Справа № 2-9913/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 листопада 2011 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Коршак Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Банк регіонального розвитку»про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі -Позивач) 13 липня 2011 року звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного Банку «Банк регіонального розвитку» (далі -Відповідач) про визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22 лютого 2007 року між ним та Відповідачем було укладено Кредитний договір (далі -Договір), за яким Відповідач відкрив Позивачеві кредитну лінію з лімітом у розмірі 700 000 доларів США, в межах якої зобов'язався надавати Позивачеві кредити на поточні потреби, а Позивач сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,00% річних та повернути кредити, надані в межах кредитної лінії, не пізніше 21 лютого 2012 року. Крім того, вказує, що 22 лютого 2007 року між ним та Відповідачем було укладено Договір іпотеки (далі -Договір № 1), предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка, площею 0,485 га, для забезпечення виконання взятих за Договором зобов'язань. Також зазначає, що 10 червня 2008 року між ним та Відповідачем укладено додаткову угоду №1, якою ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 920 000 доларів США, а розмір процентів за користування кредитами склав 15,00% річних. Вважає, що Договір підлягає визнанню судом недійсним, оскільки надання Відповідачем йому коштів та виконання ним взятих на себе зобов'язань за цим правочином в іноземній валюті, протирічать діючому законодавству. Крім того, зауважує, що надання Відповідачем кредиту в іноземній валюті, потребує індивідуальної ліцензії, яка на час укладення спірного правочину у Відповідача була відсутня. Тим самим, на його думку, використання доларів США, як засобу платежу за спірним Договором, також протирічить Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу». Крім того, вважає, що укладений спірний правочин не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Відповідач порушив його право, як споживача, на інформацію не попередивши про валютні ризики та фактично, ще в момент підписання Договору його поставлено в невигідне та таке, що порушує його права становище. Просить суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним Кредитний договір, укладений між сторонами 22 лютого 2007 року, на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні представники Позивача позов підтримали у повному обсязі, просили суд позов задоволити.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити у повному обсязі, зокрема зазначила, що позов є безпідставним. При цьому зауважила, що на час укладення спірних правочинів Відповідач був публічною фінансовою установою, яка здійснювала кредитування, у тому числі населення, для споживчих потреб. Крім того, зауважила, що перед укладенням спірного правочину Позивач був ознайомлений із загальними умовами кредитування, погодився на них, наслідком чого стало його укладення. Крім того, також зауважила, що спірний правочин ґрунтується на приписах, встановлених статтею 1054 Цивільного кодексу України та статтях 2, 45 та 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вказує, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії. Зауважує, що питання валютних ризиків при укладенні спірного правочину не визначалося. Зазначає, що укладаючи кредитний договір, сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов'язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Крім того, просила застосувати строк позовної давності та відмовити з цієї підстави в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Крім того, відповідно частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що 22 лютого 2007 року між Позивачем та Відповідачем укладено Кредитний договір № 27/10-775П (далі -Договір).

За змістом Договору, банк відкриває позичальнику кредитну лінію з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів в доларах США. Ліміт кредитної лінії складає 700 000 доларів США.

Розмір процентів за користування кожним з кредитів складає 13 процентів на рік.

Позичальник зобов'язаний повернути банку всі кредити, надані в межах кредитної лінії не пізніше 21 лютого 2012 року (а.с. 12-15).

Крім того, 10 червня 2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору № 27/10-775П від 22.02.2007 року.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди №1, ліміт кредитної лінії складає 920 000 доларів США, розмір процентів за користування кожним з кредитів складає 15 процентів річних (а.с. 16).

Крім того, 21 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено Додаткову угоду №2 до кредитного договору № 27/10-775П від 22.02.2007 року.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 2, розмір процентів за користування кожним з кредитів складає 18 процентів річних.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтями 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до пункту 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

неторговельні операції з валютними цінностями;

операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Як вбачається із матеріалів справи, 24 грудня 2001 року Національним банком України Відповідачу було видано банківську ліцензію № 107 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, 24 грудня 2001 року Національним банком України Відповідачу були видані Дозволи № 107-2 та № 107-3, з Додатками до них, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», із переліком операцій, які має право здійснювати Відповідач.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що на час укладення спірного правочину, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу, наданих Національним банком України, Відповідач був наділений правом здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, виходячи із фактично встановлених судом обставин справи, зокрема, судом встановлено, що спірний правочин був спрямований на набуття цивільних прав та обов'язків, сторони спірного правочину були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, крім того, правочин був спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, тому суд не приймає позицію Позивача і знаходить, що позов є безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 192, 202, 203, 215, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», керуючись статтями 10, 11, 13, 60, 61, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного Банку «Банк регіонального розвитку»про визнання правочину недійсним - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.