ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31.10.06р.

Справа № А9-22/316

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                     м. Дніпропетровськ 

до   Синельниковського міського комунального підприємства "Житлово-

                     експлуатаційна контора-2", м. Синельникове Дніпропетровської області 

про стягнення 6780 грн. 95 коп.

Суддя  Подобед І.М.

                                                                                          При секретарі Фуркаленко І.Л.

Представники сторін:

  Від позивача - Іващенко С.Г. - провідний спеціаліст-юрисконсульт, довіреність №03-06/22

                    від 11.01.06р.

  Від відповідача - Старостенко Т.В. - представник, довіреність №145 від 08.09.06р.  

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось у липні 2006 року із позовом до Синельниківського міського комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора-2”, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 6780,95 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач на задоволенні позову заперечує, посилаючись на те, що органи по працевлаштуванню не направляли на підприємство інвалідів для працевлаштування, безпосередньо самі інваліди не звертались з питання працевлаштування, а само по собі створення робочих місць для інвалідів не може бути обов’язком підприємства  займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Вказує, що підприємство є специфічною структурою, яка надає комунальні послуги населенню, штатний розклад якого передбачає використання робітників, які виконують роботу, пов’язану з фізичною працею, тому на таких роботах використання праці інвалідів заборонено по медичним показникам. Окрім того вказує, що в 2005 році на підприємстві був відсутній прибуток для створення  за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Синельниківське міське комунальне підприємство „Житлово-експлуатаційна контора-2” (далі –відповідач) - є суб’єктом, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

З наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) даних видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –42 особи; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –1 особа; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди працювала 1 особа інвалід; сума штрафних санкцій за цим звітом –не вказана.

У відповідності до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких  працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій  інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч.1 ст. 20 вказаного Закону, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося  порушення нормативу.

За розрахунками позивача відповідач зобов’язаний був створити у 2005 році 2 місця для працевлаштування інвалідів, але створив лише 1. Оскільки відповідач вимог вищевказаного Закону не виконав, позивач самостійно нарахував відповідачу за вищевказаним звітом (форми 10-ПІ річна) суму 6780,95 грн. адміністративно-господарських санкцій, виходячи із половини середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача у 2005 році.

Зазначені штрафні санкції за нестворені в 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідачем добровільно не сплачені, що стало приводом для звернення позивача до суду про їх примусове стягнення.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Отже, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із матеріалів справи, відповідач доказів про те, що ним подавались відомості про наявні вакансії для інвалідів в звітах форми 3-ПН (кількість робочих місць) до Центру зайнятості населення м.Синельникове та Управління праці та соціального захисту населення м. Синельникове, не надавав. У зв’язку із цими обставинами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача цими державними органами, уповноваженими займатись працевлаштуванням інвалідів, не направлялись.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

          Доводи відповідача про необхідність врахування судом збитковість підприємства відхиляються судом з тих підстав, що ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" передбачено, що сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом. Отже, за змістом зазначених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" можливо зробити висновок про те, що Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

Доводи відповідача про те, що штатний розклад підприємства передбачає використання робітників, які виконують роботу, пов’язану з фізичною працею, де використання праці інвалідів заборонено по медичним показникам, відхиляються судом з огляду на положення Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів України", які не містить виключень щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємствах, які надають житлово-комунальні послуги.

Таким чином, відповідач із передбачених нормативом 2-х робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році створив лише 1 робоче місце, уповноважені органи про це не повідомив чим порушив вищевказані приписи Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а тому має нести встановлену цим законом відповідальність у вигляді сплати адміністративно-господарських санкцій.

          На підставі викладеного позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача суми 6780,95 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця для інвалідів - є обґрунтованими і їх слід задовольнити.

          Судові витрати у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

 Стягнути з Синельниківського міського комунального підприємства „Житлово-експлуатаційна контора-2” на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму 6780 грн. 95 коп. адміністративно-господарських санкцій.

 Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед

Повний текст постанови підписаний – 03.11.06р.