КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2012 року 2а-1017/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., при секретарі судового засідання - Мостовому О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу

за позовомМалого приватного підприємства "РІФ"

доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Мале приватне підприємство "РІФ" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 жовтня 2011 року №0000672304 та від 30 грудня 2011 року №0000882304.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Євростеп Плюс", ТОВ "РІФ 2005" правочинів та неправомірно встановив заниження податку на додану вартість, оскільки господарські операції з поставки товарів мали реальний характер і даний факт підтверджується документально.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними, оскільки контрагенти позивача не здійснювали поставку товарів, а договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Мале приватне підприємство "РІФ" є юридичною особою, що зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 17.06.2002 року, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області з 25.06.2002 року за № 531-МП та відповідно до Свідоцтва № 13696384 про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 26.11.2002 року.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво рибних продуктів; оптова торгівля іншими продуктами харчування; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; роздрібна торгівля рибою та морепродуктами.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 28.09.2011 року по 11.10.2011 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено документальну невиїзну перевірку Малого приватного підприємства "РІФ" при формуванні податкового кредиту за рахунок ТОВ "РІФ 2005" за квітень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 11.10.2011 року № 2188/23-1/32023411 (надалі - Акт від 11.10.2011 року).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого договір № 4 від 01.02.2006 року, укладений між МПП "РІФ" та ТОВ "РІФ 2005" на загальну суму 666074,03 грн., має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону;

- п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого МПП "РІФ" завищено суму податкового кредиту, яка включена до складу скороченої податкової декларації з ПДВ, у розмірі 111012,34 грн. за квітень 2011 року та відповідно занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 111012,34 грн.

Як вбачається з Акта перевірки від 11.10.2011 року, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ "РІФ 2005" товарів - лосося охолодженого впродовж квітня 2011 року на суму 666074,03 грн.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суму сплаченого податку на додану вартість (111012,34 грн.) у складі ціни придбаного товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між МПП "РІФ" та ТОВ "РІФ 2005" податковим органом були використані матеріали перевірки ТОВ "РІФ 2005", а саме Акт про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "РІФ 2005" від 10.08.2011 року №1720/23-1/33975802.

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, що взаємовідносини між ТОВ "РІФ 2005" та ТОВ "Фаворіт А" не спричиняють настання правових наслідків, оскільки ТОВ "Фаворіт А" не знаходиться за юридичною адресою, у даного підприємства відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ "Фаворіт А" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу та про відсутність необхідних вимог для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Отже, усі операції купівлі-продажу за участю ТОВ "Фаворит А" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Таким чином, посадові особи ДПІ у Вишгородському районі Київської області вважають, що ТОВ "РІФ 2005" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Враховуючи дані Акта про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "РІФ 2005" від 10.08.2011 року №1720/23-1/33975802, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом - ТОВ "РІФ 2005" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ "РІФ 2005" ґрунтується на висновках Акта про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "РІФ 2005" від 10.08.2011 року №1720/23-1/33975802.

На підставі встановлених в Акті перевірки від 11.10.2011 року обставин та висновку про нікчемність правочину, укладеного між МПП "РІФ" та ТОВ "РІФ 2005", Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 26.10.2011 року № 0000672304, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 138765,43 грн.

За наслідками оскарження в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення від 26.10.2011 року № 0000672304, ДПА в Київській області рішенням від 29.12.2011 року скасувала зазначене рішення в частині застосування штрафної фінансової санкції у розмірі 27752,09 грн.

Також, судом встановлено, що в грудні 2011 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено документальну виїзну перевірку Малого приватного підприємства "РІФ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Альянс БКЦ", ЗАТ "Будмеханізація", ТОВ "Будмеханізація-СВ", ТОВ "Кімістрейд", ТОВ "Бізарттрейд", ТОВ "Євростеп Плюс", ТОВ "Інкомсервіс Плюс", ТОВ "ТК Торглайн", ТОВ "Сучасник-КА" за період з 01.01.2008 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено Акт від 19.12.2011 року № 2933/23-1/32023411 (надалі - Акт від 19.12.2011 року).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого договір щодо поставки морепродуктів на загальну суму 154931,64 грн., укладений між МПП "РІФ" та ТОВ "Євростеп Плюс", має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону;

- п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого МПП "РІФ" занижено податок на додану вартість за червень 2009 року в сумі 25821,94 грн.

Як вбачається з Акта перевірки від 19.12.2011 року, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ "Євростеп Плюс" товарів - лосося пивного форелі в червні 2009 року на загальну суму 154931,64 грн.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за червень 2009 року суму сплаченого податку на додану вартість (25821,94 грн.) у складі ціни придбаного товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між МПП "РІФ" та ТОВ "Євростеп Плюс" податковим органом були використані матеріали перевірки ТОВ "Євростеп Плюс", а саме Акт про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Євростеп Плюс" від 12.12.2011 року № 851/23-1/35784034.

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, за згідно бази АІС "РПП" ТОВ "Євростеп Плюс" не знаходиться за юридичною адресою. Також згідно даних податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що у ТОВ "Євростеп Плюс" відсутні основні засоби, додаток К1 до податкової декларації з податку на прибуток за період з 2008 року по 2010 рік та звіт 1-Дф до податкового органу не подавався.

У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ "Євростеп Плюс" господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Отже, усі операції купівлі-продажу за участю ТОВ "Євростеп Плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними до "вигодонабувача".

Таким чином, посадові особи ДПІ у Вишгородському районі Київської області вважають, що ТОВ "Євростеп Плюс" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з надання податкової вигоди для третіх осіб.

Враховуючи дані Акта про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Євростеп Плюс" від 12.12.2011 року № 851/23-1/35784034, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом - ТОВ "Євростеп Плюс" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ "Євростеп Плюс" ґрунтується на висновках Акта про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Євростеп Плюс" від 12.12.2011 року № 851/23-1/35784034.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочину, укладеного між МПП "РІФ" та ТОВ "Євростеп Плюс", Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 30.12.2011 року № 0000882304, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 38732,91 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з Актів перевірок, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та копії рахунків на оплату, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі). При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, відповідачем не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ТОВ "РІФ" є, зокрема, виробництво рибних продуктів; роздрібна торгівля рибою та морепродуктами.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі) з урахуванням його виду економічної діяльності.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів щодо поставки продукції (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі), укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаними підприємствами недійсними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Актів перевірок, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", є безпідставними та не підтверджені документально.

Відносно завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається приписами Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР)

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, які надавались податковому органу на перевірку, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу поставки продукції (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі) є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів - ТОВ "РІФ 2005", ТОВ "Євростеп Плюс", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках Актів перевірок іншого податкового органу і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 26 жовтня 2011 року №0000672304 та від 30 грудня 2011 року №0000882304 прийнято безпідставно та підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Малого приватного підприємства "РІФ" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 26 жовтня 2011 року №0000672304 та від 30 грудня 2011 року №0000882304.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 квітня 2012 р.