Судове рішення #23497
9/14-237

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

27 червня 2006 р.                                                                                   

№ 9/14-237  


Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі його Тернопільської обласної філії, місто Тернопіль,

на рішення господарського суду Тернопільської області від 06.03.2006

зі справи № 9/14-237

за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі його Тернопільської обласної філії (далі –Банк)

до Тернопільського обласного державного-комунального підприємства по заготівлях і постачанню палива населенню, побутовим споживачам “Облпаливо” (далі –Підприємство), місто Тернопіль,

про стягнення 80 656,31 грн.,

ВСТАНОВИВ:


Банк звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Підприємства відсотків за користування кредитом відповідно до кредитного договору від 29.06.1996 за період з 11.07.2003 по 31.12.2005 у сумі 80 656,31 грн.

Рішенням названого суду від 06.03.2006 (суддя Кропивна Л.В.) у задоволенні позову відмовлено. Прийняте судом рішення мотивовано припиненням зобов’язань сторін за кредитним договором від 29.06.1996 у зв’язку з затвердженням судом мирової угоди в межах провадження зі справи про банкрутство Підприємства.  

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Банк просить рішення місцевого суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явилися.

Клопотання відповідача про відкладення судового розгляду касаційною інстанцією відхилено через відсутність підстав для його задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом встановлено, що:

- 29.10.1996 Банком і Підприємством укладено кредитний договір (далі –Договір), відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві кредит на суму 1 500 000 грн.;

- додатковими угодами до Договору (остання –від 25.12.1999) строк користування кредитом встановлено –до 23.08.2000;

- угодою від 11.01.2001 процентну ставку за користування кредитом визначено у розмірі 10 відсотків річних;

- 01.04.2003 за заявою ініціюючого кредитора - відкритого акціонерного товариства “Ватра” - господарський суд Тернопільської області порушив провадження зі справи про банкрутство Підприємства та ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- Банк у межах провадження зі справи про банкрутство Підприємства звернувся до боржника з грошовими вимогами, до складу яких увійшла й сума неповернутого кредиту;  

- ухвалою господарського суду Тернопільської області від 18.10.2004 зі справи про банкрутство Підприємства затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі;

- згідно з умовами зазначеної мирової угоди (а.с. 17-19, 20-21, 34) Підприємство має погасити заборгованість перед Банком у сумі 904 911,77 грн. відповідно до графіку виконання зобов’язань протягом 2005-2014 років (а.с. 35-36), тоді як Банк зобов’язався погодитися на відстрочення заборгованості до 31.12.2014 (підпункт 3.6).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом за період з 11.07.2003 по 31.12.2005.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Водночас преамбулою Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон № 2343) визначено, що саме цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності –боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 2343 конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Частиною другою цієї статті встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Частиною першою статті 35 Закону № 2343 визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Відповідно до частин другої та третьої статті 37 цього Закону мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг; одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Судом першої інстанції встановлено, що визначений сторонами строк користування кредитом за Договором сплинув 23.08.2000, а зобов’язання відповідача стосовно кредиту (в тому числі, й щодо залишку кредитних коштів) змінено затвердженою господарським судом мировою угодою, умови якої є обов’язковими для сторін.

Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами.

З огляду на наведене місцевий суд дійшов вірного висновку про припинення зобов’язань сторін за Договором та про відсутність підстав для нарахування згідно з цим Договором відсотків за користування кредитом за період з 11.07.2003 по 31.12.2005.

Отже, рішення суду першої інстанції зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:

 

Рішення господарського суду Тернопільської області від 06.03.2006 зі справи № 9/14-237 залишити без змін, а касаційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі його Тернопільської обласної філії –без задоволення.  



Суддя               В.Селіваненко


Суддя                В.Джунь


Суддя                                                                                                Б.Львов

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація