ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

27 червня 2006 р.

№ 38/422

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційне подання прокурора міста Дружківки, м. Дружківка Донецької області,

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2006

зі справи № 38/422

за позовом прокурора міста Дружківки в інтересах держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Дружківка Донецької області (далі – Відділення)

до відкритого акціонерного товариства “Дружківський машинобудівний завод” (далі –Товариство), м. Дружківка Донецької області,

про стягнення 18 550,32 грн.,

за участю представників:

позивача – Барабаш І.П.,

відповідача –Мантика І.Б.,

прокурора –не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Дружківки звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Відділення про стягнення з Товариства 18 550,32 грн. в порядку регресу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.02.2006 (суддя Радіонова О.О.) позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано необхідністю відшкодування позивачеві здійснених страхових виплат на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2006 (колегія суддів у складі: Українська Р.М. –головуючий суддя, судді Калантай М.В., Кондратьєва С.І.) рішення місцевого суду зі справи скасовано та в позові відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що відносини між сторонами виникли із зобов’язань з загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що відповідно до частини другої статті 1 ЦК України виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу, оскільки зазначені відносини не є цивільно-правовими.

У касаційному поданні до Вищого господарського суду України прокурор просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого суду.

Товариство подало відзив на касаційне подання, в якому зазначило про безпідставність його доводів та просило постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а подання –без задоволення.  

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційного подання.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційного подання з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- з 15.01.1975 по 13.09.2004 на підприємстві відповідача працювала громадянка Гуляєва Т.І. –полірувальником та гальваніком, внаслідок чого отримала професійне захворювання;

- відповідно до акта розслідування профзахворювання Гуляєвої Т.І. від 26.01.2004, підписаного без зауважень представниками міської СЕС, відділу охорони праці, профкому підприємства, Товариство з метою попередження професійних захворювань мало вжити заходи з: забезпечення гальванічного цеха ефективною витяжною вентиляцією від ванн хромування; забезпечення гальваніків у повному обсязі засобами індивідуальної безпеки органів дихання і вирішити питання щодо раціонального працевлаштування осіб с профзахворюваннями та з підозрою на них (а.с. 9);

- відповідно   до   виписки   з  акта  огляду  у  МСЕК  від  02.03.2004 № 055411 серія 2-18 АВ Гуляєвій Т.І. встановлено 25% втрати професійної працездатності - вперше з 25.02.2004 по 01.03.2005 у зв'язку з профзахворюванням та призначено дату переогляду 01.03.2005 (а.с. 10);

- постановою Відділення від 22.04.2004 № 146 Гуляєвій Т.І. призначено одноразову допомогу в сумі 10 640 грн. та щомісячні страхові виплати в сумі 490,25 грн. на період з 25.02.2004 по 01.03.2005 (а.с. 11-12);

-  Відділення в квітні 2004 року направило Гуляєвій Т.І. листа (а.с. 13), в якому запропонувало припинити роботу в умовах, які протипоказані їй за станом здоров’я, та зазначило, що інакше її дії будуть вважатися умисними, направленими на погіршення стану здоров'я, з наслідками, передбаченими статтями 37 та 38 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон № 1105);

- постановою Відділення від 01.06.2004 № 131 страхові виплати Гуляєвій Т.І. припинено (а.с. 15);

- 13.09.2005 Гуляєва Т.І. звернулася до Відділення з заявою про поновлення страхових виплат внаслідок звільнення з роботи в зв'язку з виходом на пенсію за віком;

- постановою Відділення від 22.09.2004 № 164 щомісячні страхові виплати, які компенсують відповідну частину втраченого заробітку в зв'язку з профзахворюванням, Гуляєвій Т.І. продовжено в сумі 564,77 грн. (а.с. 16, 17);

- за висновками медичного огляду в лютому 2005 року, у Гуляєвої Т.І. встановлено стійку втрату професійної працездатності –15% безстроково, що підтверджено випискою з акта огляду МСЕК до довідки серії ДОН-04 № 044472 (а.с. 18);

- постановами  Відділення  від  11.03.2005 № 216  та  від 01.04.2005 № 750 розмір щомісячних страхових виплат Гуляєвій Т.І. визначено в сумі 419,51 грн. (а.с. 19, 20).

Однаково встановивши фактичні обставини справи, попередні судові інстанції дали їм різну юридичну оцінку.

Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення ним страхових виплат застрахованій особі відповідно до Закону № 1105.

Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).

Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно з статтею 2 Закону № 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.

Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі –Фонд).

Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1105 роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду, а здійснення страхових виплат потерпілим покладено на Фонд згідно з розділом V цього Закону.

В свою чергу, диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві  відповідно до статті 5  Закону № 1105 є одним з основних принципів страхування від нещасного випадку.

Отже, взаємовідносини сторін, якими є страховик (в особі Відділення) і страхувальник (Товариство), врегульовано Законом № 1105, який не передбачає можливості пред’явлення страховиком вимог до страхувальника з приводу відшкодування Фонду страхових виплат в порядку регресу.

Водночас наявність між сторонами зі справи відносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу, оскільки зазначені відносини не є цивільно-правовими.

З огляду на наведене судом апеляційної інстанції для вирішення даного спору правомірно відхилено посилання на приписи статті 1191 ЦК України, яка регулює цивільно-правові зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди, та передбачає можливість задоволення вимог страховика в порядку регресу іншими, ніж страхувальник, особами.  

Посилання в касаційному поданні на порушення відповідачем вимог законодавства з охорони праці не спростовує наведеного, а тому й не може бути підставою для задоволення поданого прокурором позову.

При цьому питання щодо наявності правових підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб Товариства та про зміну страхового тарифу знаходяться поза межами даного позову, а тому й не впливають на правильність прийнятого апеляційним господарським судом рішення.

Доводи касаційного подання, які стосуються оцінки наявних доказів, не можуть бути підставою для його задоволення, оскільки касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції відповідає встановленим ним обставинам справи, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України       

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2006 зі справи № 38/422 залишити без змін, а касаційне подання прокурора міста Дружківки –без задоволення.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                В.Джунь

Суддя                                                                                                Б.Львов