Справа № 22-ц-0590\2477 Головуючий у 1 інстанції: Корекян Н.Р.

категорія: 5 Доповідач: Резникова Л.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Постолової В.Г.,

суддів: Гусєва В.В., Резникової Л.В.

при секретарі: Тихомирові С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 29 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

З рішенням суду не погодилась позивач та подала апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до апеляційного суду Донецької області.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги .

З матеріалів цивільної справи вбачається, що 22 листопада 2002 року між сторонами було укладено договір купівлі продажу, за яким ОСОБА_2 продав , а ОСОБА_3 купила житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та її представника , перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:

Відповідно до ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції, ретельно перевірив обставини справи, докази, якими підтверджений позов і постановив обґрунтоване рішення.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої виходив з того, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається за нотаріально посвідченою угодою, тому правові підстави для визнання за позивачкою права власності на спірну земельну ділянку відсутні.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи 22 листопада 2002 року сторони уклали договір купівлі-продажу лише нерухомого майна - житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . . Тобто правовідносини між сторонами виникли 22 листопада 2002 року.

Щодо земельної ділянки, то з матеріалів справи не вбачається, що договір купівлі - продажу земельної ділянки на якій знаходиться , придбаний позивачкою жилий будинок, між сторонами укладався .

У той час, як відповідно до ст.120, 132 ЗК України, яка діяла на час правовідносин, які виникли між сторонами - право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових нотаріально посвідчених угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладеного відповідно відчужувачем або набувачем.

Громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством;

Відповідно Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 р - при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI;

Таким чином , оскільки спірні правовідносини між сторонами виникли 22.11.2002 року висновок суду про відмову у задоволені позову є вірним , оскільки згідно до ч.4ст.2 діючого ЦПК України - закон, який встановлює нові обов"язки, скасовує чи звужує права, належні учасником цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної сили.

З вищевказаного вбачається, що доводи, приведенні в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1ст.308ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

При встановлені вищевказаних фактів і постановлені рішення судом першої

інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 29 грудня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: