Справа № 2-2747/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2012 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Залімської Н.В.,

при секретарі Карпенко А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи Дніпропетровська міськрада, Друга Дніпропетровська держнотконтора про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом, розподіл домоволодіння з встановленням адреси, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, звернулися до суду з позовом до Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровська міська рада, Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом, розподіл домоволодіння з встановленням адреси. В обґрунтування позовних вимог посилалися на обставини, викладені в позовній заяві.

Вточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд визнати право власності на житловий будинок Б-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 згідно ст. 1261 ЦК України за померлим ОСОБА_5 (33/100 домоволодіння) як спадкоємцем першої черги за законом після померлого батька ОСОБА_6; на житловий будинок Б-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 (33/100 домоволодіння) за ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги після померлого батька ОСОБА_5 (ст. 1261 ЦК України); на частину будинку А-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 (23/100) за ОСОБА_7 (померлим) спадкоємцем першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України) після померлого батька ОСОБА_8; на частину будинку А-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (23/100) спадкоємцем першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України) після померлого чоловіка ОСОБА_7; на частину будинку А-1 (8/100) в домоволодінні АДРЕСА_1 за ОСОБА_9 (померлою) як спадкоємця першої черги після смерті батька ОСОБА_10; на будинок В-1 (36/100) в домоволодінні АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 як знову побудований та введений в експлуатацію 15.04.2005 року рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради № 363 та на частину будинку А-1 (8/100) як спадкоємця першої черги (ст. 1261 ЦК України) після смерті матері ОСОБА_9, всього 44/100 вказаного домоволодіння; розділити домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійні за схемою, яку пропонувало МБТІ, а саме: будинкам А-1 і В-1 з прибудинковою територією і городом (загальною площею 1002 кв.м.) встановити адресу АДРЕСА_1 з прибудинковою територією і городом (загальною площею 926 кв.м.) встановити адресу АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивачів підтримав уточнені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради уточнені позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні.

Представник Дніпропетровської міської ради уточнені позовні вимоги не визнала в повному обсязі та просила відмовити в їх задоволенні.

Представник КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.

До суду надійшло повідомлення Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з проханням розглядати справу без участі їх представника відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Ленінської райради депутатів трудящихся від 25 серпня 1964 року узаконено житловий будинок літ. А-1 за ОСОБА_10 по АДРЕСА_1.

Згідно акту ідеальних часток КП «ДМБТІ»від 16 квітня 2004 року в домоволодінні АДРЕСА_1 у користуванні ОСОБА_8 (померлого) знаходилося 23/100 частини домоволодіння, у користуванні ОСОБА_11 (померлої) -8/100 частини домоволодіння, у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_12 -36/100 частини домоволодіння, у користуванні ОСОБА_5 (померлого) -33/100 частини домоволодіння.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 15 квітня 2005 року № 363 узаконено та затверджено акт районної технічної комісії «Про готовність закінченого будівництвом об'єкту до експлуатації»житлового будинку літ. В-1 по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7

Позивачі просять визнати право власності за померлим ОСОБА_5 на житловий будинок Б-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 як за спадкоємцем першої черги за законом після померлого батька ОСОБА_6; за померлим ОСОБА_7 на частину будинку А-1 в домоволодінні АДРЕСА_1 (23/100) як за спадкоємцем першої черги за законом після померлого батька ОСОБА_8; за померлою ОСОБА_9 на частину будинку А-1 (8/100) в домоволодінні АДРЕСА_1 як за спадкоємця першої черги після смерті батька ОСОБА_10 Однак, немає жодних підстав для задоволення зазначених позовних вимог, оскільки ні нормами ЦК України в редакції 1963 року, ані нормами ЦК України в редакції 2004 року не передбачено визнання права власності за померлими.

У відповідності зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у праві.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Позивачами в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не було надано суду доказів, що підтверджують наявність родинних відносин між ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Згідно відповіді КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради від 25 листопада 2009 року станом на 23 листопада 2009 року реєстрація права власності на домоволодіння по вул. Порохова, 20-22 у м. Дніпропетровську не проводилась.

У відповідності з технічним паспортом КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради від 27 квітня 2007 року домоволодіння АДРЕСА_1 є самовільним та підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню.

На підставі ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У відповідності до вимог ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, будівлі, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 «Про затвердження порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю»визначено процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів будівництва.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Згідно ст. 14 Закону України «Про основи містобудування»від 16 листопада 1992 року до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: визначення території для містобудівних потреб згідно з рішенням відповідної ради; встановлення в межах своїх повноважень на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній; проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; організація охорони культурної спадщини; організація робіт, пов'язаних із створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації та проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу; здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності експлуатації будинків і споруд незалежно від форми власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»від 19 червня 2003 року до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать здійснення державного контролю за використанням та охороню земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель та ін.

Відповідно до п. 1.6 Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за № 157/6445 (із змінами та доповненнями станом на 19.05.2005 року) реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Також право власності на об'єкти нерухомого майна провадяться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети за наявності акта комісії про прийняття об'єкта та введення його в експлуатацію.

З технічного паспорту КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради від 27 квітня 2007 року вбачається, що самовільні забудови збудовані до 1 січня 2004 року, тобто під час дії ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Громадяни, які збудували жилі будинки, господарські і побутові будівлі та споруди без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту не набувають права власності на самочинне будівництво, а мають право володіти та користуватися цими будівлями і не вправі розпоряджатися ними.

Нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року питання визнання права власності на самочинне будівництво у судовому порядку не врегульовано.

Також позивачами в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не було надано суду доказів, що підтверджують їх звернення до Дніпропетровської міської ради, Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради з проханням оформити право власності, про видачу свідоцтва про право власності на самовільно збудоване нерухоме майно та позивачами не надано правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Позивачі просять розділити домоволодіння АДРЕСА_1 на два самостійні за схемою, яку пропонувало МБТІ, а саме: будинкам А-1 і В-1 з прибудинковою територією і городом (загальною площею 1002 кв.м.) встановити адресу АДРЕСА_1 з прибудинковою територією і городом (загальною площею 926 кв.м.) встановити адресу АДРЕСА_1.

Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

З урахуванням цих положень необхідно перевірити розмір часток сторін у праві власності та на житловий будинок. Розподіл домоволодіння може бути проведений, якщо в виділяємій частині домоволодіння може бути як мінімум одна житлова кімната й кухня, які повинні відповідати технічним та санітарними нормам, також та частина, яка виділяється складає ізольовану частину домоволодіння з окремим входом в квартиру або є можливість перетворити цю частину домоволодіння в ізольовану шляхом відповідного переобладнання.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п. 6 Постанови від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»виділ у натурі часток житлового будинку можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом.

Однак позивачами не заявлялось клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи з метою визначення варіантів поділу домоволодіння.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, а тому неможливим їх задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 14 Закону України «Про основи містобудування», ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 «Про затвердження порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», п. 1.6 Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, ст. ст. 529, 548-549 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, ст. ст. 15, 16, 331, 358, 364, 376, 392 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213-215 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, треті особи Дніпропетровська міська рада, Друга Дніпропетровська держнотконтора про визнання права власності на домоволодіння А-1, Б-1, В-1 по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, розподіл домоволодіння А-1, Б-1, В-1 по АДРЕСА_1 з встановленням адреси -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.В. Залімська