КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4034/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Гринчуку В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод»до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 березня 2011 року,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод»до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 березня 2011 року задоволено частково, визнано дії Іванківської МДПІ Київської області в частині недотримання вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 січня 2011 року №984, при проведенні планової перевірки на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»в період з 21 лютого 2011 року по 25 лютого 2011 року протиправними; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Іванківської МДПІ від 17 березня 2011 року №0000132300 та №0000142300.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Іванківська МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи. Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що можливі порушення співробітниками податкового органу процедури проведення планових перевірок та вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства носять формальний характер і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, апелянт звертає увагу, що безтоварність господарської операції з постачання скла білого UNIKROWN 0.0 діоптрій, діаметром 70 мм. n=1.523 виробництва «СОRNING»(Франція) від ТОВ «Компанія «Бонк»до ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»підтверджується: нікчемністю правочинів з постачання товару по всьому ланцюгу поставки починаючи з ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»; відсутністю можливостей у ТОВ «Компанія «Бонк»для зберігання та транспортування товару, відсутністю документів, які підтверджують рух товару від продавця (постачальника) до перевізника та/або до покупця, а також відсутністю документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ (акти приймання продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання ТМЦ тощо); порушенням кримінальних справ СВ ПМ ДПА у м.Києві відносно попереднього директора ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»та посадової особи ТОВ «Компанія «Бонк»за фактом підроблення документів щодо придбання та подальшого продажу заготовок скла білого UNIKROWN 0.0 діоптрій, діаметром 70 мм. n=1.523 виробництва «СОRNING»(Франція) за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 366 КК України; вилученими в ході проведених обшуків на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»заготівок скляних лінз, упакованих в паперові ящики зі стікерами з написом «СОRNING»(Made in France), які є підробленими; листом Державної митної служби України, згідно якого ввезення продукції для виготовлення лінз для окулярів на територію України, виробником або відправником якої виступає «СОRNING»(Франція), не здійснювалося. На підставі вищевикладених доказів, які, на думку апелянта, були неправильно оцінені судом першої інстанції, податковий орган приходить до висновку про намір позивача одержати економічний ефект від фіктивної господарської операції з поставки товару від ТОВ «Компанія «Бонк»виключно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат. Також, за твердженням апелянта, позивачем незаконно було завищено валові витрати та сформовано податковий кредит за операціями, що здійснювалися між позивачем та ТОВ «РОШЕСС». Як зазначає апелянт, вказані порушення позивача підтверджуються недекларуванням ТОВ «РОШЕСС»податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідно до податкових накладних виписаних на адресу позивача, неподанням цим підприємством (ТОВ «РОШЕСС) податкової звітності за І квартал 2010 року, незнаходженням підприємства за юридичною та фактичною адресою, а також виконанням від імені директора ТОВ «РОШЕСС»ОСОБА_2 всіх юридично значимих дій сторонніми особами за дорученням, що, на думку податкового органу, в сукупності вказує на фіктивність операцій між позивачем та ТОВ «РОШЕСС».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанцій встановлено, що внаслідок проведеної відповідачем з 21 лютого 2011 року по 25 лютого 2011 року невиїзної планової документальної перевірки ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2010 року було складено акт від 04 березня 2011 року №201/23/33011077, відповідно до якого податковим органом встановлено порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 158187969 грн., заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 70060025 грн., завищення залишку від'ємного значення ПДВ за березень 2010 року, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 56749499 грн.

На підставі акту перевірки Іванківською МДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення від 17 березня 2011 року №0000132300, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 87575031 грн., в тому числі 70060025 грн. за основним платежем та 17515006 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0000142300, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 197734961 грн., в тому числі 158187959 грн. за основним платежем та 39546992 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»оскаржило їх в адміністративному порядку до ДПА в Київській області, а в подальшому, після отримання негативної для підприємства відповіді, - до ДПА України, яка також залишила оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Як вбачається з оскаржуваної постанови суду першої інстанції, суд погодився з доводами позивача, що перевірка була здійснена з порушенням чинного законодавства, а саме податковим органом не дотримано встановленого п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України строку початку перевірки, який вираховується від дати належного повідомлення платника податків про її проведення; невиконанням відповідачем вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 (не отримано пояснень посадових осіб позивача, не складено інформативних додатків до акту перевірки із підписами посадових осіб позивача, не обґрунтовано виявлені порушення із посиланням на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача).

Колегія суддів перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в частині визнання дій податкового органу під час проведення та оформлення перевірки протиправними, погоджується з висновками суду першої інстанції, що виконання вимог законодавства, які регламентують проведення та оформлення податкових перевірок (Податковий кодекс України, Накази ДПА) є обов'язком, а не правом органу державної податкової служби. Крім того, як вбачається з апеляційної скарги відповідач фактично не заперечує про порушення ним вимог законодавства щодо проведення та оформлення результатів перевірки, однак, вважає, що зазначені порушення мають формальний характер та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів з таким висновком апелянта не погоджується та вважає необхідним зазначити, що органи державної влади у відповідності до ч.2 ст.19 Конституції зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, Конституція України не визначає формальні (допустимі) порушення законодавства, водночас, істотність або неістотність тих чи інших порушень закону, які регламентують порядок дій органу державної влади, вплив цих порушень на законність та правомірність прийнятого таким органом рішення визначається судом. Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду, встановлення факту протиправності дій податкового органу не було покладено в основу рішення суду про скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Так, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд відхилив доводи відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з постачання товару між ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»з огляду недоведення відповідачем факту безтоварності цих господарських операцій, підтвердженням реальності операції необхідними первинними документами, наявністю у позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для виготовлення лінз скляних для окулярів, а відтак, пов'язаності поставки товару з господарською діяльністю ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод». Крім того, висновок суду про реальність господарської операції також ґрунтується на встановлених постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року обставинах, яким встановлено фактичне здійснення господарської операції з придбання товару (скла білого UNIKROWN 0.0 діоптрій, діаметром 70 мм. n=1.523 виробництва «СОRNING»(Франція)) між підприємствами ТОВ «Бізнес-Алвінет ЛТД»та ТОВ «Ріверс ЛТД»(підприємства, які зазначені у встановленому працівниками ДПІ ланцюгу компаній, що здійснювали операції з купівлі-продажу товару до його поставки на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод), а відтак, безпідставністю висновків податкового органу про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу постачання товару.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду першої інстанції. Крім того, на підставі викладеного та керуючись вимогами ч.1 ст.72 КАС України, згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суд не приймає доводи, наведені Іванківською МДПІ в апеляційній скарзі, про встановлену цим же органом нікчемність правочину між ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД»та його контрагентом, а відтак, нікчемність всіх подальших угод з поставки товару по всьому ланцюгу постачання.

Також колегія суддів дійшла висновку, що інші доводи, наведені апелянтом та які, на думку останнього, підтверджують фіктивність операції між ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»та ТОВ «Компанія «Бонк», не знайшли свого підтвердження в ході перевірки наявних у справі матеріалів. Зокрема, висновки відповідача про відсутність можливостей у ТОВ «Компанія «Бонк»для зберігання та транспортування товару не підтверджують безтоварність (фіктивність операції), оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, яким чином та хто здійснював транспортування товару на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», а також де та на підставі яких документів зберігався товар, в період його перебування у власності ТОВ «Компанія «Бонк». Також податковий орган не навів доказів того, що такі можливості (наявність власних складських приміщень та транспорту) були необхідними та єдино можливими для ТОВ «Компанія «Бонк», щоб здійснити поставку товару позивачу. Таким чином, вищезазначене твердження позивача є припущенням останнього, яке не підкріплене належними та допустимими доказами.

В той же час, відсутність документів (акти приймання продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання ТМЦ) не вказує на фіктивність господарської операції, та не може бути покладено в основу висновку про фактичне нездійснення таких операцій. Відтак, зазначені доводи можуть бути оцінені судом як докази безтоварності операції тільки в сукупності з іншими доказами укладання суб'єктами господарювання правочину, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Крім того, колегія суду звертає увагу, що первинні документи бухгалтерського обліку, складені за результатами господарських взаємовідносин між ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»та ТОВ «Компанія «Бонк», були вилучені податковим органом як в одного, так і в іншого підприємства. Водночас, з наявних у справі протоколів обшуку та виїмки неможливо зрозуміти, які саме документи, що посвідчують взаємовідносини між вищезазначеними компаніями були вилучені працівниками податкового органу. Так, в протоколі обшуку ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»від 09 червня 2010 року зазначено про вилучення копій документів між ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»на 53 арк. Також неможливо зрозуміти з протоколу обшуку від 09 червня 2010 року, що проводився в ТОВ «Компанія «Бонк», які саме документи, пов'язані з господарськими взаємовідносинами із позивачем, були вилучені у цього підприємства. Відповідно до вимог ч.2 ст.186 КПК України, всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен перелічити в протоколі обшуку та виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені та індивідуальних ознак. Разом з тим, як вбачається з протоколів слідчих дій вищеназвані вимоги закону слідчим виконані не були, що також позбавляє доказовості твердження відповідача про відсутність у сторін правочину, зокрема, позивача документів, які підтверджують його фактичне виконання.

Також колегія суддів відхиляє як недоведене посилання апелянта на лист Державної митної служби України, згідно якого ввезення продукції для виготовлення лінз для окулярів на територію України, виробником або відправником якої виступає «СОRNING»(Франція), не здійснювалося. Зокрема, зазначений лист, на який здійснюється посилання в акті податкової перевірки, запереченнях на позов та апеляційній скарзі відповідача, не був наданий останнім ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, в т.ч. на вимогу останнього. Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи листа від 06 серпня 2010 року від президента компанії «СОRNING SAS», інформація органу ДПІ щодо відсутності поставок продукції цієї компанії в Україну не відповідає дійсності. Так, згідно вищевказаного листа, французька компанія «СОRNING SAS»протягом 2005-2006 років уклала контракт з ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод» на поставку своєї продукції, однак, в подальшому останнє скасувало замовлення та у відповідності до його ж прохання направило продукцію на адресу ТОВ «Expalit-2004». Більше того, зі змісту зазначеного листа незрозуміло, чи були відсутні інші поставки продукції компанії «СОRNING SAS»тільки на адресу ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»та (або) ТОВ «Expalit-2004», чи взагалі на територію України на замовлення інших суб'єктів господарювання. Колегія суддів також звертає увагу на те, що як встановлено самим відповідачем, поставка товару на ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»відбувалася не безпосередньо виробником цього товару, а через низку українських підприємств.

З огляду на викладене, та враховуючи, що рішення суду має ґрунтуватися на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, колегія суддів відкидає посилання апелянта на лист Державної митної служби України.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними доводи апелянта щодо підтвердження фіктивності господарської операції з поставки товару від ТОВ «Компанія «Бонк»до ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»порушенням кримінальних справ відносно колишніх посадових осіб, які очолювали, зокрема, вищезазначені підприємства в період здійснення цієї операції, а також за фактом вчинення фіктивного підприємництва невстановленими особами ТОВ «Бізнес Алвінет ЛТД».

Зокрема, відповідно до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, по жодній з наведених відповідачем кримінальних справ досудове слідство не закінчено. Більше того, як слідує з листа начальника ВРКС СУ ДПС у м.Києві за №70314/09/302/2 від 26 березня 2012 року на адресу начальника Іванківської МДПІ Київської області ДПС Котікова В.І., кримінальну справу відносно директора ТОВ «Компанія «Бонк»ОСОБА_4 за ознаками складу злочинів, передбачених ст.ст.366 ч.2, 27 ч.5, 212 ч.3 КК України закрито на підставі ст.6 п.2 КПК України.

Не може бути доказом правомірності позиції відповідача й та обставина, що під час огляду місця події та виробничих потужностей ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»співробітниками податкового органу виявлено зразки заготівок скляних лінз, упакованих в паперові ящики зі стікерами з надписом «СОRNING»(Made in France), які за твердженням виробника -французької компанії «СОRNING SAS»є підробними, оскільки вони (стікери) містять однаковий номер партії, дату та час. Колегія суддів вважає що зазначені речові докази, зібрані в межах порушеної кримінальної справи не доводять факт здійснення чи нездійснення господарської операції, більше того як вбачається з матеріалів адміністративної справи органом досудового слідства, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, не встановлено чи мають відношення виявлені речові докази до поставки товару за договором №Б/03 від 06 березня 2007 року між ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», чи вироблені виявлені заготовки лінз компанією «СОRNING SAS», чи заготовки лінз разом зі стікерами є підробними тощо.

Відтак, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, зважаючи на належність та допустимість доказів, обставини звільнення від доказування згідно вимог КАС України, а також враховуючи, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 КАСУ), ненадання відповідачем на вимогу Київського апеляційного адміністративного суд доказів для підтвердження обставин, на які він посилається, та зважаючи на презумпцію правомірності платників податків, встановлену пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає висновок відповідача щодо безтоварності господарської операції між ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»недоведеним, а відтак, постанову суду першої інстанції в частині правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціях з ТОВ «Компанія «Бонк»законною та обґрунтованою.

Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним наголосити, що у випадку подальшого встановлення податковим органом обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які вказують на безтоварність господарської операції між ТОВ «Компанія «Бонк»та ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод», зокрема, в межах існуючих чи інших кримінальних справ та винесених у них вироках суду; встановлення обставин, які не були і не могли бути відомі відповідачу на час розгляду справи, податковий орган не позбавлений права звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в порядку передбаченому КАС України.

Щодо висловленого апелянтом твердження про незаконність рішення суду в частині встановлення правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «РОШЕСС», колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановив суд першої інстанції, єдиною підставою для зменшення задекларованих сум валових витрат та податкового кредиту по даним операція стало твердження відповідача про неможливість проведення перевірки контрагента (ТОВ «РОШЕСС») та несплата останнім сум податку на додану вартість до бюджету. Водночас законодавство України, як чинне на момент здійснення взаємовідносин позивача з ТОВ «РОШЕСС», так і чинний Податковий кодекс України, не ставлять право платника податків, за відсутності інших доказів його вини, на формування своїх валових витрат та податкового кредиту, в залежність від виконання податкових зобов'язань контрагентами такого платника податків та дотримання ними податкової дисципліни. На правомірності такої позиції неодноразово наголошувалося у судових рішеннях Верховного Суду України, судових рішеннях та роз'ясненнях Вищого адміністративного суду України. Крім того, встановлення неможливості настання відповідальності платника податку внаслідок невиконання постачальником своїх податкових зобов'язань встановлена рішенням Європейського суду з прав людини (справа «Булвес»АД проти Болгарії). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості доводів відповідача про фіктивність операцій між позивачем та ТОВ «РОШЕСС».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем згідно вимог ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності дій при проведенні планової перевірки ТОВ «Ізюмський оптико-механічний завод»в період з 21 лютого 2011 року по 25 лютого 2011 року, а також правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 17 березня 2011 року №0000132300 та №0000142300, зважаючи на те, що позивачем у відповідності до положень п.1.7 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від контрагентів, у відповідності до положень п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності поставленого товару та проведення оплати за нього.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 22 травня 2012 року.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.