ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 червня 2012 року № 2а-18526/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Головуючого судді Шарпакової В.В., суддів Качура І.А., Келеберди В.І. розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України

Міністерства фінансів України

Апеляційного суду Київської області

Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання чинити дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним до Державної судової адміністрації (далі по тексту - відповідач 1), Міністерства фінансів України (далі по тексту - відповідач 2), Державного казначейства України (далі по тексту - відповідач 3), Апеляційного суду міста Києва (далі по тексту - відповідач 4) в якому просить:

- визнати незаконною бездіяльність всіх відповідачів щодо невжиття заходів по приведенню у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів», та по усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати;

- стягнути з Державної судової адміністрації України з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 1 червня 2006 року по листопад 2010 у розмірі 273893 грн. 19 коп.;

- зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані витрати на виплату заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2006 року по листопад місяць 2010 року та на виплату самої заробітної плати з 01 грудня 2010 року у встановленому статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 розмірі;

- зобов'язати Апеляційний суд Київської області провести з 01 червня 2006 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідності зі статті 44 Закону України «Про статус суддів» та виплачувати її у визначеному законом розмірі - 744 гривні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2010 року відкрито провадження та призначено розгляд справи у попередньому судовому засіданні на 28 січня 2011 року, яке було відкладено на 16 грудня 2011 року.

16 лютого 2011 року у попередньому судовому засіданні представником Державної судової адміністрації України заявлено клопотання про зупинення провадження у адміністративній справі, обґрунтовуючи тим, що Державна судова адміністрація України спільно з Радою суддів України звернулись до Президента України з проханням надати доручення Кабінету Міністрів України та відповідним державним установам про перерахунок заробітної плати суддям всіх судів України, нарахування заборгованості за період з 2005 по 2010 роки, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з виплат суддям грошового забезпечення". Листом від 13.01.2011 року Адміністрація Президента України повідомила, що звернення надіслано для детального опрацювання до Кабінету Міністрів України. У зв'язку з вищевикладеним Державна судова адміністрація України просить суд зупинити провадження по адміністративній справі № 2а-18426/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2011 року зупинено провадження у справі № 2а-18526/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Київської області про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2012 року за клопотанням відповідача було поновлено провадження по справі № 2а-18426/10/2670 та призначено до розгляду у попереднє судове засідання на 25 квітня 2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-18526/10/2670 до судового розгляду у складі колегії суддів на 16 травня 2012 року.

У судове засідання 16 травня 2012 року позивач не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем в адміністративному позові зазначено, що наказом у голови Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2010 року № 596 позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 01 серпня 2010 року, при цьому, зазначений наказ визначає посадовий оклад в межах, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Позивач зазначає, що на заяву суддів Апеляційного суду міста Києва Приватним підприємством «Адат-Аудит» зроблено розрахунок заробітної плати, яка належала до виплати з урахуванням вищезазначених норм законодавства України про оплату праці суддів, починаючи з червня 2005 року, та як висновок, в частині що стосується заробітної плати позивача, зазначено, що невиплачена заробітна плата за період за 2006 рік складає 5062,02 грн., за 2007 рік - 25150,83 грн., за 2008 рік - 54044,20 грн., за 2009 рік - 75409,63 грн., за 2010 рік - 114 226,51 грн., яку позивач і просить стягнути на його користь, а бездіяльність відповідачів, пов'язану із невиконанням покладених обов'язків - визнати неправомірною.

Представник Державної судової адміністрації України у судовому засіданні 16 травня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посилання на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні в повному обсязі. Мотивуючи заперечення, послався на наступні судові рішення, які на думку відповідача, спростовують позовні вимоги:

- постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державної судової адміністрації України про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" задоволено. Постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації, Державного казначейства України про зобов'язання вчинити дії в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 "Про оплату праці суддів" скасовано. В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 "Про оплату праці суддів" відмовлено;

- ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 01 березня 2012 року у справі № 2а-7271/11/2670 а справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації, Державного казначейства України про скасування постанови Печерского районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено повністю, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року залишено без змін;

- ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи -Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів (постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»від 03 вересня 2005 року № 865, «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865»від 31 грудня 2005 року № 1310, «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади органів місцевого самоврядування та суддів»від 21 грудня 2005 року № 1243).

Представник Міністерства фінансів України у судове засідання 16 травня 2012 року не з'явився, письмові заперечення мотивовані тим, що згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1837, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України і основним його завданням с розроблення і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України. Тому, враховуючи, що у Державному бюджеті на 2010 рік не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої допомоги понад розміри, встановлені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В матеріалах справи містяться письмові пояснення Державного казначейства України (Державна казначейська служба України), в яких відповідач просить розглянути адміністративну справу без участі уповноваженого представника, а у задоволенні позовних вимог щодо Державного казначейства України відмовити з огляду на ненадання позивачем належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доказів на підтвердження його звернення до Державного казначейства України із аналогічними вимогами та отримання відмови.

Представник Апеляційного суду міста Києва у судове засідання 16 травня 2012 року року не з'явився, заперечень проти адміністративного позову не надав, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без його участі, неявку представників Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду міста Києва та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-5984/10/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом голови Київського обласного суду від 13 квітня 1999 року № 52 ОСОБА_1, який постановою Верховної Ради України від 18 березня 1999 року за № 511-XIV був обраний суддею Київського обласного суду, допущено до виконання своїх обов'язків з 23 березня 1999 року, з посадовим окладом згідно штатного розкладу, надбавкою 50% до посадового окладу та кваліфікаційного класу, доплатою за 3 кваліфікаційний клас, надбавкою за вислугу років 20% від загальної суми щомісячного заробітку з рахуванням доплати та кваліфікаційний класс.

Наказом голови Київського обласного суду від 23 квітня 1999 року № 62 в наказі № 52 від 13 квітня 1999 року змінено розмір надбавки за вислугу років з 20 % на 15 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас у зв'язку з помилкою у визначенні стажу, необхідного для встановлення вкачаної надбавки.

Згідно наказу голови Київського обласного суду від 27 липня 2000 року № 113 позивачу встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 20 % від загальної суми заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 1 серпня 2000 року.

Наказом голови Київського обласного суду віл 09 лютого 2001 року № 16, на підставі рішення кваліфікаційної комісії від 8 лютого 2001 року про присвоєння судді ОСОБА_1 другого кваліфікаційного класу, здійснено доплату з 8 лютого 2001 року за другий кваліфікаційний клас.

Відповідно до наказу голови Апеляційного суду Київської області від 02 серпня 2005 року № 234 позивачу встановлено надбавку за вислугу років в розмірі 25 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 01 серпня 2005 року.

Наказом голови Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2006 року № 113, на підставі рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 квітня 2006 року про присвоєння ОСОБА_1 першого кваліфікаційного класу, здійснено доплату з 14 квітня 2006 року за перший кваліфікаційний клас судді.

Наказом голови Апеляційного суду Київської області від 17 листопада 2010 року № 596 «Про встановлення надбавки за вислугу років судді ОСОБА_1»встановлено судді апеляційного суду Беху Миколі Олексійовичу надбавку за вислугу років у розмірі 30 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас з 01 серпня 2010 року.

З приводу виникнення спірних правовідносин, судом встановлено, що на думку позивача, у зв'язку втратою чинності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», його заробітна плата підлягає перерахунку з лютого 2006 року, а тому, на підставі наданого Приватним підприємством «Адат-Аудит», на замовлення позивача, розрахунку заробітної плати № 1012/60 від 10 грудня 2010 року, просить відновити порушене право на отримання належної заробітної плати в повному обсязі відповідно до Закону України «Про статус суддів» та перерахувати безпідставно та незаконно недоплачену заробітну плату за період роботи на посаді судді Апеляційного суду Київської області з 01 червня 2006 року по листопад 2010 року в загальній сумі 273893 грн. 19 коп.

Позивач зазначає, що виплата недоплаченої заробітної плати у розмірі 273 893 грн.19 коп. здійснена не була.

Така бездіяльність відповідачів, на думку позивача, є протиправною та порушує його права та інтереси.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли як до так і після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (до 30 липня 2010 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм законодавства, яке діяло до 30 липня 2010 року.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

При цьому, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці»від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі по тексту - Закон № 108/95-ВР) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, пунктом 2 статті 4 цього Закону встановлено, що для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до статті 13 Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Враховуючи, що спірні відносин виникли у зв'язку з зверненням позивача до відповідачів із заявою про перерахунок заробітної плати з лютого 2006 року у зв'язку втратою чинності пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» та враховуючи неодноразове внесення змін до зазначеної постанови (оскарження окремих пунктів у судовому порядку), колегія суддів вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до додатку 6 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» (станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Постанова № 865), встановлено схему посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів, згідно якої посадовий оклад суддів районного суду становить 7,5 мінімальних заробітних плат.

У редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» встановлено схему посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів, відповідно до якої посадовий оклад суддів районного суду становить 7,5 мінімальних заробітних плат.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» (далі по тексту - Постанова № 1243) встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 р. N 510, 512, 518, 519, 520, 521, 522, 523, 524 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 27, ст. 1545, ст. 1547, ст. 1553, ст. 1554, ст. 1555, ст. 1556, ст. 1557, ст. 1558, ст. 1559), від 3 вересня 2005 р. N 865 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 36, ст. 2195) та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865» (далі по тексту - Постанова № 1310) доповнено постанову Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться".

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Згідно з чатиною 1 статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами, згідно частини 1 статті 126 Конституції України, Конституція та закони повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів, а згідно з частиною 1 статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Заробітна плата судді як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної судової адміністрації, Державного казначейства України про: визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, яка полягає в тому, що Уряд з червня по грудень 2005 року не прийняв реальних мір з підвищення заробітної плати суддям, а саме, вчасно не прийняв постанову про підвищення заробітної плати суддям та не ввів в дію з 1 червня 2005 року; про визнання протиправним та скасування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2005 року №1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" в частині доповнення постанови пунктом 4-1; про стягнення з Держави Україна заробітної плати на загальну суму 37070 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.; зобов'язання Державного казначейства України списати у безспірному порядку, стягнення на користь позивача кошти, з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України (з урахуванням заяви від 27 листопада 2006 року) позовні вимоги задоволені частково - визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці суддів".

Вказана постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року.

У подальшому, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 01 березня 2012 року заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами Державної судової адміністрації України про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" задоволено. Постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р. в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" скасовано. В задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" відмовлено.

При цьому, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів (постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»від 03 вересня 2005 року № 865, «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310, «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243).

У вищезазначеній постанові, Вищим адміністративним судом України зазначено, що іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів окрім Закон України «Про статус суддів»не має, оскільки незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України «Про статус суддів»спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення. Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки № № 2 6).

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні посадового окладу позивача в якості сталої (розрахункової) величини використано встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік»розмір мінімальної заробітної плати 332 грн.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про статус суддів»суддям, які мають кваліфікаційні класи, що встановлюються залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань, нараховуються доплати до посадових окладів. Наявність у законодавстві таких гарантій відповідає Європейської хартії про закон "Про статус суддів" стосовно права суддів на винагороду в залежності від стажу, обсягу і характеру посадових обовязків судді.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо, а тому судом касаційної інстанції встановлено, що пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865" є правомірним та не підлягає скасуванняю.

Колегія суддів зазначає, що позивач обґрунтовує позовну заяву виключно посиланнями на неврахування відповідачами скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865" при нарахуванні йому заробітної плати у період з лютого 2006 року по грудень 2009 року, що є необґрунтованим на дуку суду з огляду на вищезазначену постанову Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року та враховуючи оскарження у судовому порядку пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865" у період з 2006 року по 2009 року, що вказує на ненабрання законної сили такого пункту на час судового оскарження.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що з 01 червня 2005 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої, встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідний рік, але, при цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям, положень постанови КМУ № 1243 від 21 грудня 2005 року та постанови КМУ № 1310 від 31 грудня 2005 року, якими встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених постановою КМУ № 865 залежать від розміру мінімальної заробітної плати на день ухвалення даних нормативно-правових актів (332,00 грн.) з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, не є протиправним з огляду на обмеження обсягу досягнутих, гарантованих Конституцію та законами прав щодо оплати праці суддів, як це зазначає позивач, оскільки поставною Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року визнано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865" правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Крім цього, як обґрунтування безпідставності позовних вимог посилання представника Державної судової адміністрації України приймаються судом в наступній частині:

Відповідно до частини 1 статті 121 Закону України «Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року № 3018-III (далі по тексту - Закон № 3018-III) суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно пункту 7 статті 23 Бюджетного кодексу України у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.

Статтею 47 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державна казначейська служба України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації - центральним органом виконавчої влади, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із твердженням представника Державної судової адміністрації України, що у зв'язку відсутністю в затверджених для Державної судової адміністрації України у кошторисах Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки витрат на здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період 2005 - 2008 років у зв'язку з визнанням протиправним та скасування пунктів 4.1, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», то позовні вимого щодо Державної судової адміністрації України не підлягають задоволенню.

Також, на спростування посилання позивача про незаконну бездіяльність всіх відповідачів щодо невжиття заходів по приведенню у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів», та по усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати суд зазначає, що в матеріалах справи містяться копії звернень Державної судової адміністрації від 18 жовтня 2010 року № 11-7053/10, № 11-7052/10, № 11-7057/10 відповідно до Президента України, Прем'єр міністра України та голови Ради суддів України, в яких Держана судова адміністрація України інформує, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів»Президентом України було доручено Кабінету Міністрів України забезпечити у необхідних обсягах, а в разі потреби підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», зокрема, щодо фінансування судів загальної юрисдикції, в тому числі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, витрат на оплату праці суддів, а ікон заходів, пов'язаних із ліквідацією військових судів, та інших заходів із галізації у 2010 році положень названого Закону.

Міністерство фінансів України листом від 12 жовтня 2010 року поінформувало Державну судову адміністрацію України про те, що воно позбавлено можливості підготувати зміни до Державного бюджету України на 2010 рік у частині збільшення видатків на утримання органів судової влади, оскільки відсутні джерела покриття таких видатків бюджету.

Також, Державною судовою адміністрацією України у вищезазначених листах проінформовано адресатів, що склалася, не сприяє створенню незалежної, доступної і ефективної системи правосуддя, наближеної до світових стандартів, що є одним із головних пріоритетів на шляху розвитку України як правової і демократичної держави.

В матеріалах справи міститься копія листа Ради суддів України від 30 листопада 2010 року № 12рсу-374/10-вих, в якому Рада суддів України звертається до Президента України із проханням надати доручення Кабінету Міністрів України та відповідним державним установам про перерахунок заробітної плати суддям всіх судів України, нарахування заборгованості у період з 2005 року по 2010 рік, розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про реконструкцію заборгованості з виплат суддям грошового забезпечення».

На думку суду, вищевикладені обставини спростовують доводи позивача в частині позовних вимог щодо визнання незаконною бездіяльність всіх відповідачів щодо невжиття заходів по приведенню у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів», та по усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Із системного аналізу статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Водночас, згідно статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно частиною 2 статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доказів на підтвердження його звернень до відповідачів (Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду міста Києва) із аналогічними вимогами та отримання відмови перерахунку, що на думку колегії судів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних дій та спростовано позовні вимоги, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Шарпакова В.В.

Судді: Келеберда В.І.

Качур І.А.