Справа № 22-а-5982/08

донецький апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2008 р.                                                                                                    місто Донецьк

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді:                                  Шаптала Н.К.

            суддів апеляційного суду:                      Колеснік Г.А., Ляшенко Д.В.

при секретарі судового засідання:                     Білоус К.І.

З участю сторін представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача Завгородньої Т.В., Бондаренко О.В.;

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2008 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання незаконним рішення від 05.12.2007 року щодо екстрадиції ОСОБА_1 до Республіки Молдова.

З даною постановою не погодився позивач та його представник, та подали апеляційні скарги в яких просили постанову суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що у Генеральної прокуратури України не було обґрунтованих підстав для задоволення запиту Республіки Молдова щодо екстрадиції ОСОБА_1 до Республіки Молдова, оскільки позивач є громадянином Ізраїлю,  Міністерством юстиції Ізраїлю також було надіслано запит до Генеральної прокуратури України щодо екстрадиції ОСОБА_1, крім того, апелянти посилались на те, що оскаржуване рішення від 05.12.2007 року, було підписане не Генеральним Прокурором України, а його заступником, на що у останнього не було повноважень.

Колегія суддів заслухавши доповідача, представника позивача та представників відповідача, перевіривши матеріалами справи в межах апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги позивача та його представника не підлягають задоволенню,  а постанова  суду  першої інстанції має бути залишена без змін.

До такого висновку колегія суддів прийшла з огляду на наступне:

Як було встановлено судом першої інстанції, 12.10.2007 року співробітниками ГУ МВС України у Донецькій області, у порядку ст. 106 Кримінального кодексу України, на виконання ордеру на арешт від 11.10.2007 року, винесеного судом мун. Кишиневу, було затримано, розшукуваного правоохоронними органами Республіки Молдова, громадянина Ізраїлю ОСОБА_1, у зв'язку із обвинуваченням його у торгівлі людьми.

Відповідно до ч.2 ст.10 КК України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і передачі до суду або передані для відбування покарання лише в разі, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Зазначене питання (пов'язане з обмеженням права особи на свободу пересування й особисту недоторканність (затримання, взяття під варту), регулюється також чинними міжнародними договорами України, Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року та Додатковими протоколами до неї 1975 року і 1978 року, ратифікованими Законом України від 16.01.1998 року N 43/98-ВР, із заявами та застереженнями, Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеною в місті Мінську та ратифікованою Законом України від 10.11.1994 р. N 240/94-ВР двосторонніми договорами України з іншими державами, багатосторонніми спеціальними договорами про протидію окремим видам злочинів.

Статтею 22 Європейської конвенції про видачу правопорушників передбачено, що якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної сторони.

Згідно із п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року - кожен має право на свободу та особисту недоторканність, нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як, зокрема, законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах - договірні сторони зобов'язуються відповідно до умов, передбаченими цією Конвенцією, за вимогою видавати один одному осіб, що знаходяться на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності або для   приведення  вироку у виконання.

У відповідності до п. 1 ст.2 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 року та Додатковими протоколами до неї від 1975 року та 1978 року, ратифікованої із заявами і застереженнями Законом України від 16.01.1998 року, передбачено, що видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.

Згідно із ст.12 Європейської конвенції про видачу правопорушників, визначені вимоги до запиту про видачу правопорушника, запит складається у письмовій формі і надсилається по дипломатичних каналах. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою згодою між двома або декількома Сторонами. Запит супроводжується оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони, викладом правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення зазначаються якнайточніше, копією відповідних законодавчих актів або, коли це неможливо, викладом відповідного закону і, по можливості, як найточнішим описом відповідної особи, а також будь-якою іншою інформацією, яка може сприяти встановленню її особистості та громадянства.

У відповідності до ч.1-2 ст.58 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах - вимога про видачу повинна містити: найменування запитуваної установи, опис фактичних обставин діяння і текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого це діяння визнається злочином, прізвище, ім'я, по батькові особи, що підлягає видачі, її громадянство, місце проживання або перебування, по можливості опис зовнішності й інших відомостей про особу, зазначення розміру збитку, заподіяного злочином. До вимоги про видачу для здійснення карного переслідування повинна бути прикладена засвідчена копія постанови про взяття під варту.

Як було встановлено судом першої інстанції, до Генеральної прокуратури України надійшов запит Генеральної прокуратури Республіки Молдова № 7-247/07-4036 від 12.10.2007 року про видачу ОСОБА_1  для притягнення до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, тобто перевезення особи з метою вилучення органів для трансплантації (ст. 165 ч.2 п. «і» КК Республіки Молдова), вчинене у 2002 році та копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Також, до Генеральної прокуратури України надійшов запит Генеральної прокуратури Республіки Молдова № 7-247/07-5018 від 23.10.2007 року щодо видачі ОСОБА_1 для притягнення до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, тобто перевезення особи з метою вилучення органів для трансплантації, вчинене у 2001 році, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

28.11.2007 року з Міністерства юстиції Держави Ізраїлю до Генеральної прокуратури України надійшов запит про видачу ОСОБА_1 для притягнення до відповідальності за торгівлю людьми з метою видалення їх органів, тяжкі тілесні ушкодження, вимагання, отримання речей обманним шляхом, підробку та використання підробленого документу, змову про скоєння тяжкого злочину.

Генеральною прокуратурою України 05.12.2007 року було прийняте і було прийняте спірне рішення про задоволення запиту Генеральної прокуратури Республіки Молдова про екстрадицію ОСОБА_1 у Молдову.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Конституції України - суди повинні приймати до свого провадження та розглядати по суті скарги осіб, затриманих на підставі запиту іншої держави про екстрадицію, на незаконність затримання, а також скарги їхніх захисників і законних представників.

Відповідно до ст. 17 Європейської конвенції про видачу правопорушників, встановлено - якщо видача правопорушника запитується одночасно декількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення - запитувана Сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин, місця вчинення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.

Враховуючи наведені норми законів та встановлені обставини по справі, колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції було зроблено обґрунтований висновок щодо правомірності прийнятого Генеральною прокуратурою України рішення від 05.12.2007 року щодо екстрадиції ОСОБА_1 до Республіки Молдова, оскільки враховано, що на території Республіки Молдова злочини, вчинені ОСОБА_1 є більш тяжкими ніж злочини, у скоєнні яких останній обвинувачується у Державі Ізраїль, судом також враховано, що обидва запити Республіки Молдова надійшли раніше ніж запит Держави Ізраїль.

Колегія також вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову,  обґрунтовано врахував те, що ОСОБА_1 є громадянином Ізраїлю, та у разі його екстрадиції з території України до Ізраїлю - можливі перешкоди та ускладнення щодо подальшої його видачі з території Ізраїлю до Молдови, в той час, як Генеральною прокуратурою Молдови надано гарантії щодо можливості подальшої видачі ОСОБА_1 до Ізраїлю, а з боку Ізраїлю були відсутні будь які гарантії видачі ОСОБА_1 до Республіки Молдова.

Колегія суддів, також поділяє висновки суду першої інстанції, щодо безпідставності посилання позивача та те, що спірне рішення від 05.12.2007 року, підписане не уповноваженою особою, тобто не Генеральним прокурором України, а його заступником, оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23.10.2007 року № 68 «Про розподіл обов'язків між керівниками Генеральної прокуратури України» - Шинальський О., який і підписав спірне рішення,  відповідає за стан роботи організації з питань міжнародно-правового управління, тобто до його компетенції входило прийняття спірного рішення щодо екстрадиції ОСОБА_1 до Республіки Молдова.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги вимоги ч.2 ст.19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2, ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що приймаючи спірне рішення від 05.12.2007 року, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивача та його представника є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, а постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано і має бути залишена без змін.

Повний текст ухвали виготовлено 23 червня 2008 року.

Керуючись ст.ст. 195, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія;  -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_1 та позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2008 року щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання незаконним рішення від 05.12.2007 року щодо екстрадиції ОСОБА_1 до Республіки Молдова - залишити без змін.

Ухвала набуває чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом місяця з дня виготовлення повного тексту ухвали.

Колегія суддів: