ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31.10.06р.

Справа № А9-22/314

За позовом  Управління Пенсійного фонду в Індустріальному районі м. Дніпропетровська,

                     м. Дніпропетровськ 

до   Національного Банку України в особі Управління Національного Банку

                     України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ 

про стягнення 2577 грн. 60 коп.

Суддя  Подобед І.М.

                                                                                                 При секретарі Фуркаленко І.Л.

Представники сторін:

  Від позивача – Мельник Л.М.– юрисконсульт, довіреність № 3027/07-40 від 13.06.06р.

  Від відповідача – Похилько Н.І. – провідний юрисконсульт, довіреність ВЕС №025703

          від 20.09.06р. 

СУТЬ СПОРУ:

УПФУ України в Індустріальному районі м.Дніпропетровська звернулось у липні 2006 року із позовом до Національного банку України в особі Управління в Національного банку України в Дніпропетровській області, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 2577,60 грн. по переплаті пенсії громадянці Кундрієнко Н.В. Обґрунтовує позовні вимоги тим, що на підставі наданих Відповідачем довідок, у відповідності до ст. 37 Закону України „Про державну службу” Кундрієнко Н.В. була призначена з 26.05.2005р. пенсія, розмір якої був завищений, внаслідок чого виникла переплата на загальну суму 2577,60 грн.

Відповідач позов не визнає. Вказує у запереченнях проти позову, що працівнику управління Кундіренко Н.В., яка вийшла на пенсію, були надані довідки  про заробітну плату для призначення пенсії з урахуванням положень Закону України „Про державну службу” та спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України „Про реалізацію статті 64 Закону України „Про Національний банк України” при призначенні пенсії відповідно до Закону України „Про державну службу” від 28.01.2000р. №166 і Постанови Кабінету Міністрів України „Про впорядкування  умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування  та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” від 13.12.1999р. №2288  із зазначенням фактично отриманих цим працівником премій (із зазначенням їх відсотка) у середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат  за відповідною посадою в Управлінні, так як даних про розмір премій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України на момент видачі довідок в Управлінні не було  і не мало бути, тому, що пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України і розрахунок пенсії –це обов’язок Позивача. Зазначає, що інформація, викладена в довідках, не є недостовірною, тому факт заподіяння шкоди державі відсутній. Вважає, що положення ч. 6 п. 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.2000р № 166, які передбачають, що при визначенні розміру пенсій враховуються премії, але не вище їх максимальних величин, визначених для відповідних категорій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, в період дії цієї постанови суперечили положенням статті 37 Закону України „Про державну службу”. Окрім того, зазначає, що Національний банк України є державним органом з особливим статусом, а тому не може нести відповідальність на підставі ч.2 ст. 101 Закону України „Про пенсійне забезпечення”.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд -

                                          ВСТАНОВИВ:

Як видно із суті спірних відносин, у Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м.Дніпропетровська (далі –Позивача) виникли матеріальні вимоги до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області (далі –Відповідача) про відшкодування збитків в сумі 2577,60 грн., які були спричинені виплатою завищеної пенсії колишньому працівнику Відповідача Кундіренко Н.В.

Стаття 101 ч.2 Закону України „Про пенсійне забезпечення” встановлює матеріальну відповідальність підприємствам та організацій за шкоду, заподіяну державі, за видачу недостовірних документів.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, об’єктом оподаткування є фактичні  витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Положеннями ст. 64 Закону України „Про Національний банк України” передбачено, що службовці Національного Анку України є державними службовцями і до них застосовуються норми Закону України „Про державну службу”. Розмір оплати праці службовців Національного банку України встановлюється Правлінням Національного банку відповідно до положень Закону України „Про державну службу”.

Частиною 2 статті 33 Закону України „Про державну службу” передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

До повноважень Правління Національного банку України, відповідно до ст. 15 Закону України „Про Національний банк України”, віднесено затвердження штатного розпису Національного банку України та форм оплати праці, а також видання нормативно-правових актів.

Частиною 2 статті 33 Закону України „Про державну службу” передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Статтею 37 Закону України „Про державну службу” встановлено, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на обов’язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Отже, премії є складовою частиною заробітної плати і з них повинні здійснюватись нарахування та оплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Проте, спільною постановою Кабінету Міністрів України  і Національного банку України „Про реалізацію статті 64 Закону України „”Про національний банк України” при визначенні пенсії відповідно до Закону України „Про державну службу” від 28.01.2000р. № 166 (яка втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України №332 від 15.03.2006р., але була чинною на час видачі відповідачем довідок про розмір премій та надбавок колишньому працівнику банку Кундіренко Н.В.) та постановою Кабінету Міністрів України „Про впорядкування умов праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів” від 13.12.1999р. № 2288, було встановлено, що в довідках про заробітну плату  має враховуватись посадовий оклад, але не вище максимального розміру посадового окладу відповідних посад службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, інші надбавки, премії тощо. При цьому розмір премій службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України в жодній з цих постанов не вказано.

Таким чином, положення ч. 6 п. 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.2000р № 166, які передбачають, що при визначенні розміру пенсій враховуються премії, але не вище їх максимальних величин, визначених для відповідних категорій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, в період дії цієї постанови суперечили положенням статті 37 вищевказаного Закону України „Про державну службу”.

Згідно ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно зі ст. 49 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві. В установі, організації із зазначенням спеціальності , кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Підпунктом 2 пункту 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.99 № 2288 передбачено здійснення преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці, тобто може збільшуватися.

Згідно з п. 4.1. Положення про преміювання працівників територіальних управлінь Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 36 від 31.01.2000р., максимальний розмір премії працівнику територіального управління за основні результати роботи не може перевищувати 0,7 місячного окладу з урахуванням доплат і надбавок, у разі наявності економії фонду заробітної плати, не може перевищувати одного місячного окладу з урахуванням  доплат і надбавок.

Як видно із поданих до матеріалі справи доказів, працівнику Управління Кундіренко Н.В., яка вийшла на пенсію, були надані довідки №17-026/3446 від 25.05.2005р., №17-026/3443 від 25.05.2005р., №17-026/3441 від 25.05.2005р. про заробітну плату для призначення пенсії з урахуванням фактично отриманих працівником премій (із зазначенням їх відсотка) у середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за відповідною посадою в Управлінні, які відповідали її дійсній заробітній платі, з якої здійснювались нарахування та оплата збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Відомостей про розмір премій працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України на момент видачі довідок Відповідач не мав та не зобов’язаний був мати, оскільки розрахунок пенсії, згідно законодавства про пенсійне забезпечення, - це обов’язок Позивача.

Лист Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.05.2005р. із зазначенням 25% розміру премії, на який посилається у якості доказу Позивач, адресовано Пенсійному фонду України, а не Національному банку України, та видано після надання Відповідачем зазначених довідок.

Отже, інформація, викладена Відповідачем у зазначених довідках вказана вірно, тобто не є недостовірною.

Таким чином, Відповідач не надавав Позивачу недостовірних документів щодо заробітної плати свого колишнього працівника Кундіренко Н.В., а відтак, внаслідок видачі Відповідачем зазначених довідок, відсутній факт заподіяння державі шкоди, щодо наявності якого Позивач помиляється, внаслідок неправильного застосуванням вищевказаних підзаконних актів Кабінету Міністрів України та Національного Банку України, окремі положення яких, суперечили чинним на час їх дії положенням Закону України „Про державну службу”.

Позивач, як державний орган уповноважений, згідно Положення про управління ПФУ в районах, містах та районах у містах, здійснювати функції по обліку платників, збиранню та акумуляції у районі страхових внесків та інших коштів, призначених для  пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування на виплату пенсій, наділений компетенцією по зверненню до суду з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок видачі недостовірних документів, правовідносини, які виникли між сторонами, носять ознаки публічно-правових відносин і не регулюються цивільним законодавством (ст. 1 Цивільного кодексу України), а тому, згідно п.4 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на даний спір. Отже доводи Відповідача щодо його особливого статусу, визначеного ст. 99 Конституції України, і як наслідок неможливості нести матеріальну відповідальність на підставі ч. 2 статті 101 Закону України „Про пенсійне забезпечення” та про непідсудність даного спору адміністративним судам відхиляються судом, як безпідставні.

          На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставини у позовних вимогах Позивача до Відповідача про стягнення суми 2577,60 грн. на відшкодування шкоди, спричиненої наданням недостовірних документів, слід відмовити, як необґрунтованих.

          Судові витрати у справі, сплату яких Позивач не здійснював, з Відповідача не стягуються, відповідно до п. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед

Повний текс постанови підписаний – 06.11.06р.