АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/4075/2012 Головуючий у 1 інстанції - Лазаренко В.В.
Суддя-доповідач - Соколова В.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 травня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Слободянюк С.В.
при секретарі Бігус М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21.11.2011 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ спільного нажитого майна, -
В С Т А Н О В И Л А:
В квітні 2012 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4, третьої особи - ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ спільного нажитого майна. З урахуванням уточненої позовної заяви, просила визнати, що сторони з квітня 2003 року по 08.05.2008 року фактично проживали однією сім'єю, перебували у фактичних шлюбних відносинах, факт ведення спільного бюджету, несення витрат на утримання дитини, житла та визнати за ОСОБА_3 право власності: на 2/3 квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.11.2011 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини в період з 13.07.2005 по 09.05.2008.
Розподілено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно нажите майно - квартиру АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. В задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії» 30.11.2011 року подано апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Зокрема, зазначає про те, що ОСОБА_4 неодноразово документально підтверджував той факт, що на момент придбання спірної квартири, ніхто не мав права претендувати на його приватну особисту власність, а саме - квартиру АДРЕСА_1.
Крім того, вказує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази ведення сторонами спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого спільного майна в інтересах сім'ї, взаємних прав та обов'язків, а також відсутні докази придбання спірної квартири за участю позивача.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_4 також підтримав апеляційну скаргу.
Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини суд першої інстанції виходив з того, що представник відповідача у судовому засіданні ці обставини визнав і не оспорював. Також вказані обставини були підтверджені показами свідка ОСОБА_6. Проте, враховуючи, що відповідач в період з квітня 2003 року по 12 липня 2005 року, перебував у шлюбі з іншою жінкою, судом був встановлений факт проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та дружини в період з 13.07.2005 року по 09.05.2008 року.
Судом першої інстанції також було встановлено, що під час проживання однією сім'єю сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу спірної квартири від 15 грудня 2006 року. Тому на підставі ст. 74 СК України, за позивачкою було визнано право власності на Ѕ частину спірної квартири.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в своєму рішенні помилково визначив майно а саме: квартиру АДРЕСА_1, як таке, що є у спільній сумісній власності сторін.
З матеріалів справи вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.5,14/.
Разом з тим, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 був розірваний 12.07.2005 /а.с.100/. А 10.05.2008 ОСОБА_4 уклав шлюб з гр. ОСОБА_9 /а.с.101/.
Тобто, судом був встановлений факт проживання сторін однією сім'ю без шлюбу у період між перебуванням відповідача у зареєстрованих шлюбах.
Згідно договору купівлі продажу від 15.12.2006 ОСОБА_4 купив та прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 /а.с.16,85-86/. Вказаний договір зареєстрований КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 25.12.2006 /а.с.15,87/
Згідно даних адресного бюро м. Києва у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_4. ОСОБА_3 за вказаною адресою зареєстрованою не значиться /а.с.26,27/. Проте факт проживання позивача у спірній квартирі стороною відповідача не заперечувався. Також в суді апеляційної інстанції встановлено, що вказаною адресою не зареєстрована і дитина сторін.
15.05.2008 між відповідачем та ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є третя особа, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 08-05-08/ФО від 15.05.2008, був укладений договір іпотеки. Згідно даного договору предметом іпотеки є трикімнатна квартира № 160, загальною площею 92,4 м2 , жилою - 50,4 м2 , що знаходиться за адресю: АДРЕСА_1 /а.с.88-98/. При цьому ОСОБА_4, було заявлено, що він в зареєстрованому шлюбі не перебував, шлюбних відносин ні з ким не підтримував /а.с.99/.
Таким чином, суд своїм рішенням фактично змінив правовий статус майна, що є предметом іпотеки і порушив права ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», як іпотекодержателя за іпотечним договором. Оскільки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільної власності може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
Хоча, на час укладання іпотечного договору 15.05.2008 року, спірна квартира не може вважатися такою, що перебувала у спільній власності сторін, так як факт проживання сторін однією сім'ю був встановлено лише оскаржуваним рішенням.
Крім того, судом зазначено, що спірна квартира придбана за спільні кошти проте не було встановлено з чого складався їх єдиний бюджет, які кошти були нажиті під час спільного проживання однією сім'єю.
Також з матеріалів справи, а саме з рахунків за телекомунікаційні послуги ПрАТ «МТС Україна», вбачається, що позивач є приватним нотаріусом, що не заперечувалось її представником в суді апеляційної інстанції. А отже правові наслідки придбання майна на ім'я відповідача, з яким вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, їй, як особі з вищою юридичною освітою, були відомі і зрозумілі.
Не можна погодить і з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги
про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3
Ігорівни та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини в період з 13 липня
2005 року по 08 травня 2008 року знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і
тому підлягають задоволенню.
Як зазначалось вище дані висновки суду мотивовані визнанням вказаних обставин представником відповідача та підтверджені показами свідка ОСОБА_6.
Проте, представник відповідача заперечував проти позову, що відображено зокрема, в журналі судового засідання від 21.11.2011 /а.с.105/.
Крім того, даний період є проміжком часу між перебуванням відповідача у зареєстрованих шлюбах, що суперечить моральним засадам суспільства. Зокрема, згідно ст. 32 ч. 1 СК України шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації атів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до сплину цього строку. Однак, вказані обставини судом не були з'ясовані та не надано їм відповідну оцінку.
Не було представлено суду доказів на підтвердження ведення спільного господарства, а також ведення єдиного бюджету. Фотографії, що містяться в матеріалах справи відображають проміжок часу де дитина віком до одного року тобто до 14.06.2005, а отже не можуть свідчити про спільне проживання з 13.07.2005 до 08.05.2008. Визначити час здійснення інших фотознімків не вбачається можливим. Рахунки на сплату телекомунікаційні послуги на ім'я позивача за період 2010-2011, а отже не підтверджують факт спільного проживання сторін.
Надані в суді апеляційної інстанції копії договору підряду та акту здачі приймання виконаних робіт по ремонту спірної квартири, які були укладені позивачем в 2007 році можуть свідчити лише про факт користування даною квартирою, який не заперечується стороною відповідача.
Згідно до ч. 1, п.п. 1, 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; недоведеність висновків суду обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, в зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21.11.2011 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ спільного нажитого майна - скасувати та ухвалити нове наступного змісту:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» про встановлення факту, що має юридичне значення та поділ спільного нажитого майна - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: