АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-84/2012 Головуючий по 1-й інстанції Троцька А.І.
Суддя-доповідач: Хіль Л. М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого: Хіль Л.М.
суддів: Кузнєцової О.Ю., Мартєва С.Ю.
за участю секретаря : Колодюк О.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу Полтавської міської ради
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади м. особі Полтавської міської ради, 3-я особа - АК «Автогаражний колектив «Надія»про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_2 звернувся до суду з вище ззначеним позовом, відповідно до вимог якого прохав визнати за ним право власності на гараж АДРЕСА_1 площею 31,9 кв. м., обладнаний погребом площею 32,2 кв. в АК «Надія»по вул. Фрунзе 156-а у м. Полтаві посилаючись на те, що в 2000 році став членом в АК «Надія» за тих обставин, що він 26 червня 2000 року компенсував вартість вказаного вище гаража бувшому члену кооперативу ОСОБА_4 З вказаного часу він сплачує членські внески, плату за електроенергію, відкрито користується гаражем. В 2009 ррці за його заявою був виготовлений технічний паспорт на гараж. На його заяву про оформлення права власності на його ім,я, Октябрська районна у м. Полтаві рада надала відповідь про необхідність звернення до суду. Посилаючись на вимоги ст. 344 ЦК України прохав його позовні вимоги задовільнити.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено - визнано право власності на гараж АДРЕСА_1 площею 31,9 кв. м., обладнаний погребом площею 32,2 кв. м. у АК «Надія»по вул. Фрунзе 156-а у м. Полтаві.
З рішенням суду не погодилася Полтавська міська рада та подала на нього апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм процесуального права, а саме: ч.1 ст. 213 ЦПК України, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»від 18.12.2009 року № 14. Також апелянт вказує, що спірні правовідносини виникли на момент дії ще ЦК УРСР 1963 року, у відповідності до ст. 47 якого передбачено нікчемність угоди, що вимагала нотаріального посвідчення, укладеної без додержання нотаріальної форми, та зазначає, що правочин щодо відчуження спірного нерухомого майна нотаріусом взагалі не посвідчувався, вказував на самочинність побудови спірного гаража попереднім власником та не вирішення у встановленому законом порядку нинішнім власником -позивачем по справі питання про виділення земельної ділянки під забудований вже гараж з її власником -Територіальною громадою.
У зв'язку з викладеним просить скасувати рішення районного суду та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Перевіривши рішення по справі, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за наступних підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове по суті позовних вимог.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Встановлено, що АК «Надія »у встановленому законом порядку виділено земельну ділянку за адресою: вул. Фрунзе 156а у м. Полтаві для будівництва та обслуговування гаражів. В даний час АК «Надія»користується земельною ділянкою на підставі договору оренди.
Перебуваючи у складі членів АК «Надія»ОСОБА_4 за власний рахунок придбав будівельні матеріали та у 1987 році господарським способом побудував автомобільний гараж АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою автогаражного колективу. Побудова гаража відбулася самочинно, поскільки відповідної технічної документації на будівництво гаража ним не була оформлена, земельна ділянка не виділялася.
26 червня 2000 року ОСОБА_2 здійснив компенсацію у розмірі 1400,00 доларів США ОСОБА_4 за побудований ним гаража в цьому колективі, про що тримав від останнього розписку.
Відповідно до витягу з протоколу загальних зборів членів Автогаражного колективу «Надія»№ 12 від 30.12.2000 року ОСОБА_4 виключено з членів кооперативу, а ОСОБА_2 прийнято та закріплено за ним гараж АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд виходив з того, що останній є добросовісним набувачем гаража АДРЕСА_1 після ОСОБА_4 у зв'язку з здійсненням компенсації за майно ОСОБА_4 у розмірі 1400 доларів США.
При цьому суд керувався вимогами ст. 331 ЦК України, якою передбачено право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ із своїх матеріалів, є власником цієї речі.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким рішенням суду за наступних підстав.
На момент виникнення спірних правовідносин, а саме 2000 рік, діяв ЦК УРСР від 1963 року, тому при винесенні рішення суд мав керуватися вимогами саме цього Кодексу.
Також на момент виникнення спірних правовідносин діяла Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361 відповідно до п.27 розділу 3 глави 1 якої встановлено, що нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а саме договори про відчуження житлового будинку, іншого нерухомого майна.
З матеріалів справи вбачається, що правочин -договір купівлі-продажу спірного гаража нотаріально не посвідчувався між ОСОБА_4 та ОСОБА_2
Розписка надана ОСОБА_4 ОСОБА_2 яка є в матеріалах справи підтверджує проведений розрахунок між останніми в грошовому еквіваленті, а не набуття права власності.
Згідно з положенням п.27 розділу 3 глави 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 року і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, яка діяла під час виникнення правовідносин позивача і ОСОБА_4 та складення ним 26.06.2000 року відповідної розписки щодо нерухомого майна -нотаріуси посвідчували угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а саме договори про відчуження жилого будинку, іншого нерухомого майна.
Положеннями ст. 47 ЦК УРСР від 1963 року передбачалася нікчемність угоди, що вимагала нотаріального посвідчення, укладеної без додержання нотаріальної форми. Положеннями ч.1 ст. 220 ЦК України 2003 року такий правочин також вважається нікчемним.
Чинним законодавством передбачено, що угоди, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, відповідно до вимог ч.2 ст. 182 ЦК України 2003 року правочини щодо нерухомості підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, до їх державної реєстрації вважаються неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов'язків, оскільки момент вчинення вказаних правочинів, відповідно до статей 210, 640 ЦК України, прямо повязується з їх державною реєстрацією.
При винесенні рішення суд не прийняв до уваги той факт, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦК України спірний гараж АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, оскільки його будівництво здійснювалося без належного дозволу та належно затвердженого проекту.
Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а відповідно до ч.2 цієї статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А у відповідності до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 не зареєстрував належним чином права власності на побудований гараж, то й відповідно передавати своє право за будь-яким правочином, не мав здійснювати.
Розпорядження нерухомим майном, право власності на яке не зареєстровано законом не передбачено.
Крім того, суду не надано доказів того, що територіальна громада м. Полтави, яка є власником землі під гаражем, надала згоду на узаконення цього гаражу.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2011 року та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Полтавської міської ради - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2011 рок -скасувати.
Постановити нове рішення.
В задоволенні позовнихвимог ОСОБА_2 до територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради, третя особа АК «Надія»про визнання права власності -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя: Л.М. Хіль
Судді: С.Ю. Мартєв
О.Ю. Кузнєцова