ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
місто Київ
14 червня 2012 року №2а-7921/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Пісоцька О.В., перевіривши матеріали
за позовною заявою Київського міського центру зайнятості
доОСОБА_1
простягнення коштів у розмірі 7643грн. 59коп.,
ВСТАНОВИЛА:
Київський міський центр зайнятості (далі - Центр зайнятості, позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі -ОСОБА_1, відповідач), в якому просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 7643грн. 59коп.
В обґрунтування позову Центром зайнятості зазначено, що грошова соціальна допомога по безробіттю виплачена ОСОБА_1 за його недостовірною інформацією, що визначає безпідставність та незаконність її виплати, проте зазначена сума відповідачем у добровільному порядку не повернута.
Позов та додані матеріали обліковуються Окружним адміністративним судом міста Києва за №2а-7921/12/2670 і передані на розгляд судді 13 червня 2012 року.
Дослідивши позовний матеріал та наведені обґрунтування вимог позивача є наявним наступне.
Як вбачається зі змісту позову, предметом даного спору є повернення до Державного бюджету коштів, виплачених ОСОБА_1, у зв'язку з наданням відповідачем до Центру зайнятості недостовірної інформації.
Разом з тим, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
У статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено юрисдикцію адміністративних судів, яка поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас, ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому -суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач визначається як особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Частина 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України містить вичерпний перелік позовних вимог з якими суб'єкт владних повноважень може звернутися до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, а саме: про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
Отже, виходячи з наведених правових норм, суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи виключно у випадках, коли таке його повноваження прямо встановлено законом.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-XII для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02 березня 2000 року №1533-III (з урахуванням відповідних змін; далі -Закон №1533) визначено правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Згідно статті 10 наведеного Закону управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками держави є представники від центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 36 Закону України №1533 у частинах 2 та 3 передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-XII для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Цим же Законом у статті 19 визначені повноваження Державної служби зайнятості та її структурних підрозділів, зі змісту якої не вбачається наявності у центру зайнятості права звертатись на виконання своїх владних управлінських функцій до адміністративного суду з позовом про відшкодування збитків.
Наведені норми законодавства свідчать про відсутність у органів Державної служби зайнятості передбачених законом повноважень на звернення до адміністративного суду з позовами до фізичних осіб про стягнення невірно нарахованих чи виплачених коштів.
Оскільки підстави позову випливають зі спірних відносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням відповідачем владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2011 року за №К-31207/10 та в постановах Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року (прийнятих всім складом суду).
Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, під час вибору правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 цього Кодексу.
Стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлює компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. Зокрема, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Враховуючи, що вимоги Центру зайнятості є вимогами про відшкодування шкоди, які можуть вирішуватись лише місцевими судами загальною юрисдикції за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, враховуючи вище зазначене, є наявним висновок про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за даним позовом Центру зайнятості.
Водночас, відповідно до вимог статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватись за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України, що належить до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції.
Керуючись статтями 17, 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України суддя
УХВАЛИЛА:
Відмовити Київському міському центру зайнятості у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 7643грн. 59коп.
Роз'яснити Київському міському центру зайнятості, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватися за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України, що віднесено до юрисдикції місцевого суду загальної юрисдикції.
Додатково роз'яснити, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, не допускається.
Направити копію даної ухвали, позовну заяву та додані до неї матеріали на адресу Київського міського центру зайнятості.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька
З оригіналом згідно.