КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2012 № 31/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача: Мілованов О.В. - представник,

від відповідача: не з'явились,

розглянувши апеляційні скарги

іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»

та приватного підприємства «Румб Плюс»

на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року

у справі №31/17 (суддя Качан Н.І.)

за позовом іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»,

смт. Велика Димерка, Київська область,

до приватного підприємства «Румб Плюс», м. Київ,

про відшкодування збитків 151320,96 грн., -

встановив:

У грудні 2011 року ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПП «Румб Плюс» (далі - відповідач) про відшкодування збитків 151320,96 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачем йому завдано збитків шляхом неналежного виконання укладеного між сторонами спору договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПП «Румб Плюс» на користь ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» 37830,24 грн., 1411,50 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що відповідачем завдано позивачеві збитків шляхом неналежного виконання укладеного між сторонами спору договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2, однак, визнавши вину і позивача, зменшив розмір збитків до ј від розміру збитків, що підлягають відшкодуванню.

Не погодившись із вказаним рішенням, ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» про стягнення 151320,96 грн. з ПП «Румб Плюс» в повному обсязі. В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини, що і в позовній заяві, вважає, що завдані відповідачем збитки підлягають відшкодуванню повністю.

Також, не погодившись із вказаним рішенням, ПП «Румб Плюс» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 повністю та постановити нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач сам замовив саме тентові автомобілі, а автотранспортні засоби відповідача чітко відповідали заявці позивача. Також, відповідач вказує на те, що позивачем не було здійснено спеціального маркування вантажу, посилаючись при цьому на ст. 924 Цивільного кодексу України та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу позивача, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2012 року у справі №31/17 апеляційні скарги ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» та ПП «Румб Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 прийнято до провадження, об'єднано їх розгляд в одне апеляційне провадження та призначено їх розгляд на 15.05.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року розгляд справи №31/17 відкладався на 12.06.2012 року.

Згідно розпорядження Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 року до складу судової колегії у справі №31/17 замість судді Сухового В.Г. введено суддю Мальченко А.О.

12.06.2012 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхилено як необґрунтоване.

В судовому засіданні 12.06.2012 року представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги позивача та просив їх задовольнити, а також заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги відповідача. Представники відповідача в судове засідання 12.06.2012 року не з'явились, про причини неявки відповідач суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ПП «Румб Плюс» підлягає задоволенню повністю, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню повністю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.01.2009 року між позивачем (замовник) та відповідачем (експедитор) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №2 (далі - договір), згідно умов якого відповідач зобов'язався надавати транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України, а позивач зобов'язався приймати та сплачувати послуги експедитора на умовах, визначених цим договором.

Згідно пояснень сторін спору та їх представників, протягом строку дії договору позивач замовляв, а відповідач надавав позивачеві транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів позивача, а саме безалкогольних напоїв виробництва ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» по території України.

Також, 29.12.2010 року між сторонами спору було укладено додаткову угоду №1-2011 до договору, якою сторони продовжили термін дії договору до 31.12.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

На виконання договору, протягом січня 2011 року позивач замовив, а відповідач здійснив перевезення товару позивача із території заводу позивача, який знаходиться за адресою: Київська обл., Броварський район, с.м.т. Велика Димерка, на регіональний склад позивача, який знаходиться в м. Луганськ, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 25, 26, 33, 34).

Перевезення здійснювалося вантажним автомобілем державний номерний знак НОМЕР_1 (водій ОСОБА_4) та вантажним автомобілем державний номерний знак НОМЕР_2 (водій ОСОБА_5).

Вказані автомобілі відповідача було завантажено на заводі позивача 13.02.2011 року, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями сторін.

Пунктом 5.12. договору передбачено, що представник експедитора несе матеріальну відповідальність за доставку вантажу в належному вигляді.

17.02.2011 року вантажний автомобіль державний номерний знак НОМЕР_1 о 12:20 год. прибув до регіонального складу позивача у м. Луганськ.

Під час приймання товару було виявлено, що вантаж частково заморожений та непридатний для подальшого продажу, про що було складено 5 актів на брак: акти №02171, №02172, №02173, №02174, та №02175 від 17.02.2011 року. Зазначені акти підписані представниками позивача та водієм відповідача - ОСОБА_4, з відміткою «заморожена продукція», що вказує на прибуття вантажу в неналежному стані.

18.02.2011 року другий автомобіль, а саме вантажний автомобіль державний номерний знак НОМЕР_2 о 22:00 год. прибув до регіонального складу позивача у м. Луганськ.

Під час приймання товару було виявлено, що товар частково заморожений та непридатний для подальшого продажу, про що було складено акт на брак №0218, який також підписано представниками позивача та водієм відповідача - ОСОБА_5, з відміткою «заморожена продукція», що вказує на прибуття вантажу в неналежному стані.

Пунктом 5.15. договору передбачено, що сума матеріальних збитків, які можуть бути нанесені позивачу, визначається виходячи із вартості товару, на підставі бухгалтерських даних позивача.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивача сума збитків, понесених позивачем, під час транспортування товару першим автомобілем становить 42456,96 грн. та другим автомобілем становить 108864,00 грн. Загальна сума збитків становить 151320,96 грн.

Позивач надав суду акти на брак, згідно яких замороженим визначено товар у кількості 2 396 штук упаковок. До матеріалів справи також залучено акти про знищення замороженої продукції. З цих актів працівниками позивача було знищено 28 356 пляшок.

07.03.2011 року позивач направив відповідачу претензію №316 про відшкодування завданих збитків у вищевказаному розмірі, в якій позивач просив перерахувати вказані кошти протягом 30 днів.

Як вказує позивач, 08.04.2011 року він отримав відмову відповідача за №71 від 30.03.2011 року, в якій відповідач відмовив позивачеві у відшкодуванні збитків, посилаючись на неможливість виконання своїх обов'язків через несприятливі погодні умови та просив зняти з відповідача претензійну вимогу.

28.10.2011 року позивач надіслав відповідачу повторну претензію №3200, в якій вказав на безпідставність та необґрунтованість відмови та повторно просив відшкодувати заподіяні збитки.

Як вказує позивач, 11.11.2011 року він отримав від відповідача повторну відмову щодо відшкодування збитків, наслідком чого стало звернення до суду із позовом у даній справі про стягнення збитків у сумі 151320,96 грн.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завданні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Крім цього, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Поряд з цим, частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частина 1 наведеної статті встановлює загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є обов'язкова наявність загальних умов деліктної відповідальності.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, згідно п. 2.1. договору конкретні умови по кожному перевезенню обумовлюються в заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору. Допускається одержання заявки по факсимільному зв'язку. Форма заявки визначається згідно додатку №1 до цього договору.

Заявка повинна містити наступну інформацію: строк (дата та час) подачі транспортного засобу, кількість та вимоги до транспортних засобів, місце завантаження; найменування вантажовідправника; найменування вантажу, спосіб упаковки, маршрут перевезення, місце розвантаження, уповноважена особа на розвантаженні, вартість перевезення, строк доставка вантажу, а також іншу необхідну інформацію за узгодженням сторін (п. 2.2. договору).

У відповідності до п. 2.3. заявка направляється замовником експедитору шляхом факсимільного зв'язку не пізніше ніж за 2 години до вказаного в заявці строку подачі транспортного засобу. Експедитор зобов'язаний негайно направити замовнику шляхом факсимільного зв'язку заявку з підписом уповноваженої посадової особи експедитора про її прийняття, скріпленою печаткою експедитора.

Як вбачається з заявки (а.с. 91), за своїм змістом та відомостями вона в повному обсязі відповідає п. 2.1.-2.3. договору.

Також, у заявці позивачем зазначено вимоги до автомобіля, а саме: перевізник повинен на завантаження автомобілі, придатні до опломбування; тентовані машини повинні мати тент без дір, з цілим тросом (без з'єднань, з надійно закріпленими кінцями) для опломбування; автомобілі з тентом та заднім завантаженням, а також з суцільнометалевим кузовом повинні мати на всіх дверях замки з додатковими місцями для опломбування.

Отже, виходячи з наведеного, позивачем було замовлено відповідачеві саме автомобілі з тентом для перевезення власного вантажу.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що згідно письмових пояснень водіїв, які безпосередньо здійснювали перевезення (ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а.с. 105 та 106-107 відповідно), під час здійснення завантаження ними було повідомлено представника позивача, що існує певний ризик належного виконання послуг, оскільки температура назовні становить -25°, а автомобілі не призначені для перевезення товару в такій упаковці та є ймовірність замороження товару. Незважаючи на усне попередження водіїв, представник позивача наполягав на здійсненні перевезення саме поданими під завантаження автомобілями.

Обставини щодо стану погодних умов в Україні в період здійснення перевезень, які є предметом дослідження у даній справі, підтверджуються листом Українського гідрометеорологічного центру, в якому вказано про низьку температуру в Україні в лютому місяці та складні погодні умови в період з 13 по 19 лютого, а також листом Департаменту державної автомобільної інспекції про обмежений рух на автомагістралі М03 від міста Валки до міста Дебальцеве в період з 13 по 17 лютого 2011 року.

Поряд із цим, відповідно до п. 7.2., п. 7.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні при поданні вантажів, які вимагають особливого поводження з ними під час вантажних операцій та зберігання, відправник зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додатково спеціальне маркування написом «Верх», «Скло», «Обережно», «Не кантувати», «Боїться холоду», «Не класти плазом» тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками (додаток 3). Відповідальність за відсутність спеціального маркування та її наслідки покладається на замовника.

Позивачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України про те, що вантаж позивача, який вимагав особливого поводження з ним під час вантажних операцій та зберігання, мав спеціальне маркування, передбачене п. 7.2., п. 7.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем свої зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором виконано в повному обсязі та належним чином у порядку та на умовах, викладених позивачем у заявці, про що свідчать матеріали справи та не заперечується позивачем.

Позивачем здійснено оплату вартості наданих відповідачем послуг з перевезення вантажу позивача, що підтверджено письмовими поясненнями позивача (а.с. 109).

У відповідності до п. 5.16. договору в разі отримання претензії від замовника та в разі незгоди з нею, експедитор повинен направити обґрунтовану відповідь на претензію протягом 5 днів з моменту отримання претензії. Оплата за надані послуги, щодо яких направлена претензія, підлягає оплаті лише після того, як сторони дійшли згоди.

Як вже встановлено судом, позивач двічі звертався до відповідача за претензіями щодо перевезень відповідачем вантажу позивача, які є предметом дослідження у даній справі, а відповідач двічі відмовляв в задоволенні претензій позивача.

Відтак, з урахуванням положень п. 5.16. договору та факту здійснення позивачем оплати послуг відповідача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що сторони спору дійшли згоди щодо вимог позивача про відшкодування збитків, викладених у претензіях, а позивач втратив право вимоги до відповідача про задоволення претензій у зв'язку зі здійсненням оплати вартості наданих останнім послуг.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла до висновку про неможливість покладення на відповідача юридичної відповідальності за завдані позивачеві збитки, оскільки в діях відповідача щодо здійснення перевезення вантажу позивача та факту його псування відсутній склад господарського правопорушення - вина відповідача у заподіянні збитків. Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив таке перевезення на виконання умов укладеного між сторонами спору договору в порядку та на умовах, визначених самим позивачем у поданій відповідачеві заявці - автомобілями з тентом, а позивач не повідомив відповідача про особливості температурного режиму перевезення власного вантажу, не здійснив маркування вантажу, не відмовився від завантаження тощо.

При цьому, рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача саме 1/4 від суми збитків в розмірі 37 830,24 грн. є необґрунтованим, оскільки зменшення заявленого до стягнення розміру збитків відсотковим або іншим пропорційним способом взагалі не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Враховуючи наведене, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 та приймає нове рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Румб Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 задовольнити повністю.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі №31/17 скасувати повністю.

4. Прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю.

5. Стягнути з іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» (07442, Київська область, Броварський район, 51 км Санкт-Петербурзького шосе с.м.т. Велика Димерка, код ЄДРПОУ 21651322) на користь приватного підприємства «Румб Плюс» (02002, м. Київ, Дніпровський район, вул. Марії Раскової, буд. 19; поштова адреса: 02152, м. Київ, а/с 227, код ЄДРПОУ 35728001) 1513,21 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Справу №31/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Чорногуз М.Г

Мальченко А.О.

18.06.12 (відправлено)