АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/1690/1324/2012
Головуючий по 1-й інстанції Сьоря С.І.
Суддя-доповідач: Карпушин Г. Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді: Карпушина Г.Л.
Суддів: Корнієнка В.І., Винниченка Ю.М.,
при секретарі: Цюрі Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 лютого 2012 року по справі за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину,-
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2011 року Кременчуцька міська рада звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі продажу нерухомого майна від 10.06.2011 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за р.№1781, відповідно до якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність нежитлове приміщення торгівельного павільйону загальною площею 23,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1
Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1
Зобов'язано ОСОБА_2 за власний рахунок знести самочинно побудоване приміщення торгівельного павільйону загальною площею 23,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1
В задоволені позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави по 53,65 грн. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення таким, що базується на невідповідності висновків суду обставинам справи, та неправильному застосуванні норм матеріального права. Прохає скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Кременчуцької міської ради ІV скликання 27.02.2003 року ОСОБА_2 надана земельна ділянка загальною площею 59 кв.м. в короткострокову оренду до 13.11.2005 року для розміщення, обслуговування та експлуатації стаціонарної малої архітектурної форми -торговельного павільйону по АДРЕСА_2 та укладений договір оренди земельної ділянки з останньою, який був зареєстрований 31.03.2003 року за №108. Актом технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 29.01.2004 року, торгівельний павільйон (р.н.с._08.21-137_), зареєстрований в інспекції ДАБК за №495-Т 15.01.04 р., в районі жилого будинку АДРЕСА_2 прийнято в експлуатацію. Рішенням Кременчуцької міської ради ІV скликання 16.03.2006 року ОСОБА_2 надана земельна ділянка загальною площею 61 кв.м. оренду до 01.03.2009 року для обслуговування та експлуатації стаціонарної малої архітектурної форми -павільйону гральних автоматів по АДРЕСА_2 та укладений договір оренди земельної ділянки з останньою, який був зареєстрований 26.04.2006 року за №040654800133. Протягом 2007 року ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_6 було проведено реконструкцію приміщення торговельного павільйону, зокрема побудовано фундамент, на якому викладено цегляні стіни, які в подальшому оббиті сайдінгом, а також облаштовано перекриття. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.04.2008 року визнано за ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомого майна -приміщення торгівельного павільйону площею 23,9 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_2. ОСОБА_2 право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване в КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації»за номером 1327. 29 березня 2011 року рішенням Кременчуцької міської ради ІV скликання ОСОБА_2 відмовлено в передачі в оренду терміном на 15 років земельну ділянку для обслуговування та експлуатації торгівельного павільйону по АДРЕСА_2.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 07.06.2011 року рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.04.2008 року в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно приміщення торгівельного павільйону площею 23,9 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_2 -скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким в задоволені позову щодо вказаних вимог відмовлено. 10.06.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу приміщення торгівельного павільйону, розташованого за адресою АДРЕСА_1. Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований за №1781. 24.06.2011 року ОСОБА_3 зазначений договір було зареєстровано в КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації».
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки відповідачка ОСОБА_2 на момент продажу нерухомого майна, не мала права власності на нього, тому оспорюваний договір купівлі-продажу торгівельного павільйону є недійсним. Одночасно зважаючи, на те що реконструкцію торгівельного павільйону, як малої архітектурної форми, ОСОБА_2 проведено самовільно, побудоване нерухоме майно підлягає знесенню з подальшим звільненням самовільно зайнятої земельної ділянки.
Згідно ст.ст. 655, 658 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та
інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спір в частині вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, судом першої інстанції, правильно зазначено, що оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу торгівельного павільйону ОСОБА_2, як продавець не мала права власності на вказане нерухоме майно, його зміст суперечить положенням цивільного законодавства, а тому є всі підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Доводи апелянта про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, реєстрація на нього скасована не була, що вказує на наявність в неї права власності на дане майно на момент продажу, не заслуговують на увагу, оскільки з моменту винесення апеляційним судом рішення, правовстановлюючий документ на зазначене нерухоме майно фактично був скасований, а тому з даного моменту право власності ОСОБА_2 припинилося.
Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Виходячи з наведеного, судом першої інстанції надано правильну юридичну оцінку обставинам справи та застосовано належні норми права, при вирішенні вимог щодо знесення самочинно збудовано нерухомого майна та звільнення земельної ділянки, оскільки відповідачкою ОСОБА_2 спірне нерухоме майно збудовано самочинно, в подальшому порушено порядок набуття на нього права власності, це при тому, що позивач, як власник земельної ділянки на якій воно розміщене, заперечує щодо надання їй земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно та визнання за ОСОБА_2 права власності на нього.
Інші доводи апелянта не містять конкретних вказівок на порушення допущені судом першої інстанції, не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 лютого 2012 року.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити .
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 лютого 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя: Г.Л. Карпушин
Судді: Ю.М. Винниченко В.І. Корнієнко
Копія