ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.09.06р. | Справа № А17/242-06 |
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство по матеріально-технічному забезпеченню “Агро-Союз”, смт. Ювілейне Дніпропетровської області
про стягнення 14851 грн. 16 коп.
Суддя —Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Грузін І. М.
Представники:
від позивача: Бичкова С.І., заступник начальника відділу, довіреність № 03-06/23 від 11.01.2006р.;
від відповідача: Тиховліс В.Р., довіреність № 17 від 04.09.2006р., представник.
Суть спору:
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (у подальшому —позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство по матеріально-технічному забезпеченню “Агро-Союз” (у подальшому —відповідач) та просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 14851,16 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх обов’язків по сплаті штрафних санкцій відповідачеві за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем вимог ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-ХІІ від 21.03.1991р. (у подальшому —Закон “Про основи соціальної захищеності”) і несплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів.
У Доповненні до адміністративного позову позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що у нього створені, в тому числі атестовані робочі місця для інвалідів за нормативом, який визначений законом.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що обов’язок виявлення та працевлаштування інвалідів покладено на відповідні органи соціального захисту населення, а не на підприємства; позивачем не надано доказів, що до позивача були направлені для працевлаштування інваліди, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні. Також відповідач посилається на те, що він виконав всі обов’язки щодо працевлаштування інвалідів, покладені на нього чинним законодавством.
У судовому засіданні 28.09.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
Згідно звіту відповідача „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача склала 43 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, —1 особа, фонд оплати праці штатних працівників –638000,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника –14851,16 грн., чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4%-го нормативу – 2 особи, сума коштів штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів —14851,16 грн.
Позивачем, на підставі ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі середньорічної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом в розмірі 14851,16 грн., виходячи з 1 нествореного і фактично не зайнятого інвалідами робочого місця у звітному періоді, згідно доданого до матеріалів справи розрахунку.
Наказом відповідача №40 від 01.10.2004р. “Про визначення робочих місць, на яких доцільно використовувати працю інвалідів” був затверджений перелік дільниць, відділів, робочих місць, на яких доцільно використовувати працю інвалідів.
Відповідно до Наказу відповідача №55 від 28.12.2004р. було затверджено і введено в дію Інструкцію про робоче місце інваліда.
Відповідачем направлялися до Центру зайнятості Дніпропетровського району листи від 16.11.2004р. №311/03 і від 10.02.2005р. №26/03 про надання інформації про вакантні місця, призначені для працевлаштування інвалідів. Відповідачем надано у матеріали справи поштові квитанції, що свідчать про відправлення вказаних листів.
У Листі Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 23.05.2006р. №1693 зазначено, що протягом 2005р. відповідач віднесений до переліку підприємств, на яких були створені робочі місця для інвалідів.
Зазначене підтверджується також Листом Дніпропетровського районного центру зайнятості №247 від 23.05.2006р.
Поданням Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. відповідач проінформував позивача про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно ст. 19 Закону „Про основи соціальної захищеності” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Статтею 18 Закону „Про основи соціальної захищеності” встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Також відповідно до п. 10 Постанови КМУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 р. N 314 (у подальшому —Постанова №314) працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації.
Наведеною ж ст. 18 Закону “Про основи соціальної захищеності” на підприємства, установи, організації лише обов’язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Обов’язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Постанови №314), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Постанови №314 сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Отже, нормами діючого законодавства на відповідача покладається обов’язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону “Про основи соціальної захищеності”, чи у разі звернення інваліду самостійно.
Також, аналіз норм Постанови №314 дає підстави для твердження, що створення робочого місця інваліда, його атестація та працевлаштування інваліда можливе за умови наявності певного інваліда, який виявив бажання працювати, з визначенням його захворювання та здібностей, рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідачем зі свого боку були здійснені необхідні дії для працевлаштування інвалідів.
Доказів направлення відповідними органами інвалідів для працевлаштування на підприємство відповідача або звернення інвалідів самостійно та фактів безпідставної відмови підприємства у працевлаштуванні цих інвалідів позивачем не надано. За таких обставин на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за умови, коли інваліди не працюють на підприємстві у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням відповідними державними органами свого обов’язку щодо працевлаштування інвалідів.
За ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Підставою ж для застосування будь-яких штрафних санкцій, тобто для застосування певного виду відповідальності має бути конкретне правопорушення з певним його складом, визначеним чинним законодавством, якого суд не вбачає у діях відповідача.
Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —
П о с т а н о в и в :
У задоволенні позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
09.10.2006р.