ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
06 червня 2012 року № 2а-6315/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до треті особи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерство транспорту та зв'язку України ОСОБА_2
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті (далі по тексту - відповідач), за участю третіх осіб - Міністерства транспорту та зв'язку України (далі по тексту - третя особа 1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - третя особа 2) про визнання протиправними та скасування Наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п "Про звільнення ОСОБА_1", Наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 08 жовтня 2010 року № 1261-ВК/10п "Зміни наказу від 06 липня 2010 року № 745-ВК/10п" та про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Київській області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2в-15217/10/2670 та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 30 листопада 2010 року, яке відкладалось на 14 грудня 2010 року.
У подальшому судові засідання відкладались у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
У судовому засіданні 20 квітня 2011 року представником позивача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку ліквідацією відповідача відповідно до Указу Президента від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади».
У судовому засіданні 20 квітня 2011 року були присутні представники відповідачів, але за відсутністю належних довіреностей, їх було допущено у судове засідання як вільних слухачів.
На підтвердження клопотання надано копію наказу Міністерства транспорту та зв'язку України № 85 від 13 квітня 2011 року «Про проведення ліквідації Головної державної інспекції на автомобільному транспорті».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2011 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 вересня 2011 року, яке відкладалось на 06 жовтня 2011 року та на 20 жовтня 2011 року.
У судові засіданні 06 жовтня 2011 року та 20 жовтня 2011 року позивач не з'явився, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, клопотань про розгляд адміністративної справи без його участі не надав.
У судовому засіданні 20 жовтня 2011 року представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з повторною неявкою позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2012 року адміністративну справу № 2а-6315/12/2670 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 травня 2012 року.
У судовому засіданні 17 травня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що звільнення ОСОБА_1 з займаної посади начальника Територіального управління Головавтотрансінспекції у Київській області є незаконним, оскільки не було жодних на те підстав, визначених нормами Кодексу законів про працю України чи Закону України «Про державну службу», тому, на думку позивача, його звільнення відбулося з грубим нехтуванням приписів трудового законодавства.
Представник відповідача у судовому засіданні 17 травня 2012 року адміністративний не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Мотивуючи заперечення представником відповідача зазначено, що позивач, перебуваючи вже відстороненим від виконання своїх посадових обов'язків на виконання постанови слідчого прокуратури міста Києва та на підставі наказу Головавтотрансінспекції від 19 жовтня 2009 року № 929-ВК/10, був звільнений за несвоєчасне подання відомостей щодо доходів передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу», а саме: декларації про доходи.
Представники Міністерства транспорту та зв'язку України та ОСОБА_2 у судове засідання 17 травня 2012 року не з'явилися, заперечень проти позову не подали, хоча про дату , час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи неявку представників третіх осіб та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-6315/12/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорті та зв'язку України від 30 вересня 2008 року № 1128-ВК/10п ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Територіального управління Головавтотрансінспекції у Київській області.
Наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п, на підставі погодження Київської обласної державної адміністрації від 12 травня 2010 року № 11-14-12730, ОСОБА_1 звільнено 06 липня 2010 року, згідно пункту 7 статті 30 Закону України «Про державну службу» за неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо доходів, передбачених статтею 13 цього Закону та статті 7 Кодексу законів про працю України.
08 жовтня 2010 року Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України винесено наказ № 1261-ВК/10п, яким, у зв'язку з наданням ОСОБА_1 8 жовтня 2010 року листка непрацездатності, внесено зміни до наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п, а саме: датою звільнення позивача визначено 19 липня 2010 року.
Вищезазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, визнаються сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Позивач вважає вищезазначені накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Крім того, на думку представника позивача, застосування дисциплінарного стягнення відбулося із порушенням вимог чинного законодавства України, а тому просить суд скасувати вищезазначені накази та поновити ОСОБА_1 на посаді.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
За загальним правилом будь-яке притягнення особи до дисциплінарної відповідальності (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для застосування дисциплінарного стягнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України «Про державну службу».
