Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-2315/2012р. Головуючий у 1 інстанції: Фомін В.А.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Денисенко Т.С. , Коваленко А.І.
При секретарі: Посник Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Мелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Запорізькій області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, комунального підприємства „Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно і земельну ділянку,
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно і земельну ділянку.
В позовній заяві зазначала, що згідно письмового договору купівлі-продажу від 14.03.2008 року вона придбала у відповідача житловий будинок та земельну ділянку для ведення садівництва, які розташовані в АДРЕСА_1. Після підписання договору, вона звернулась до відповідача щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору, однак відповідач відмовилась.
Згодом вона звернулась до БТІ м. Мелітополя з заявою про реєстрацію права власності та внесення змін в інвентарну справу на це майно, проте, їй було відмовлено у внесенні змін в інвентарну справу, оскільки подані документи не відповідають вимогам п. 3.3 „Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно". Посилаючись на те, що придбала нерухоме майно на законних підставах, просила визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки та визнати за нею право власності на це майно.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 травня 2008 року позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 14.03.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок „А-2", загальною площею 144,6 кв. м, житловою -64,9 кв. м, сарай „Б-1" розмірами 7,10х4,58+3,03х4,68 м, гараж „В-1" розміром 4,0х5,85 м, убиральню-душ №2 та огорожу №1, присадибну ділянку площею 992, 72 кв. м, земельну ділянку для ведення садівництва площею 262, 84 кв. м, що розташовано за адресою АДРЕСА_1.
Зобов'язано КП ММБТІ зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок „А-2", загальною площею 144,6 кв. м, житловою -64,9 кв. м, сарай „Б-1" розмірами 7,10х4,58+3,03х4,68 м, гараж „В-1" розміром 4,0х5,85 м, убиральню-душ №2 та огорожу №1 та внести відповідні зміни в інвентарну справу нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, Мелітопольський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухваливши рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався лише на положення статті 319 ЦК України, якою встановлені правові засади здійснення права власності. Виходячи з того, що відповідач ОСОБА_3 в письмовій заяві зазначала, що з позовними вимогами згодна, суд вважав встановленим, що ОСОБА_2 набула права власності на майно та дійшов хибного висновку щодо задоволення її позову (а. с. 10).
З матеріалів справи та змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права, зокрема, вимог статті 213 ЦПК України, оскільки ухвалив рішення без повного і всебічного з'ясування обставин, на які позивач посилалась як на підставу своїх вимог.
Судом порушено також вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, при цьому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вирішуючи спір на користь позивача, суд не звернув увагу, що в разі визнання позову відповідачем спір між сторонами фактично відсутній, а тому підстав для задоволення позову не має.
Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, повинні бути врегульовані іншими правовими нормами.
Ці доводи заслуговують на увагу.
Ухваливши рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався лише на положення статті 319 ЦК України, якою встановлені правові засади здійснення права власності, але застосування цієї правової норми можливе, коли особа на законних підставах, за наявності правовстановлюючих документів, являється власником майна.
Виходячи з обставин справи та правовідносин сторін слід було застосувати приписи статей 210, 220 ЦК України.
Так, статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, а частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.
Таким чином норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
За статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У відповідності до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 132 ЗК України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
Оскільки при укладенні простого письмового договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.03.2008 року сторони не додержалися визначених законом вимог щодо форми вчинення договору купівлі-продажу, цей правочин є нікчемним.
Суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не звернув уваги на норми статей 210, 220, 640, 657 ЦК України, та безпідставно задовольнив позов ОСОБА_2
З огляду на викладене рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Мелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Запорізькій області задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 травня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту: В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: