КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2012 року 2а-1504/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Ефф-Систем"

доФастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Ефф-Систем" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 березня 2012 року № 0000672301 та № 0000682301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, договори, укладені з ТОВ "ПМС Груп", не можуть вважатися нікчемними, так як контрагент зареєстрований як юридична особа; укладені угоди мали реальний характер - товари поставлені, роботи виконані цим контрагентом у повному обсязі та оплачені позивачем, ці факти підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Таким чином, позивач вважає, що він правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, тому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення.

У письмових запереченнях, наданих до суду, Відповідач проти позову заперечує та просить суд в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентом є нікчемними, оскільки контрагент позивача не здійснював поставку товарів та не надавав будь-які послуги, а договори укладені без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

23 квітня 2012 року представник позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, але про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно з вимогами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Приватне підприємство "Ефф-Систем" є юридичною особою, що зареєстрована Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області 20.03.2002 року, як платник податків перебуває на обліку в Фастівській ОДПІ Київської області з 10.04.2002 року за № 516.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: видання журналів та періодичних публікацій; інша поліграфічна діяльність; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; діяльність автомобільного вантажного транспорту; складське господарство.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 07.02.2012 року по 13.02.2012 року посадовою особою Фастівської ОДПІ Київської області проведено виїзну позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства "Ефф-Систем" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків по фінансово-господарських операціях з ТОВ "ПМС Груп" за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено Акт від 20.02.2012 року № 83/15/2301-31969268 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- п.п.7.3.1 п. 7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого ПП "Ефф-Систем" занижено податок на додану вартість в розмірі 1212499 грн., в т.ч. за жовтень 2009 року в розмірі 100371 грн., за листопад 2009 року в розмірі 114398 грн., за грудень 2009 року в розмірі 119384 грн., за січень 2010 року в розмірі 22928 грн., за березень 2010 року в розмірі 91531 грн., за квітень 2010 року в розмірі 152414 грн., за травень 2010 року в розмірі 81060 грн., за червень 2010 року в розмірі 59346 грн., за липень 2010 року в розмірі 106667 грн., за серпень 2010 року в розмірі 80327 грн., за вересень 2010 року в розмірі 125998 грн., за жовтень 2010 року в розмірі 64182 грн., за листопад 2010 року в розмірі 93893 грн.;

- п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в розмірі 1515624 грн., в т.ч. за 4 кв. 2009 року в розмірі 417691 грн., в 1 кв. 2010 року в розмірі 143074 грн., в 2 кв. 2010 року в розмірі 366025 грн., в 3 кв. 2010 року в розмірі 391240 грн., в 4 кв. 2010 року в розмірі 197594 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ "ПМС Груп" послуг по вводу в експлуатацію, технічного обслуговування та ремонту поліграфічного обладнання, поліграфічних послуг по виготовленню поліграфічної продукції та товару (паперу) в період з жовтня 2009 року по листопад 2010 року на суму 7274994 грн.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за період з жовтня 2009 року по листопад 2010 року суму сплаченого податку на додану вартість (1212499 грн.) у складі ціни придбаних послуг та товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

На думку посадової особи відповідача ТОВ "ПМС Груп" як постачальник позивача має ознаки фіктивності, оскільки згідно проведеним слідством в рамках кримінальної справи №02-7750 по обвинуваченню директора ТОВ "ПМС Груп" Матвійчика П.Г. в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст.212 Кримінального кодексу України, та Бромірського О.О., який фактично виконував обов'язки головного бухгалтера ТОВ "ПМС Груп" за фактом пособництва Матвійчику П.Г. в умисному ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України було встановлено, що службові особи ТОВ "ПМС Груп" маючи за мету отримання неконтрольованого державною прибутку, шляхом завищення сум податкового кредиту від "псевдо" проведених господарських операцій, документально оформляли первинні бухгалтерські документи з ТОВ "Хелдинг" та ТОВ "Директорія", на підставі яких вели бухгалтерський облік та вносили дані в графу "податковий кредит" декларацій з податку на додану вартість та в графу "валові витрати" декларацій з податку на прибуток, що призвело до несплати податків на загальну суму 3604923 грн.

Таким чином, на думку посадової особи податкового органу, ТОВ "ПМС Груп" здійснювало господарську діяльність, отримуючи товари та послуги від підприємств, що мають ознаки "фіктивності" та постачало "псевдо" товари та послуги ПП "Ефф-Систем", а тому постачальник позивача створене та здійснює фінансово-господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, створюючи незаконний податковий кредит своїм контрагентам та створює умови для недоотримання коштів державним бюджетом України.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "ПМС Груп", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1212499 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, укладених між ПП "Ефф-Систем" та ТОВ "ПМС Груп", Фастівською ОДПІ Київської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000672301 від 13.03.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 1515625 грн., яких: 1212499 грн. - за основним платежем; 303126 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- № 0000682301 від 13.03.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1894530 грн., з яких: 1515624 грн. - за основним платежем; 378906 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

Не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ПП "Ефф-Систем" та ТОВ "ПМС Груп", а також податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ПМС Груп", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "ПМС Груп", а також належним чином засвідчені копії рахунків-фактур, платіжні доручення, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу послуг та товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, відповідачем не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ПП "Ефф-Систем" є, зокрема, видання журналів та періодичних публікацій; інша поліграфічна діяльність.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу послуг та товарно-матеріальних цінностей з урахуванням його виду економічної діяльності.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "ПМС Груп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів щодо надання послуг та поставки продукції, укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "ПМС Груп", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "ПМС Груп", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним підприємством недійсними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ "ПМС Груп" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні та продажу товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "ПМС Груп" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "ПМС Груп", є безпідставними та не підтверджені документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ "ПМС Груп" в оплату за поставлені товари пов'язані з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення № 0000682301 від 13.03.2012 року, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1894530 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається приписами Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР)

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, які надавались податковому органу на перевірку, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу поставки продукції та надання послуг є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів - ТОВ "ПМС Груп", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.7.3.1 п. 7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 року "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Ефф-Систем" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 13 березня 2012 року № 0000672301 та № 0000682301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Ефф-Систем" сплачений судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.