Разом з тим, відповідно до ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч.ч.1 та 2 ст. 256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 201, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Гусятинському районі Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2011 року у справі № 2а-365/11 в частині її допущення до негайного виконання змінити.

На підставі п.1 ч.1 ст. 256 КАС України допустити вищезазначену постанову до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.

У іншій частині постанову Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2011 року залишити без змін.

В силу вимог ч. 10 ст. 183-2 КАС України постанова є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.П.Сапіга