КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2012 № 18/137-24/35-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Зеленіна В.О.
Чорної Л.В.
при секретарі: Кравчук О.І.
за участю представників сторін:
від прокуратури - Шекшеєва В.С.
від Міністерства оборони України - Загуменний В.В.
від відповідача - Рижкова М.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 року (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України
в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горал»
про стягнення неустойки та розподіл судових витрат
В С Т А Н О В И В :
Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Горал" про стягнення 1 220 118, 03 грн., з яких 853 499,00 грн. штрафу (пені) в розмірі 0,5% від обсягу непоставлених (недопоставлених) товарів за кожний день прострочення, 55 670,99 грн. - інфляційних втрат, 8 240,04 грн. - 3% річних, 302 708,00 грн. - штрафу в розмірі 7% за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.06.2011 року вищезазначений позов задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2011 року по справі №18/137 скасовано в частині задоволених позовних вимог, в решті залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2012 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року, в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 853 499 грн. та штрафу в сумі 302 708 грн. і розподілу судових витрат, а також рішення Господарського суду м. Києва від 23.06.2011 року, в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 853 499 грн. і розподілу судових витрат, а справу №18/137 в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 853 499 грн. і розподілу судових витрат передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2012 року справу №18/137, в частині позову про стягнення неустойки (пені) в сумі 853 499 грн. і розподілу судових витрат, прийнято до провадження для нового розгляду та присвоєно № 18/137-24/35-2012
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2011 року відмовлено в задоволені позову.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 17.04.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2012 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 11.06.2012 року.
В судове засідання 11.06.2012 року з'явились представники Заступника військового прокурора Центрального регіону України, Міністерства оборони України та відповідача.
Представники Заступника військового прокурора Центрального регіону України та Міністерства оборони України підтримали доводи, викладенні в апеляційній скарзі, та просили скасувати рішення суду від 17.04.2011 року.
Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
10 грудня 2010 року між відповідачем та позивачем укладено договір № 249/6/10 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти. Відповідно до умов останнього Товариство з обмеженою відповідальністю «Горал» зобов'язується у 2010 році поставити для потреб Міністерства оборони України медичне, хірургічне та ортопедичне устаткування (продукцію), зазначену у специфікації (додаток № 1), а замовник -прийняти продукцію та оплатити її в асортименті, кількості та у строки за цінами, наведеними в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1).
Згідно з додатковою угодою до Договору № 1, укладеною між відповідачем та позивачем 22.12.2010 року, умови Договору доповнено:
- розділом V підпунктом 5.1.1, яким визначено, що у разі здійснення попередньої оплати поставка продукції учасником здійснюється до 18.01.2011 року;
- розділом VII підпунктом 7.2.1, згідно з яким встановлено, що у разі неподання учасником (відповідачем) документів, що підтверджують фактичне постачання продукції у термін до 18.01.2011 року, учасник (відповідач) повертає замовнику (позивачу) залишок невикористаних коштів, що були отримані у якості попередньої оплати на реєстраційний рахунок замовника (позивача) та сплачує штраф у розмірі 0,5% від обсягу непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, але не менше подвійної облікової ставки НБУ;
- пунктом 10.1 розділу Х після слів "31.12.2010 року" доповнити словами "але у будь-якому разі до повного виконання сторонам № 249/6/10 від 10.12.2010 року і своїх зобов'язань».
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач за видатковими накладними № РН-000510 від 29.12.2010 року, № РН-000513 від 30.12.2010 року, № РН-0002 від 12.01.2011 року, № РН-0040 від 22.02.2011 року, №№ РН-0010, РН-0012 від 25.01.2011 року, № РН-0047 від 10.03.2011 року здійснив поставку продукції, яка прийнята вантажоотримувачем позивача - Військовою частиною А1952. Підтвердженням останнього є комісійні акти прийому медичного майна № 8 від 30.12.2010 року на суму 9 117 400,00 грн., № 3 від 17.01.2011 року на суму 6 240 000,00 грн., № 4 від 18.01.2011 року на суму 2 568 000,00 грн., № 7 від 25.01.2011року на суму 1 317 800,00 грн., № 8 від 25.01.2011 року на суму 418 500,00 грн., № 10 від 23.02.2011 року на суму 3 766 400,00 грн., № 11 від 11.03.2011 року на суму 558 000,00 грн., а загалом на суму 23 986 100,00 грн.
Враховуючи, що поставку продукції здійснено з порушенням строку поставки, що підтверджується актами № 7 від 25.01.2011 року, № 8 від 25.01.2011 року № 10 від 23.02.2011 року та № 11 від 11.03.2011 року. Позивач просив, на підставі п. 7.2.1 Додаткової угоди ч. 2 ст. 231 ГК України стягнути з відповідача 853 499,00 грн. штрафу (пені) в розмірі 0,5% від обсягу непоставлених товарів за кожний день прострочення.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).
Пункт 1 статті 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно пункту 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пунктом 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 231 визначено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1). У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (частина 2).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і направляючи у вказаній частині справу № 18/137 на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 26.01.2012 висловив вказівку, яка відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, про те, що задовольняючи позов про стягнення неустойки (пені), встановленої договором в розмірі 0,5 % вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання з поставки, за кожний день прострочення, з підстав п.п. 7.2.1 доповненого до договору № 249/6/10 від 10.12.2010 додатковою угодою, суд першої інстанції залишив поза увагою п. 7.2 договору № 249/6/10 від 10.12.2010, яким встановлено відповідальність відповідача за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язання з поставки продукції у вигляді штрафу в розмірі 0,1 % від обсягу непоставлених (недопоставлених) товарів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, та не навів цим одночасно чинним умовам договору правової оцінки. Водночас, застосувавши до відповідача відповідальність встановлену п.п. 7.2.1 договору № 249/6/10 від 10.12.2010 у вигляді пені за прострочення поставки продукції в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення, суд першої інстанції не з'ясував, з урахуванням доводів сторін, договору змісту цієї договірної умови та не встановив за порушення якого зобов'язання встановлена сторонами така відповідальність.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що ні умовами договору № 249/6/10 від 10.12.2010 року, ні умовами додаткової угоди № 1 від 22.12.2010 року не передбачено відповідальності відповідача у вигляді штрафу у розмірі 0,5% від обсягу непоставленої (недопоставленої) продукції.
В той же час, відповідно до умов договору № 249/6/10 від 10.12.2010 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.12.2010 року) п. 7.2.1 передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 0,5% від обсягу непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення виконання зобов'язання з подання документів, що підтверджують поставку продукції.
З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що застосування норм п.7.2.1 Додаткової угоди можливе лише за умов фактичного не виконання умов договору в обумовлений строк та повернення залишку невикористаних коштів.
В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось представниками прокуратури та Міністерства оборони України, що станом на 12.01.2011 року відповідач здійснив поставку устаткування на суму 23 428 100, 00 грн., а 11.03.2011 року - решту медичної продукції на суму 558 000, 00 грн., тобто на всю суму поставки, обумовлену договором.
Беручи до уваги, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом вірно зазначено, що вимога прокурора у позові про стягнення з відповідача 853 499,00 грн. штрафу (пені) 0,5% від обсягу непоставлених (недопоставлених) товарів за кожний день, на підставі п.п. 7.2.1 договору № 249/6/10 від 10.12.2010 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 22.12.2010 року) - не є законною, обґрунтованою та не була доведена належними і допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягає.
Твердження апелянта, що відповідач не несе жодної відповідальності перед позивачем колегією суддів до уваги не приймається, виходячи з наступного.
Відповідальність відповідача за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язання з поставки продукції у вигляді штрафу була погоджена сторонами у пункті 7.2 договору № 249/6/10 від 10.12.2010 року, в розмірі 0,1% від обсягу непоставлених (недопоставлених) товарів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен прострочений день поставки, але жодних вимог про стягнення з відповідача штрафу саме на підставі пункту 7.2 договору № 249/6/10 від 10.12.2010 року - позивачем та прокурором в його інтересах в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України станом на момент вирішення спору не заявлялось.
Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2012 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 18/137-24/35-20012 від 17.04.2012 року - без змін.
Матеріали справи № 18/137-24/35-20012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Сітайло Л.Г.
Судді Зеленін В.О.
Чорна Л.В.