ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2012 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючогоТітова Ю.Г.,
суддів:Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора м. Судака в інтересах держави в особі Судацького міського центру зайнятості (далі - Центр) до державного підприємства радгосп-завод «Морське» (внаслідок зміни назви з грудня 2005 року - державне підприємство «Морське»; далі - Підприємство) про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття,
в с т а н о в и в:
У березні 2005 року прокурор м. Судака звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Центру про стягнення з Підприємства заборгованості із внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття, яка становила 106 076 грн 71 коп.
На обґрунтування позову зазначено, що відмова Підприємства від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суперечить нормам Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ).
Суди встановили, що відповідач є юридичною особою та перебуває на обліку як платник фіксованого сільськогосподарського податку. Довідкою державної податкової інспекції в м. Судаку Автономної Республіки Крим від 16 червня 2005 року № 562/9/19- 146 підтверджено, що за період з 2001 року по 2004 рік Підприємство повністю сплатило фіксований сільськогосподарський податок.
Центр провів перевірку правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування Підприємством страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, за результатами якої складено акти від 18 лютого 2003 року № 7-а та № 7-б. У цих актах зафіксовано наявність заборгованості Підприємства за 2001-2002 роки зі сплати страхових внесків у розмірі 106 076 грн 71 коп.
Суди розглядали справу неодноразово.
За результатами останнього розгляду господарський суд Автономної Республіки Крим постановою від 4 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 червня 2008 року, в позові відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 липня 2011 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Центр звернувся із заявою про її перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2011 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав постанови Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2002 року у справі № 20-5/136 та від 28 січня 2004 року у справі № 03/326.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2011 року допустив справу до провадження Верховного Суду України.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, суди всіх інстанцій дійшли висновку, що згідно з абзацом четвертим статті 1 Закону України від 17 грудня 1998 року № 320-ХІV «Про фіксований сільськогосподарський податок» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 320-ХІV) такий податок сплачується, зокрема, у рахунок збору на обов'язкове соціальне страхування. Зазначений абзац було виключено згідно із Законом України від 23 грудня 2004 року № 2287-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств» (далі - Закон № 2287-ІV), який набув чинності з 1 січня 2005 року. Таким чином, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що за період, який перевірявся (2001-2002 роки), фіксований сільськогосподарський податок сплачувався Підприємством у рахунок податків та зборів, у тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
Натомість у справах, рішення в яких надані заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що до моменту набуття чинності Законом № 1533-ІІІ, тобто до 1 січня 2001 року, на порядок стягнення платежів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які мали статус загальнообов'язкового збору, поширювались норми, які регулюють відносини у сфері оподаткування. З 1 січня 2001 року страхові внески на випадок безробіття не входять до системи оподаткування і не можуть стягуватися в іншому порядку, ніж це передбачено Законом № 1533-ІІІ. Отже, всі роботодавці повинні сплачувати внески до відповідних цільових страхових фондів за найманих працівників у порядку і розмірах, передбачених цим Законом.
Аналіз зазначених судових рішень дає підстави для висновку, що суди по-різному вирішують питання щодо правомірності вимог органів Державного центру зайнятості населення України про стягнення сум несплачених страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, штрафу та пені з підприємств-платників фіксованого сільськогосподарського податку.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого. Відносини у сфері загальнообов'язкового соціального страхування регулюються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (набули чинності 19 лютого 1998 року; далі - Основи).
Одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до статті 4 Основ є страхування на випадок безробіття.
Відносини, що виникають із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, врегульовані нормами Закону № 1533-ІІІ.
Фіксованим сільськогосподарським податком відповідно до статті 1 Закону № 320-ХІV вважається податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі. Такий податок сплачується, зокрема, в рахунок збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Статтею 6 зазначеного Закону передбачено порядок зарахування фіксованого сільськогосподарського податку до бюджетів і державних цільових фондів, згідно з яким платники перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах за місцем розташування земельної ділянки, які у свою чергу, наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 30 відсотків, на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування - 68 відсотків; на обов'язкове соціальне страхування - 2 відсотки.
До 1 січня 2001 року порядок справляння та використання збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття (у тому числі збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття) визначався Законом України від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР «Про збір на загальнообов'язкове соціальне страхування» (далі - Закон № 402/97-ВР), тобто такий збір був складовою частиною збору на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Після прийняття Закону № 320-ХІV дію Закону № 402/97-ВР було зупинено для сільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованого сільськогосподарського податку.
Після набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», Законом № 1533-ІІІ, Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» втратили чинність такі закони: Закон № 402/97-ВР та Закон України від 30 вересня 1998 року № 135-ХІV «Про ставку збору на обов'язкове соціальне страхування». Разом з тим збір на загальнообов'язкове соціальне страхування залишився без змін у переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), наведеному у статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 2151-ХІІ «Про систему оподаткування», та був виключений із цього переліку лише на підставі Закону України від 16 січня 2003 року № 429-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування». При цьому зміни до Закону № 320-ХІV у частині виключення збору на загальнообов'язкове соціальне страхування було внесено лише Законом України від 23 грудня 2004 року № 2287-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств», який набрав чинності з 1 січня 2005 року.
Таким чином, можна дійти висновку, що збір на обов'язкове державне соціальне страхування у 2001-2004 роках існував на законодавчому рівні та сплачувався платниками у складі фіксованого сільськогосподарського податку.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 12 вересня 2011 року № 21-167а11.
Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про безпідставність та неправомірність позовних вимог щодо стягнення з Підприємства заборгованості за 2001-2002 роки зі сплати страхових внесків ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви Судацького міського центру зайнятості відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.Г. Тітов
Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік Л.Ф. Глос М.І. Гриців М.Б. Гусак Т.Є. Жайворонок М.Р. Кліменко В.П. Барбара С.М. Вус Т.В. Гошовська В.С. Гуль А.А. Ємець В.В. Заголдний П.І. Колесник
М.Є. Короткевич В.І. Косарєв В.В. Кривенко Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк О.О. Терлецький О.А. Коротких О.В. Кривенда О.Т. Кузьменко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко В.Ф. Пивовар Б.М. Пошва А.І. Редька Ю.Л. Сенін В.Ф. Школяров А.Г. Ярема