Справа № 2а/2570/1688/2012
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2012 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Падій В.В.,
при секретарі Кондратенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А 0870 про визнання діяльності протиправною, стягнення матеріальних збитків та звернення постанови до негайного виконання, -
В С Т А Н О В И В:
22.05.2012 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернулась до суду з адміністративним позовом до військової частини А 0870 про визнання діяльності військової частини А 0870 щодо забезпечення своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за належне речове майно, стягнення з військової частини А 0870 на користь позивача заподіяних йому матеріальних збитків, згідно розрахунку в сумі 8509,53 грн., шляхом примусового перерахунку цих коштів з рахунку військової частина А 0870 у Головному управлінні Державного казначейства України у Чернігівській області на його особистий рахунок, або видачі цих коштів особисто через касу військової частини. Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А 0870, де і перебував на речовому забезпеченні. На підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.02.2012 року № 21пм позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу. Наказом командира військової частини А 0870 від 23.04.2012 року №95 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Також, зазначив, що за час перебування на службі не отримував ні речового майна, ні компенсації за неотримане речове майно. Згідно довідок від 17.05.2012 року №8 сума компенсації за неотримане речове майно за період проходження позивачем служби становить 8509,53 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі та пояснив, що приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовців грошову компенсацію замість них. Разом з цим, Законом України від 17.02.2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», який вступив в законну силу 11.03.2000 року призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями грошових компенсацій, в тому числі замість речового майна.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А 0870 на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення лінійно-кабельного батальйону зв'язку 30 окремого лінійно-вузлового полку зв'язку. Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.02.2012 року № 21пм позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу (а.с.8) та наказом командира військової частини А 0870 від 23.04.2012 року № 95 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення (а.с.9).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на речовому забезпеченні у військовій частині А0870. Згідно довідок, виданих відповідачем, від 17.05.2012 року №7 та №8 про вартість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 року та після 11.03.2000 року до моменту виключення із списків особового складу частини та зняття з речового забезпечення становить 8509,53 грн. (а.с.11, 12).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону №2011-XII, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України від 17.02.2000 року "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11.03.2000 року.
Законом України від 03.11.2006 року №328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (який набрав чинності з 01.01.2007 року) статтю 9 Закону №2011-XII викладено в новій редакції, якою взагалі не передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, та доповнено закон статтею 9-1.
Частиною 2 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Законом України від 19.12.2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію пункту 2 статті 9-1 Закону №2011-XII зупинено на 2007 рік.
Підпунктом 3 пункту 67 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" пункт 2 статті 9-1 Закону №2011-XII виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 Закону від 28.12.2007 року "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позивач в адміністративному позові просить визнати діяльність військової частини А 0870 щодо забезпечення своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за належне речове майно неправомірними, стягнення з військової частини А 0870 на користь позивача заподіяних йому матеріальних збитків, згідно розрахунку в сумі 8509,53 грн., шляхом примусового перерахунку цих коштів з рахунку військової частина А 0870 у Головному управлінні Державного казначейства України у Чернігівській області на його особистий рахунок, або видачі цих коштів особисто через касу військової частини.
Суд вважає, що вказані позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивачем в судовому засіданні не доведений факт заподіяння йому відповідачем матеріальних збитків та позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу заподіяння йому відповідачем матеріальних збитків в сумі 8509,53 грн.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач під матеріальними збитками мав на увазі грошову компенсацію за неотримане речове майно.
З огляду на те, що приписи статті 9-1 Закону №2011-XII, до 11.03.2000 року та з 22.05.2008 року по момент виключення позивача зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення, тобто по 23.04.2012 року, гарантували право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість речового майна, яке їм не було видано, суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання грошової компенсації за зазначений період.
Згідно довідок, виданих відповідачем, від 17.05.2012 року №7 та від 08.06.2012 року № 10 про вартість речового майна, що підлягало видачі до 11.03.2000 року та після 22.05.2008 року до моменту виключення позивача із списків особового складу частини та зняття його з речового забезпечення становить 3476,57 грн.
Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Згідно статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, орієнтований перелік яких визначений у вказаній статті. При цьому суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою забезпечення прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0870 щодо не забезпечення своєчасної виплати грошової компенсації за належне речове майно і стягнути з військової частини А 0870 на користь ОСОБА_1 компенсацію за належне позивачу речове майно в розмірі 3476,57 грн.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
При вирішені даного спору суд також керується положеннями частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї бездіяльності.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 16 гривень 09 копійок підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А 0870, необхідно задовольнити повністю.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0870 щодо не забезпечення своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за належне речове майно.
Стягнути з військової частини А 0870 на користь ОСОБА_1 компенсацію за належне позивачу речове майно в розмірі 3476,57 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 16,09 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок апеляційного оскарження постанови суду, передбачений ст. 185-186 КАС України.
Суддя Падій В.В.