Судове рішення #23327413

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


06 червня 2012 року Справа № 5004/342/11


Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В. , суддя Саврій В.А.


при секретарі Кнапець М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 186 від 12.10.11р.)

ОСОБА_2 (довіреність № 186 від 12.10.11р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 01.01.10р.)


розглянувши апеляційну скаргу відповідача приватного підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Волинської області від 28.03.12 р. у справі № 5004/342/11 (суддя Гончар М.М.)

за позовом Приватної фірми "Скорпіон-Сервіс"

до Приватного підприємця ОСОБА_4

про стягнення 24 120,00 грн.


ВСТАНОВИВ:

Приватна фірма "Скорпіон - Сервіс" (м. Луцьк, вул. Шевченка, 35) звернулась з позовом в господарський суд Волинської області до фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) про стягнення неустойки в сумі 24 120, 00 грн., судових витрат та послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.07.2010 року № 07/84-42 позов задоволено.

Вищий господарський суд України постановою від 01.02.2011 року скасував рішення господарського суду Волинської області від 15.07.2010 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2010 року у справі № 07/84-42, а справу направив на новий розгляд до господарського суду першої інстанції,

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.03.12 р. позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суду мотивовано наступним.

29.05.2008 року між Приватною фірмою "Скорпіон - сервіс" та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено угоду про надання в користування торгових площ. Позивач у відповідності до умов договору, відмовився від даної угоди.

Повернення орендованої торгової площі відповідачем не доведено, чим самим порушено право позивача, що є підставою для стягнення з відповідача неустойки, відповідно до п. 2 ст. 785 ЦК України.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу господарського суду Волинської області від 28.03.12 р. у даній справі скасувати.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції необгрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки. Судом не надано правової оцінки обставинам, з якого часу угода надання в користування торгових площ від 01.06.08 р. припинила дію.

Крім того, відповідач просить застосувати строки позовної давності.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Не погоджуючись з доводами, наведеними в апеляційній скарзі, позивач подав відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Позивач наголошує на тому, що місцевим судом правильно застосовано норми ст. 785, 786, 258, 549 ЦК України, підставно стягнуто з відповідача неустойку за час прострочення виконання наймачем обов'язку щодо повернення речі.

Водночас, позивач вважає, що з дати повернення об'єкта оренди розпочинається перебіг трирічного строку позовної давності, що застосовується для вимог про стягнення спеціальної неустойки за весь час прострочення повернення об'єкта оренди.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

За заявою представника позивача в судовому засіданні від 06.06.12 р. здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

29.05.2008 року між Приватною фірмою "Скорпіон - сервіс" та приватним підприємцем ОСОБА_4 укладено угоду надання в користування торгових площ.

Згідно п. 1.1. угоди передбачено, що позивач надає, а відповідач приймає в платне строкове користування торгову площу 15,0 м2 на торговому ряді пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс" між вул. Кравчука та вул.. Карпенка-Карого, місце № 38, для встановлення тимчасової споруди і здійснення торговельної діяльності з метою зберігання та продажу промислового або продовольчого товару.

Згідно п. 6.1. та п.6.2. угоди встановлено, що угода вступає в дію з 01.06.2008 року та укладається до 31.12.2008 року. Кожна зі сторін може відмовитись від угоди про надання в користування торгових площ в будь -який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць.

Пунктом 3.16 розділу 3 угоди передбачено, що підприємець зобов'язаний в належному стані передати площі, вказані в пункті 1.1 цієї угоди адміністрації на протязі 2 днів після припинення дії угоди (а.с.12).

Згідно з наказом директора ПФ "Скорпіон-сервіс" "Про відмову від угод надання в користування торгових площ" №15 від 03.10.2008 р., у зв'язку з виробничою необхідністю, будівництвом 2-ї черги ТЦ "Ювант" наказано ПФ "Скорпіон-сервіс" відмовитися від угод надання в користування торгових площ з суб'єктами господарської діяльності, в тому числі з ПП ОСОБА_4 (а.с.13).

Повторним повідомленням (роз'ясненням) № 138 від 19.11.2008р., яке було вручено 20.11.2008р. (акт про вручення повідомлення) та надіслано підприємцю (а.с. 15), позивачем підтверджено рішення адміністрації про розірвання угоди шляхом відмови з 15.11.2008р. та надано один календарний місяць з дати вручення цього письмового повторного повідомлення (роз'яснення) для вивезення товарно-матеріальних цінностей та звільнення торгової площі (демонтажу та вивезення металевої конструкції) (а.с.14).

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що відповідач не звільнив торгове місце і продовжує його використовувати надалі в своїй підприємницькій діяльності, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду про стягнення з відповідача 24 120 грн. неустойки.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на нормах Цивільного та Господарського кодексів України, зокрема неустойка нарахована позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка передбачає право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Апеляційний суд констатує те, що правовідносини з приводу надання у користування на певний строк за плату майна для здійснення господарської діяльності за своєю правовою природою є орендними правовідносинами, а тому до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладеного договору, слід застосовувати норми ст.ст. 283 -291 Господарського кодексу України.

Згідно зі ч. 6 статтею 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Предметом договору найму згідно вимог ст. 760 Цивільного кодексу України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її (ч.1 ст. 184 ЦК України).

Приватна фірма "Скорпіон-Сервіс" наділена у порядку, визначеному чинним законодавством, статусом ринку.

Відповідно до п. 2 Правил торгівлі на ринку, які затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерство внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології України 26.02.2002 р. № 57/188/84-10, ринок-це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням органу територіальної громади і зареєстрований у встановленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі торгівлі продажу товарів.

Пунктом 13 Правил визначене поняття торгівельного місця - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків, тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у томи числі ручних), у контейнерах , кіосках, палатках тощо.

Згідно з ч. 4 п. 16 Правил у разі використання торгівельного місця на умовах оренди в продавця повинна бути копія угоди з адміністрацією ринку про оренду. Умови угоди про надання продавцям торгівельних місць на визначений термін, передбачені п.20 Правил, серед яких, зокрема, є розташування торгівельного місця.

Отже, торговим місцем є площа, відведення для розміщення торгівельного інвентарю. Користування продавцями торгівельною площею може здійснюватися і у спосіб укладення договору оренди. У такому випадку торгівельна площа є предметом договору оренди як істотної його умови.

Наділення торгівельного місця як предмету оренди індивідуальними ознаками, може бути, зокрема, схема розташування торгівельних місць, запропонована ринком. Чинне законодавство не передбачає особливого порядку, визначення розташування торгівельних місць. Підписані сторонами, угоди про оренду торгівельних місць, умовою серед яких є встановлення на ньому тимчасової споруди і подальше виконання сторонами цих угод, є підтвердженням погодження сторонами предмету оренди - торгівельного місця.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що переданий відповідачу в користування об'єкт містить індивідуальні ознаки, оскільки ознаками, які індивідуалізують надану відповідачу в користування торгову площу, є її розмір, а саме: 15 кв.м., місцезнаходження, а саме: на торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого, а також місце, а саме: № 38. Крім того, договором обумовлено призначення переданого в користування об'єкту: для встановлення тимчасової споруди і здійснення торгівельної діяльності. Дані факти встановлені постановою Вищого господарського суду у вказаній праві від 01.02.2011р.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

За вимогами ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Повертаючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд у постанові вказує на те, що рішення господарського суду Волинської області про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати є передчасним, оскільки судом не з'ясовано чи було продовжено дію укладеного між позивачем та Луцькою міською радою договору оренди земельної ділянки, окрім того поза увагою господарського суду залишились рішення Луцької міської ради № 64/57 від 04.08.2010 року та № 67/100 від 13.10.2040 року, якими вирішено земельну ділянку між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого на умовах оренди надати приватним підприємцям, власникам розміщених на ній торгових кіосків, серед яких і ПП ОСОБА_4

При цьому, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, виходить з того, що відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, що в даному випадку має місце (постанова від 01.02.2011 р., а.с.199-202), є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, а оскільки згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, торгова площа, яку позивач надав у користування відповідачу, знаходиться на земельній ділянці, власником якої є Луцька міська рада.

Разом з тим, відповідно до договору оренди землі від 12.08.2004 року Луцька міська рада строком на п'ять років надала позивачу в строкове платне користування земельну ділянку по вул. Кравчука, 31, на якій знаходились торгові кіоски, для їх обслуговування.

Пунктом 8 даного договору зазначено, що для поновлення дії договору на новий строк орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку його дії, повідомити про свій намір орендодавця.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" протягом місяця з дня закінчення договору (за місяць) якщо орендодавець не звернувся із повідомленням про розірвання, то оренда вважається продовжено на той самий строк і за тих самих умовах.

30.11.2009 року ПФ "Скорпіон - сервіс" звернулось до Луцької міської ради з листом № 513 про поновлення договору оренди землі від 12.08.2004 року.

Окрім того, на підставі рішення Луцької міської ради від 29.03.2002 за № 20/8 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПФ "Скорпіон-сервіс" для будівництва та обслуговування торгово - пішохідної зони на вул. Кравчука", 22.04.2002 р. Луцька міська рада та ПФ "Скорпіон-сервіс" уклали договір оренди земельної ділянки. Відповідно до умов договору Луцька міська рада надала, а ПФ "Скорпіон-Сервіс" прийняла в оренду, земельну ділянку, загальною площею 1422 кв.м, згідно з планом землекористування, що є невід'ємною частиною договору, строком на 25 років для будівництва та обслуговування торгово-пішохідної зони на вул. Кравчука та Карпенка-Карого.

Дані факти встановлені ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 року №36414/11/9104, якою також встановлено, що 22.04.2002 р. на підставі рішення Луцької міської ради від 29.03.2002 р. №20/8 "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ПФ "Скорпіон - сервіс" для будівництва та обслуговування торгово -пішоходної зони на вул. Кравчука було укладено договір оренди земельної ділянки, який не підлягає розірванню, та земельна ділянка була надана на умовах оренди ПФ "Скорпіон - сервіс" використовувалась за цільовим призначенням, що також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2010р. у справі за позовом Луцької міської ради до ПФ "Скорпіон - сервіс" про розірвання договору оренди.

Щодо рішень Луцької міської ради № 64/57 від 04.08.2010 року та № 67/100 від 13.10.2040 року, якими вирішено земельну ділянку між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого на умовах оренди надати приватним підприємцям, власникам розміщених на ній торгових кіосків, серед яких і ПП ОСОБА_4

Апеляційним судом встановлено, що рішення Луцької міської ради № 64/57 від 04.08.10 р. скасовано постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.10 р. та рішення № 67/100 від 13.10.04 р. - скасовано постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.03.11 р., судові рішення у справах набрали законної сили. (т. 2, а.с. 6-9, 32-35, 46-49).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не звільнив торгову площу після припинення дії договору оренди, що є підставою для стягнення неустойки відповідно до п. 2 ст. 785 ЦК України.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд враховує те, що приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України про доповнення до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що оскільки законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди, зменшення строку нарахування неустойки до шести місяців є безпідставним (постанова від 26.12.2011р. № 5005/2715/2011).

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що наймодавець має право на стягнення неустойки у зв'язку з неповерненням предмету найму у розмірі подвійної плати за користування річчю протягом всього часу прострочення.

Рівненський апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування розміру неустойки, погоджується з розрахунками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача неустойки за період з 12.04.09 р. по 12.04.10 р. в розмірі 24 120 грн.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо застосування строків позовної давності, виходячи з наступного

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

З вищевказаного вбачається, що для даних правовідносин застосовується загальна позовна давність строком 3 роки, а тому позивач в межах строку звернувся до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що господарський суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності (т. 2, а.с. 12).

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20.03.2012р. та інформаційному листі Вищого господарського суду України від 24.05.2012 р. № 01-06/735/2012.

Враховуючи вищевказане, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, а відтак апеляційну скаргу відповідача про скасування рішення господарського суду Волинської області від 28.03.12 р. необхідно залишити без задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.


Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -


ПОСТАНОВИВ:


Рішення господарського суду Волинської області від 28.03.12 р. у справі № 5004/342/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 - без задоволення.

Справу № 5004/342/11 повернути господарському суду Волинської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.



Головуючий суддя Бучинська Г.Б.


Суддя Грязнов В.В.


Суддя Саврій В.А.





Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація