Справа № 1303/2-613/11 Головуючий у 1 інстанції: Мельник С.Р.

Провадження № 22-ц/1390/2057/12 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.

Категорія 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2012 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Монастирецького Д.І., Мацея М.М.,

секретаря: Мариняк О.І.,

з участю: представників позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства (далі ПП) Аркан»про визнання недійсними договору купівлі-продажу, визнання права власності, -

встановила:

рішенням Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2011 у задоволені вище вказаного позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач, просить його скасувати й ухвалити нове, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництва та визнати за ним право власності на об'єкти незавершеного будівництва у с. Ангелівка Буського району Львівської області та зобов'язати відповідача повернути належне йому майно та не чинити перешкод у користуванні його власністю, посилаючись на те, що таке прийняте в порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що твердження суду про те, що йому доцільно оскаржувати дії арбітражного керуючого в господарському суді, оскільки останній продав спірний об'єкт відповідачу, є невірним, оскільки суд не з'ясував чи перебувало спірне майно на балансі МПП «Світанок», від імені якого діяв арбітражний керуючий в процесі ліквідаційної процедури. А оскільки, стверджує апелянт, він був власником спірного майна, відтак мало місце відчуження майна, що не належало банкруту і повноважень на відчуження майна він нікому не давав.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог, заявлених у судді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом позивач посилається на те, що 01 грудня 1998 року між ним та МПП «Світанок»був укладений договір купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва і за придбання цих об'єктів він оплатив продавцю кошти в сумі 19 700 грн. А відтак, посилаючись на те, що він був власником спірного майна та на ст.16, ч.2 ст.203, ст.ст.215, 392 ЦК просив задовольнити його вимоги.

Відповідно до ст.224 ЦК 1963 року, що був чинним на час вчинення спірного договору, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості був укладений 06 жовтня 2003 році між малим приватним підприємством «Світанок», в особі голови ліквідаційної комісії-арбітражної керуючої Шлапак Д.В., яка діяла в силу повноважень і з метою забезпечення виконання постанови Господарського суду Львівської області від 12.07.2000 р. по справі № 7/6-21/51, щодо задоволення вимог кредиторів та визнання банкрутом МПП «Світанок», з однієї сторони, та приватним підприємством «Аркан»в особі його директора, з другої сторони. Відповідно до цього договору МПП «Світанок»продало, а ПП «Аркан»купило незавершені будівництво будівлі та споруди в с. Ангелівка Буського району Львівської області, а саме: прохідну, вагончик побутовий, незавершене будівництво, склад, ворота, огорожі, опори з/б, майданчик з твердим покриттям за 5 081 грн. (а.с.6, 7).

Таким чином, встановлено, що позивач не був учасником спірного правочину і майно покупцем придбане за плату.

Статтею 225 ЦК УРСР, який був чинний на час укладення спірного договору купівлі-продажу, було визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Набуття особою права власності на майно є правомірним, якщо угода, укладена із його власником, не суперечить вимогам закону.

Статтею 145 ЦК 1963 р. передбачала, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Витребування майна з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Пленуму Верховного Суду України в своїй постанові «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»№ 20 від 22.12.1995 року зазначив, що судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами: про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника, про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними -у випадках, передбачених ч.2 ст.47 ЦК, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном (пп. а, г п.2).

Таким чином, права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсним правочину, стороною в якому він не був та не є, незалежно від того, чи відповідає спірний правочин закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо для цього є підстави, встановлені як в ст.145 ЦК 1963 р. так і в ст. 388 ЦК України.

За таких підстав позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання договору купівлі-продажу не підлягають до задоволення. А оскільки вирішення інших вимог пов'язані безпосередньо із встановленням обставин, пов'язаних із договором купівлі-продажу, то за таких обставин в позовних вимогах слід відмовити повністю.

Зазначене рішення не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду.

Оскільки при вирішення спору судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушенні норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то за таких обставин рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бузького районного суду Львівської області від 23 листопада 2011 року скасувати й ухвалити нове, яким у задоволені вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: Бакус В.Я.

Судді: Монастирецький Д.І.

Мацей М.М.