Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/1190/1860/12 Головуючий у суді І-ї інстанції Паламарчук М.С.

Спори про спадкове право Доповідач Авраменко Т. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

20.06.2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді : Авраменко Т.М.

суддів: Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

при секретарі : Животовській С.В.

за участю представника позивача

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Олександрійської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування .

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Олександрійської міської ради про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько ОСОБА_3, після смерті якого залишилось спадкове майно, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1.

Інших спадкоємців за законом, крім неї, не має. У встановлений законом строк вона подала заяву про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус їй відмовив із-за відсутності правовстановлювальних документів на будинок.

Просила визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями в порядку спадкування.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позову. Позивачем не надано доказів смерті ОСОБА_4 та переходу його прав до спадкоємців, доказів реєстрації спірного будинку на теперішній час, доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, не роз'яснив в повній мірі її права та не запропонував надати докази, не витребував спадкову справу з нотаріальної контори, не врахував, що іншого шляху для захисту її спадкових прав не існує.

В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, пояснив, що ОСОБА_3 був прописаний та проживав в спадковому будинку разом з батьком ОСОБА_4, після смерті батька спадщину не оформив, оскільки був інвалідом 1 групи,будинок і на даний час зареєстровано за ОСОБА_4

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку під розписку (а.с.48,61), в засідання апеляційного суду не прибув, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав .

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав. Зазначені вимоги процесуального закону суд не виконав в повній мірі, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позовна заява надійшла до суду 15 березня 2012 року, провадження у справі відкрито 16 березня 2012 року та призначено судове засідання на 11 квітня 2012 року, рішення суду ухвалено 11 квітня 2012 року (2,19,29). Як вбачається з журналу судового засідання, суд не попереджав сторони про наслідки вчинення чи не вчинення процесуальних дій, зокрема, щодо подання доказів, не роз'яснив право на подання клопотання про витребування доказів (а.с.27-28).

Наведене свідчить, що в порушення вимог ст. 1 ЦПК України суд першої інстанції не виконав завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3. Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та грошових вкладів (а.с.4,35).

Позивач є племінницею ОСОБА_3, оскільки її батько ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та спадкодавець були рідними братами, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.5-8).

Крім того, факт родинних відносин та факт прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину по закону, виданим позивачці державним нотаріусом Олександрійської міської державної нотаріальної контори №1 21 жовтня 2011 року по реєстру №2-801, спадкова справа №415-2010 (а.с.35).

Разом з тим, державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на жилий будинок, оскільки відсутній оригінал правовстановлювального документу на будинок (а.с.13). На звернення представника позивачки архівні установи повідомили про відсутність документів за 1923 рік (а.с.15-16).

В абз.3 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»роз'яснено, що в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до відомостей Олександрійського міжміського бюро технічної інвентаризації (інвентарна справа №5104, реєстровий №1853/7 правової реєстрації) право власності на житловий будинок, 1898 року забудови, з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1, зареєстровано на підставі свідоцтва про денаціоналізацію, виданого Олександрійським міськкомунгоспом 28 лютого 1923 року №211, за ОСОБА_4. Зазначене підтверджується технічним паспортом станом на 17 січня 1965 року, на 24 серпня 1981 року (а.с.9-12,66), а також довідкою бюро техінвентаризації про те, що станом на 07 червня 2012 року житловий будинок з надвірними будівлями зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про денаціоналізацію (а.с.65).

Вартість спадкового будинку станом на 03 лютого 2012 року становить 55005 грн. (а.с.14).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, та був батьком спадкодавця ОСОБА_3 і дідом позивачки, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.6-8).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася, свідоцтво про право на спадщину після його смерті не видавалося, що підтверджується повідомленням з нотаріальної контори (а.с.63).

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК 1963 року, діючого на час смерті ОСОБА_4 для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст.549 ЦК 1963 року).

Згідно з п.124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Мін'юсту від 31 жовтня 1975 р. N 45/5 втратила чинність на підставі Наказу Мін'юсту N 18/5 від 14.06.94, діючої на час смерті ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549

Цивільного кодексу УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті свого батька ОСОБА_4 підтверджується довідками квартального комітету №28, завіреними управлінням справами Олександрійської міської ради, про те, що спадкодавець ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 на час смерті в 1984 році ОСОБА_4 і по день своєї смерті (а.с.26.36).

Колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 після смерті свого батька ОСОБА_4, власника будинку, фактично прийняв спадщину, але не оформив спадкових прав за свого життя. Оскільки прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві ОСОБА_3 з моменту відкриття спадщини (ч.2 ст.548 ЦК 1963 року) , то позивачка має право на зазначений будинок в порядку спадкування після смерті свого дядька.

Відповідно до п.2 додатку «Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністерства комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка діяла до 13 грудня 1995 року, та п.11 додатку «Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна»до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 N 7/5 в редакції, що діяла до 01 жовтня 2010 року, акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель є правовстановлювальними документами на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, на час смерті ОСОБА_4 та час смерті ОСОБА_3 право власності ОСОБА_4 на житловий будинок підтверджувалося належним правовстановлювальним документом, зареєстрованим в установленому порядку бюро технічної інвентаризації. Зазначеним спростовуються доводи заперечення на позов відповідача (а.с.22) про те, що будинок не є спадковим майном, оскільки спадкодавець не набув права власності на нього.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ч.2 ст.314,ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити .

Скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2012 року.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в м. Олександрії Кіровоградської області по АДРЕСА_1, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, але не оформив своїх спадкових прав.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя:

судді: