РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0190/1871/2012Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

РІШЕННЯ

"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПавловської І.Г.,

СуддівБелинчук Т.Г., Пономаренко А.В.,

При секретаріТаранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 січня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

01.02.11 ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивував тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстрована його дочка - ОСОБА_7 , проте не проживає там з жовтня 2009 року, її речей у квартирі не має, йому відомо, що відповідач перебуває у м. Києві , де працює та проживає постійно. В літній період часу відповідач приїжджає до Криму, але проживає із матір'ю ОСОБА_8 в с. Зарудному м. Алушта. Вважає, що ОСОБА_7 без поважної причини не проживає у його квартирі, за місцем її реєстрації понад 1 рік , у зв'язку із чим втратила право на користування житлом.

Позивач зазначав, що через реєстрацію відповідача у належній йому квартирі за умови її фактичної відсутності понад 1 рік він змушений сплачувати комунальні послуги за двох, крім того, позбавлений права розпорядитися належним йому майном. Вважав, що відповідач добровільно залишивши квартиру, будучи відсутньою біля двох років, вчинила дії, що спричинили втрату нею права користування квартирою, у зв'язку з чим просив визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

ОСОБА_7 подано зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення. Свої вимоги мотивувала тим, що з 1996 року ОСОБА_6 сплачував аліменти на її утримання , з січня 2007 року вона , як член родини проживали із батьком за адресою: АДРЕСА_1. Зазначала, що після закінчення школи вона виїхала на навчання до м. Києва та на теперішній час на практиці зміцнює отримані знання. На канікулах та у відпустці вона завжди проживає у спірній квартирі. У січні 2011 року батько змінив замки, та вона не може потрапити до квартири, де зареєстрована. Вважає, що причина відсутності є поважною, а тому не можна вважати її такою, що втратила право на проживання у АДРЕСА_1, у зв'язку з чим просила усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити її до вказаної квартири.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 17.01.2012 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1

Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення залишений без задоволення.

Вирішені питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_6 у задоволенні позову, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції постановив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, та не з'ясував всі обставини справи, що мають значення для вірного вирішення справи по суті.

Зокрема, вважає, що суд при ухвалені рішення невірно прийшов до висновку про неповажність причин її відсутності у спірній квартирі.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою Алуштинського міського суду.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування належною позивачу квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка без поважних причин понад один рік не проживала у спірному житлі, а вимоги про усунення перешкод у користуванні ним і вселення пред'явила до суду тільки як зустрічний позов після спливу річного строку відсутності в зазначеній квартирі, тому її права не підлягають судовому захисту.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, дійшов висновків, які їм не відповідають, припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення за підстав пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК) з ухваленням нового рішення.

При апеляційному перегляді справи встановлено, та не заперечується сторонами, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, де у якості члена сім'ї власника житла згідно паспорта з 17.10.06 зареєстрована і постійно проживає його дочка - відповідачка по справі за первісним позовом. З жовтня 2009 року після закінчення школи відповідачка не проживає у квартирі постійно, оскільки поступала на навчання на курси перукарів в Павлоградській учбово-виробничій базі , після чого працювала у м. Київ. По приїзду у с. Малий Маяк м. Алушти до батька відповідачка не потрапила у спірну квартиру 3 і 11 січня 2011 року через зміну замків на вхідній двері, тому звернулась з заявою про порушення своїх прав у міліцію 14.01.2011р. ( а. с. 30). Після чого, 01.02.2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом у своїй квартирі ( а. с. 3).

За змістом положень статті 156 Житлового кодексу України та статті 405 Цивільного кодексу України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку. Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником будинку або законом.

За вимог пункту 2 частини 3 статті 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках, у т.ч. тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

В зустрічному позові, підтриманому в судовому засіданні представником, відповідачка зазначала суду, що вона після професійного навчання працює у м. Київ, намагалася потрапити до належної батькові квартирі у січні 2011 року, в якій вона зареєстрована, однак її туди не впустили. Позивач ОСОБА_6 цих обставин у судовому засіданні не спростував, посилався на наявність у відповідачки житла у її матері у с. Зупрудне м. Алушта, та обмеженість нести витрати на утримання квартири за відповідачку, яка не здійснює комунальні платежі.

Таким чином, твердження відповідачки про те, що вона із поважних причин не мешкала постійно у квартирі АДРЕСА_1 через навчання ( а. с. 98, 132), а згодом, що їй чинилися перешкоди ( а. с. 30,31), знайшли підтвердження в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що права відповідачки на користування спірною квартирою порушені і підлягають судовому захисту шляхом задоволення зустрічних вимог про вселення й усунення перешкод у користування.

Таким чином, на думку судової колегії, рішення суду першої інстанції не є законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню за зазначених вище підстав

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 17 січня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

ОСОБА_6 у позові про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу - відмовити.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити і вселити ОСОБА_7 в квартиру АДРЕСА_1, та зобов'язати ОСОБА_6 надати їй ключі від вхідної двері, усунувши таким чином перешкоди у користуванні.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Белинчук Т.Г. Павловська І.Г. Пономаренко А.В.