Справа № 22-ц-382/12 Головуючий у 1 інстанції: Зима І. Є.
Провадження № 22-ц/1390/382/12 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія: 41
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого -судді Курій Н.М.,
суддів: Бойко С.М., Шумської Н.Л.
за секретаря Служали А.Ю.,
з участю: ОСОБА_2,ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради Цибруха Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа - Львівська міська рада про зобов'язання до вчинення дій, поділ майна, витребування майна, стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом,
в с т а н о в и л а:
Вищезазначеним рішенням позов ОСОБА_2 частково задоволено та зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. В решті вимог відмовлено за безпідставністю.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування районним судом усіх обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_2 просить скасувати рішення районного суду в частині відмови в її позовних вимогах та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Апелянт ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що районний суд при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_2, зобов'язавши його не чинити їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, оскільки остання такої вимоги не ставила, а отже, рішення суперечить позову ОСОБА_2
Також, апелянт ОСОБА_3 звертає увагу, що позивач ОСОБА_2 сама визнала той факт, що у квартирі АДРЕСА_1 вона не проживає з 1986 року, і як причину зазначила засміченість кімнати, площею 10,5 кв.м., заставленням її станками та будматеріалами ОСОБА_3, у той час, як фактичною підставою, на думку апелянта, було те, що ОСОБА_2 разом із родиною проживає у квартирі на АДРЕСА_2 і, крім цього, її родина отримала квартиру на АДРЕСА_3, які переоформлені на доньку.
Апелянт зазначає, що районний суд не дав оцінки показанням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_3 замків у дверях не міняв, так як стоять старі і усі користуються старими ключами, а отже, посилання ОСОБА_2, що вона не може потрапити до квартири через поміняні замки, на думку апелянта, не відповідає дійсності.
Не надано районним судом, на думку апелянта, належної оцінки і тому, що ОСОБА_2 оплачувала комунальні послуги не постійно.
Також, апелянт ОСОБА_3 вважає, що позивач ОСОБА_2 не надала суду жодного доказу щодо бажання проживати у спірній квартирі, більше того, вона сама зазначила, що не проживає у спірній квартирі понад 4 роки, а відтак, суд безпідставно відмовив йому у задоволені зустрічного позову.
Апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки ЛКП «Варшавське -407» № 1155 від 26.05.2010 року, в квартирі, з приводу користування якою виник спір та яка належить Львівській міській раді, на даний час зареєстровані позивач за первісним позовом ОСОБА_2 та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3, а їх мати ОСОБА_9 знята з реєстрації у зв'язку із смертю (а.с. 10).
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради за № 349 від 09.04.2003 р. «Про укладення договору найму» та розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 104 від 10.02.2004 р. «Про об'єднання особових рахунків квартир АДРЕСА_1», ОСОБА_3, його сестра ОСОБА_2 та їх мати ОСОБА_9 є наймачами квартири АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, житловою площею 25,9 кв. м., кухні, площею 12,7 кв. м. та комунальних вигод.
Відповідно до розпоряджень Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 19 від 13.01.2004 року та № 104 від 10.02.2004 р., було проведено об'єднання квартир АДРЕСА_1 та укладено єдиний договір найму (а.с. 43, 151).
Згідно із технічним паспортом на зазначену квартиру від 28.03.2011р., усі роботи на виконання зазначених вище розпоряджень Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради виконані (а.с. 135).
Відповідно до ч. 2 ст.63 ЖК України, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте, за розміром менше від встановленого для надання одній особі; частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення.
Відповідно до ст. 100 ЖК України, переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення провадяться з метою підвищення їх благоустрою і перетворення комунальних квартир в окремі квартири на сім'ю. Переобладнання і перепланування жилого приміщення допускаються за згодою наймача, членів сім'ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Відмовляючи в задоволені позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання її наймачем квартири АДРЕСА_1, що складатиметься з кімнати, пл.10,5 кв.м. та кухні, пл.7,8 кв.м., районний суд правильно виходив з того, що відповідно до технічного паспорта на спірну квартиру на даний час кухні, пл. 7,8 кв.м. в квартирі не існує, а вхід в кімнату, площею 10,5 кв.м. обладнано з кімнати, площею 15,4 кв.м.
Крім того, ОСОБА_2 районному суду не представила жодних доказів на підтвердження технічної можливості проведення будь-яких переобладнань в новоутвореній квартирі № 3, й що такі переобладнання будуть відповідати санітарно-будівельним нормам та що проведення таких переобладнань погоджено з власником квартири - Львівською міською радою.
З урахуванням вищенаведеного, районний суд дійшов правильного висновку, що не підлягає до задоволення і позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 3000 грн. за різницю в площі квартири № 3 та № 4, зобов'язання ОСОБА_3 передати їй квартиру № 4 в належному для проживання стані та стягнення з ОСОБА_3 усіх судових витрат.
Також, районний суд правильно встановив, що не підлягає до задоволення позовна вимога ОСОБА_2 щодо проведення поділу майна та повернення спального меблевого гарнітуру світлого кольору вітчизняного виробництва та велосипеда «Десна», оскільки жодних доказів на підтвердження того, хто є власником означеного майна та чи наявне воно взагалі в спірній квартирі апелянтом ОСОБА_2 суду першої інстанції не представлено, та не уточнено правову підставу для задоволення зазначених вимог, а від проведення товарознавчої експертизи щодо оцінки вартості вищезазначеного майна ОСОБА_2 відмовилась.
Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК України, особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування жилим приміщенням, якщо не проживає в ньому понад шість місяців без поважних причин. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов'язуючи ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, й відмовляючи у позові ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратили право користування квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами з 2007 року (після виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 жовтня 2006 року) неодноразово виникали конфлікти з приводу того, що відповідачка по зустрічному позову не мала змоги користуватись спірною квартирою, оскільки в зв'язку з заміною замка у дверях квартири остання не мала вільного доступу до житла, хоча вносила кошти на утримання житла, відтак, не втрачала зв'язку з квартирою.
Колегія суддів з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що районний суд при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_2, зобов'язавши його не чинити їй перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, оскільки остання такої вимоги не ставила, а відтак, рішення суперечить позову ОСОБА_2, то таке твердження не заслуговує на увагу, оскільки, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_2 у заяві від 18.10.2010 року, крім іншого, просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 44-46).
Від цієї вимоги ОСОБА_2 у встановленому процесуальним законом порядку не відмовлялась, та суд своєю ухвалою зазначену вимогу без розгляду не залишав.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердила, що таку вимогу заявляла і її підтримує, оскільки ОСОБА_3 чинить їй перешкоди (замінивши замок) у користуванні квартирою, а іншого житла, крім спірної квартири, в якій вона зареєстрована в неї немає.
Що стосується інших доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, а саме щодо не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з 1986 року та наявності у неї двох квартир у АДРЕСА_3, то такі спростовуються наступним.
З матеріалів справи вбачається, що спір щодо користування квартирою між сторонами існує з 1988 року, зокрема, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 1988 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на жиле приміщення, та визнано за ОСОБА_2 та її неповнолітньою дочкою ОСОБА_10 право на АДРЕСА_1 (а.с. 96).
Також, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 жовтня 2006 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 січня 2007 року, відмовлено в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право на користування житловим приміщенням і, водночас, цим же рішенням частково задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, та зобов'язано останнього не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та демонтувати самовільно поставлений замок у житловій кімнаті (а.с.14-15).
Що стосується доводів апелянта про те, що ОСОБА_2 не проживала у спірній квартирі без поважних причин то вони аналогічні доводам зустрічної позовної заяви ОСОБА_3, та такі були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції і, отже, висновків суду не спростовують.
Також, матеріалами справи встановлено, що квартира на АДРЕСА_3 належить дочці ОСОБА_2 -ОСОБА_11, а будинок на АДРЕСА_2 у м. Львові належить колишньому чоловікові ОСОБА_2, шлюб з яким розірвано 27.09.1988р., що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу.
Таким чином, районний суд правильно не прийняв до уваги посилання ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 забезпечена житлом, оскільки такі доводи спростовується вищенаведеним.
Ураховуючи, що інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_12 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 червня 2011 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.