СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 червня 2012 року Справа № 5002-19/5322.1-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Борисової Ю.В.,
Рибіної С.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача, ОСОБА_2, довіреність № 04 від 23.12.11, Концерн "Військторгсервіс" в особі філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" ;
представник відповідача, ОСОБА_3, довіреність № б/н від 23.04.12, приватне підприємство "Скаймір";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Скаймір" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 17 січня 2012 року у справі № 5002-19/5322.1-2011;
за позовом Концерну "Військторгсервіс" (вул. Молодогвардійська, 28-А,Київ 1,01001)
в особі філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Вузлова, 7,Сімферополь,95047)
до приватного підприємства "Скаймір" (вул. Перемоги, 116, кв.54,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)
про стягнення 88492,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
У червні 2010 року позивач - Концерн „Військторгсервіс" в особі філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну „Військторгсервіс" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою, якою просить стягнути з відповідача - приватного підприємства „Скаймір" 88492,45 грн. заборгованості.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2012 року у справі № 5002-19/5322.1-2011 позов задоволений частково. Стягнуто з приватного підприємства „Скаймір" на користь Концерну „Військторгсервіс" в особі філії „Кримське управління військової торгівлі" Концерну „Військторгсервіс" 68387,00 грн. заборгованості, вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.
12 квітня 2012 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу, яким просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
12 квітня 2012 року ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду продовжений строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів.
Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи неодноразово відкладався.
27 квітня 2012 року розпорядженням Севастопольського апеляційного господарського суду суддю Гонтаря В.І. замінено на суддю Рибіну С.А.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку зі зміною складу суду розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається і перебіг строку вирішення спору.
У судовому засіданні 13 червня 2012 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.08.2008 року між позивачем та відповідачем укладений договір №1 про спільну діяльність (том 1, а.с.9-12).
Згідно з пунктом 1.1 даного Договору сторони зобов'язуються (без мети створення юридичної особи) шляхом об'єднання майна і грошових коштів спільно діяти у сфері надання торгових і інших послуг для досягнення сумісних цілей, визначених Законом України „Про підприємництво" по обслуговуванню військовослужбовців і членів їх сімей, забезпеченню заходів, що проводяться МО України (вчень, нарад). Організація бару -кафе по вул. Калініна,4.
Відповідно до пункту 3 вказаного Договору позивач зобов'язується надати у безоплатне використання відповідачем обладнання, яке необхідне для виконання обов'язків, передбачених пунктом 1.1 даного Договору; здійснювати, у разі необхідності, подачу внесків на сумісну діяльність шляхом переказу грошових коштів на розрахункові рахунки відповідачу або шляхом проведення відповідних заліків; виконувати інші дії, виходячи з вимог даного Договору.
Пунктом 4 договору передбачено обов'язки відповідача, відповідно до якого він зобов'язується після підписання цього Договору негайно приступити до фінансування комерційних і інших проектів для забезпечення предмету і мети Договору; прийняти необхідні заходи по найму відповідного персоналу для виконання задач, передбачених даним Договором; у строки, передбачені пунктом 2.1.2 даного договору, надати позивачу інформацію про виконання сумісних проектів; фінансувати у порядку, передбаченому пунктом 2.1.3 даного Договору, витрати позивача по утриманню його майна; виконувати інші обов'язки, які випливають з вимог даного Договору; проводити своєчасний розрахунок з позивачем в сумі, передбаченій у Додатку до Договору та у строки, обумовлені пунктом 6.1 даного Договору.
Згідно з умовами пункту 6.1 даного Договору відповідач зобов'язаний не пізніше 3 числа поточного місяця перерахувати або внести в центральну касу позивача його долю прибутку від здійснення сумісної діяльності у сумі згідно Додатку до Договору. Пунктом 7 Договору передбачений строк дії договору, який наступає з моменту його підписання та діє до 10.08.2011 року.
Відповідно до умов договору №1 від 10.08.2008 року Філією „Кримське управління військової торгівлі" відповідачеві було надане приміщення, а також необхідне обладнання в рамках здійснення спільної діяльності пов'язаною з наданням торгових і інших послуг військовослужбовцям і членам їх сімей, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення кафе у місті Сімферополі по вул. Калініна, 4 (том 1, а.с. 14).
Позивач вважає, що свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідач розрахунки по договору здійснив несвоєчасно та не у повному обсязі.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 року позов задоволено: вирішено стягнути з приватного підприємства „Скаймір" на користь Концерну „Військторгсервіс" в особі Філії „Кримське управління військової торгівлі" Концерну „Військторгсервіс" 88 492,45 грн. заборгованості. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства „Скаймір" задоволено; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким визнано частково недійсним договір про сумісну діяльність №1 від 10.08.2008 р. в частині додатку до договору „розрахунок оплати за комунальні послуги"; в позові відмовлено у повному обсязі.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2011 р. касаційну скаргу Концерну „Військторгсервіс" в особі Філії „Кримське управління військової торгівлі" Концерну „Військторгсервіс" задоволено частково; рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р. скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Скасовуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2011 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 р., Вищий господарський суд України виходив з того, що господарськими судами при прийнятті рішення не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності, не встановлено обставин, які належать до предмету доказування в даній справі, зокрема, про спільні дії контрагентів, направлені на досягнення мети спільної діяльності.
Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2012 року у справі № 5002-19/5322.1-2011 позов задоволений частково. Стягнуто з приватного підприємства „Скаймір" на користь Концерну „Військторгсервіс" в особі філії „Кримське управління військової торгівлі" Концерну „Військторгсервіс" 68387,00 грн. заборгованості, вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Статтею 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Як встановлено судом, сторонами дійсно укладено договір, який має назву про сумісну діяльність.
Позивачем передано відповідачу за актом приймання - передачі приміщення кафе у м. Сімферополі по вул. Калініна, 4 (том 1, а.с.14). Інших зобов'язань у позивача перед відповідачем за договором не виникло.
Тобто, за договором позивач лише передав майно відповідачу та отримував від відповідача кошти за цим договором.
Отримання коштів підтверджується наданими касовими ордерами.
До договору наданий розрахунок, який має назву розрахунок оплати за комунальні послуги (том 1, а.с.13), у якому вказано: відшкодування витрат з амортизації, ПДВ, податок на землю, комунальні послуги, всього оплата.
При цьому розрахунок комунальних послуг не здійснений, а вказано лише, що оплата за них здійснюється у окремому порядку (за показаннями лічильника, самостійний вивіз та інше).
Судова колегія зазначає, що окремим пунктом у додатку вказана загальна оплата у розмірі 9000 грн. Далі прописано, що індекс інфляції на відшкодування витрат з амортизації не нараховується.
Індекс інфляції має економічне підґрунтя та змінюється залежно від економічних показників у державі щомісячно.
Таким чином, відповідно до умов договору відповідач повинен сплачувати позивачу за вказаним договором суму у розмірі 9000 грн.
Теж саме передбачено пунктом 4.6 вказаного договору, відповідно до якого відповідач повинен здійснювати своєчасний розрахунок з позивачем у сумі, передбаченій у додатку до договору та у термін, передбачений пунктом 6.1 вказаного договору.
Сума у додатку визначена у розмірі 9000 грн.
Відповідно до пункту 6.1 вказаного договору відповідач повинен не пізніше 3 числа поточного місяця перерахувати позивачу його частку прибутку у сумі відповідно до додатку до договору.
Таким чином, сторонами передбачено, що відповідач щомісячно повинен перераховувати позивачу його частку прибутку у сумі 9000 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем, позивач щомісячно нараховував відповідачу за договором саме 9000 грн. (том 1, а.с.118). Нарахування за електроенергію позивачем здійснено у окремому рядку.
Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Оскільки договором передбачено сплата щомісячно певної суми за користування майном позивача суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що сторони насправді вчинили договір оренди.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Строк дії договору сторонами передбачений у пункті 7.1 вказаного договору.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно застосував до вказаних відносин статтю 759 Цивільного кодексу України.
Відповідно до розрахунку відповідач повинен сплатити позивачу по договору 159387 грн. Відповідачем з урахуванням призначення платежу, вказаному у касових ордерах, за договором сплачено 91000 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 68387 грн. (159387 грн. - 91000 грн. = 68387 грн.).
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія встановила, що суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача за Договором № 1 від 10.08.2008 р. суму заборгованості у розмірі 68387,00 грн., оскільки вона обґрунтована, заснована на приписах діючого законодавства та підлягає задоволенню.
Крім того, є безпідставними доводи відповідача про те, що позивач не мав право укладати вказаний договір, виходячи з наступного.
Згідно Статуту Концерну „Військторгсервіс" -Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності і належить до сфери управління Міністерства оборони України, має в своєму складі структурні підрозділи, основні фонди та оборотні засоби, інші цінності закріплені за Концерном на праві повного господарського ведення.
Також, з метою ефективного використання майна, яке закріплене за Концерном „Військторгсервіс", відповідно з наказом генерального директора Концерну „Військторгсервіс" №38 від 26.04.2007 року створена філія "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", яка є розпорядником майна на праві повного господарського ведення на підставі довіреності засновника - Концерну „Військторгсервіс" та положеннями про філію.
Відповідно до Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах Укаїни" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Особливістю статуту військового майна є те, що відповідно до Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" -військовими частинами, закладами, установами та організаціями є ті, які забезпечуються за рахунок бюджету України, що відповідає вимогам статті 39 Закону України „Про власність".
Як встановлено судом, майно Концерну "Військторгсервіс" -є загальнодержавним майном, закріпленим за ним на праві повного господарського ведення та забезпечується за рахунок коштів державної діяльності.
Згідно зі статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України є його обов'язком.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства „Скаймір" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2012 року у справі № 5002-19/5322.1-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді Ю.В. Борисова
С.А. Рибіна
Розсилка:
1. Концерн "Військторгсервіс" (вул. Молодогвардійська, 28-А,Київ 1,01001)
2.Філія "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Вузлова, 7,Сімферополь,95047)
3.Приватне підприємство "Скаймір" (АДРЕСА_1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)