Статтею 147 Кодексу законів про працю України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Зі змісту наказу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п вбачається, що позивача звільнено з посади згідно пункту 7 статті 30 Закону України «Про державну службу» за несвоєчасне подання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу» та статті 7 Кодексу законів про працю України.
Представник відповідача у судових засіданнях неодноразово зазначав, що в результаті порушення позивачем приписів статті 13 Закону України «Про державну службу», яке виявилось у несвоєчасному поданні ОСОБА_1 декларації про доходи, позивача звільнено.
Виходячи з наведеного в сукупності, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про державну службу» 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі по тексту - Закон № 3723-XII) визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Відповідно до статті 10 Закону № 3723-XII основними обов'язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.
Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.
При цьому, статтею 13 цього Закону встановлено обов'язок державного службовця щодо декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру, а саме зазначено: Державні службовці та особи, які претендують на зайняття посади державного службовця, декларують майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Пунктом 7 статті 30 Закону № 3723-XII визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначав, що 18 вересня 2008 року (згідно відмітки про ознайомлення ОСОБА_1) позивач був попереджений про спеціальні обмеження, встановлені Законом України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією», щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби, тому неподання позивачем декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру під час перебування у трудових відносинах із Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті, на думку відповідача, є порушенням трудового законодавства та є підставою для припинення державної служби.
В матеріалах справи містяться копія Службової записки т.в.о. начальника відділу кадрової та загальної роботи Гагнідзе Т.О. від 15 квітня 2010 року, в якій як висновок зазначено, що станом на 15 квітня 2010 року в Головавтотрансінспекції фактично працює 628 державних службовців, з них подали декларації 625 осіб, всього не подали декларацій 11 державних службовців, у тому числі 6 працівників центрального апарату та 5 працівників територіальних управлінь, при цьому зазначено, що начальник територіального управління Головавтотрансінспекції у Київській області ОСОБА_1, який на виконання постанови слідчого відділу прокуратури міста Києва (наказ Головавтотрансінспекції від 19 жовтня 2009 року № 929-ВК/10п) з 19 жовтня 2009 року відсторонений від виконання своїх посадових обов'язків, декларацію не подав.
Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача не спростував несвоєчасне подання позивачем декларації за 2010 рік, а зазначив, що відповідачем порушено процедуру притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та пропущено встановлений законом строк, зокрема, не дотримано вимог роз'яснень, викладених в листі Головного управління державної служби України від 03 вересня 2007 року № 126/71/22-07.
Суд не погоджується із посиланнями представника позивача на лист Головного управління державної служби України від 03 вересня 2007 року № 126/71/22-07 з огляду на наступне.
Статтею 1 Кодексу законів про працю України встановлено, що він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
При цьому, статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
В свою чергу, Закон України «Про державну службу» регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.
Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що основним законодавчим актом, що регулює трудові та пов'язані з ними відносини, є Кодекс законів про працю, але, при цьому, існує низька спеціальних законів, які присвячені окремим інститутам трудового права та регулюють, в даному випадку, порядок прийняття на публічну службу, проходження та звільнення з публічної служби.
З огляду на вищевикладене, суд не погоджується із посиланням позивача на недотримання відповідачем роз'яснень Головного управління державної служби України, викладених у листі від 03 вересня 2007 року № 126/71/22-07, оскільки такі роз'яснення мають виключно рекомендаційний характер та не містять прав, обов'язків та заборон.
Таким чином, враховуючи, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з припиненням позивачем державної служби, то розгляд справи та її вирішення здійснюється судом керуючись нормативно-правовими актами, які прийняті уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою.
Слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 3723-XII дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 641 «Про застосування статті 13 Закону України "Про державну службу"» (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державні службовці подають декларації про доходи за місцем служби щорічно до 15 квітня за попередній звітний рік.
Державні службовці, які не мали можливості подати у зазначений термін декларації про доходи через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають декларації за звітний рік до 31 грудня.
Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 повідомлень про перебування його або під вартою, або на лікарняному та інше, надано до Головавтотрансінспекції не було, а вищезазначена декларація подана їм тільки 30 квітня 2010 року про що є відмітка загального відділу Головавтотрансінспекції (копія декларації з відміткою про отримання міститься в матеріалах справи).
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідачем доведено наявність достатніх та допустимих доказів на порушення позивачем трудового законодавства, зокрема, представником позивача не надано доказів на підтвердження своєчасного подання декларації та не спростовано доводів відповідача в частині порушення позивачем статті 13 Закону № 3723-XII, з якими погоджується суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази.
В частині посилання позивача на порушення відповідачем строку звернення дисциплінарного стягнення, суд не погоджується та зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Одночасно, пунктом 2 статті 148 Кодексу законів про працю України встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Слід зазначити, що з урахуванням правил обчислення строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення саме проступку, а не факту порушення, до місячного строку, встановленого частиною першою статті 148 Кодексу законів про працю України, не зараховується час ведення кримінальної справи, якщо вона порушена за фактом вчинення працівником порушення трудової дисципліни, яке одночасно підпадає під ознаки певної статті Кримінального кодексу.
В матеріалах справи міститься копія постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 24 червня 2009 року, зі змісту якої вбачається, що порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України.
Представник відповідача зазначає, що листом Головавтотрансінспекції від 21 квітня 2010 року № 41/1-8.2-376п (копія якого міститься в матеріалах справи) ОСОБА_1 було запрошено до центрального апарату Головавтотрансінспекції для вирішення кадрових питань.
Аналогічні за змістом листи Головавтотрансінспекції від 04 серпня 2010 року № 41/1-8.2-516п, від 16 червня 2010 року № 41/1-8.2-558п містяться в матеріалах справи, в яких відповідач просить ОСОБА_1 з'явитися до центрального апарату Головавтотрансінспекції.
На підтвердження направлення на адресу позивача вищезазначених листів, відповідачем надано суду довідку Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 03 березня 2011 року № 41/1-8-196п із зазначенням номерів реєстрів вхідної та вихідної кореспонденції за 2010 рік.
Крім цього, в матеріалах справи міститься копія акту від 06 липня 2010 року, яка складена працівниками територіального управління Головавтотрансінспекції в місті Києві Назаренко Я.Л., Валієм Є.А., Арійончиком А.П. про те, що позивач ознайомився із наказом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п, від підпису відмовився.
Представник позивача у своїх доводах посилається на пряму заборону трудовим законодавством притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності або звільнення із займаних посад під час їх перебування на лікарняному, з огляду на що позивач вважає наказ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України від 06 липня 2010 року № 744-ВК/10п незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Виписка з реєстру вхідної кореспонденції від 03 лютого 2011 року № 41/1-8-73п, що міститься в матеріалах справи, засвідчує, що ОСОБА_1 листок непрацездатності серії АБС № 203058 надано до Головавтотрансінспекції 08 жовтня 2010 року, тобто після звільнення позивача із займаної посади.
Як вже зазначалось, 08 жовтня 2010 року наказом Головавтотрансінспекції № 1261-ВК/10п внесено зміни до наказу Головавтотрансінспекції від 06 липня 2010 року № 745-ВК/10п, а саме: змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 19 липня 2010 року, при цьому, попередньо отримано погодження щодо звільнення ОСОБА_1 у голови Київської обласної державної адміністрації від 12 травня 2010 року № 11-14-12730 (копія якого міститься в матеріалах справи).
За таких обставин, судом встановлено, що дисциплінарне стягнення до позивача застосовано уповноваженим органом безпосередньо за виявленням проступку, не пізніше встановленого чинним законодавством строку, попередньо отримавши письмове погодження голови Київської обласної державної адміністрації від 12 травня 2010 року № 11-14-12730 та викладене у наказі, що свідчить про відсутність порушень порядку накладання дисциплінарних стягнень.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі доведено правомірність оскаржуваних наказів.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Перевіривши оскаржувані позивачем накази на дотримання вимог вищезазначених нормативних актів, суд вважає їх обґрунтованим та правомірним, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 -163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Шарпакова