Дата документу Справа №
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22- 3276/12 р. Головуючий у 1-й інстанції Колодіна Л.В.
Суддя-доповідач Панкеєв О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Гончара О.С.,
суддів Панкеєва О.В., Воробйової І. А.
при секретарі Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру»про визнання іпотечного договору недійсним, -
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 20111 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПАТ «Банк Кіпру»про визнання Іпотечного договору недійсним.
В обґрунтування позову зазначив, що 14 січня 2008 року між ОСОБА_4, який діяв за довіреністю від імені позивача, ОСОБА_3 та АБ «АвтоЗАЗбанк»(правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру»), підписано іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передана квартира за адресою: АДРЕСА_1, власником Ѕ частини якої є позивач.
Вказаним Іпотечним договором забезпечено Кредитний договір № 2-К/08, укладений між ОСОБА_4 та АБ «АвтоЗАЗбанк», згідно умов якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 570 000 грн. 00 коп. При укладенні Іпотечного договору ОСОБА_4 діяв всупереч його інтересам, оскільки про Кредитний договір позивачу не було відомо. Кошти по кредитному договору ОСОБА_4 йому не передав. В момент підписання Іпотечного договору, позивач знаходився в місцях позбавлення волі.
15 лютого 2012 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якому зазначив що в Іпотечному договорі не зазначено строк його дії, що не відповідає вимогам ст. 180 ГК України, а тому просив суд визнати недійсним з моменту вчинення Договір від 14 січня 2008 року між ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_2 за довіреністю, ОСОБА_3 та АБ «АвтоЗАЗбанк».
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2012 року позов задоволено.
Визнано недійсним Іпотечний договір № 3 до Кредитного договору № 2-К/08 від 14 січня 2008 року, укладений між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк»та ОСОБА_3, ОСОБА_4, діючого на підставі довіреності від ОСОБА_2.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ПАТ «Банк Кіпру»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції послався на те, що в Іпотечному договорі № 2-К/08 від 14 січня 2008 року, укладений між АБ «АвтоЗАЗбанк»та ОСОБА_3, ОСОБА_4, діючого на підставі довіреності від ОСОБА_2 не зазначено строк його дії, що є порушенням ст. 180 ГК України, оскільки при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити строк дії договору.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судове рішення не відповідає цим вимогам, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1.
15 листопада 2007 року ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_4, якою уповноважив його передати в іпотеку в забезпечення будь-яких зобов'язань осіб, належну йому 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, на умовах і в строк на свій розсуд. \а.с. 24\ 1
4 січня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру», та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір № 2-К08, згідно умов якого Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 570 000 грн. 00 коп. зі сплатою 19% річних в строк по 12 січня 2018 року. \а.с. 25-28\
ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з ПП ОСОБА_4 в період з 30 травня 2006 року по 07 липня 2011 року. \а.с. 54-55\
04 січня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк»та ОСОБА_3, ОСОБА_4, діючого на підставі довіреності від ОСОБА_2, був укладений Іпотечний договір № 3 до Кредитного договору № 2-К08 від 14 січня 2008 року, згідно умов якого останні є майновими поручителями ОСОБА_4 і в забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за Кредитним договором передали в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1. \а.с. 5-9\ Оскільки ОСОБА_2 був засуджений 04 лютого 2005 року до 7 років до позбавлення волі, та в період з 04 лютого 2005 року по 20 серпня 2009 року перебував в місцях позбавлення волі, і тому не міг звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому суд вважав, що позивач не пропустив строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, для звернення до суду.
Посилання позивача та суду першої інстанції на положення ст. 180 ГК України, відсутності строк дії договору є на думку колегії хибними, бо між сторонами укладався ні господарчий договір, а Договір Іпотеки між банком та громадянинами, отже правовідносини між сторонами регулюються спеціальним Законом України «Про іпотеку».
Ч.3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку»зазначає, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення осново зобов'язання або до закінчення строку іпотечного договору. Статтею 3 Закону України «Про іпотеку»передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеку» , Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.
У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.
У п. 1 Іпотечного Договору зазначено, що за кредитним договором № 2-К/08, улкаденним між сторонами 14.01.2008 року, позичальник зобов'язаний повернути Іпотекодержателю 570 000, 00 гривень в строк до дванадцятого січня 2018 року зі сплатою 19 процентів річних за користування кредитом та в забезпечення виконання вищезазначеного зобов'язання, Іпотекодавці передають в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. (арк.с.5)
Із змісту позову та рішення суду не вбачається щоб Іпотечний договір № 3 до Кредитного договору № 2-К08 від 14 січня 2008 року не містив вимог, передбачених ст. 18 Закону України «Про іпотеку», а отже підстав для визнання його недійним у суду першої інстанції не було.
Згідно зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Нормами статтями 237, 238 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах.
Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також відносно інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Матеріали справи не містять в собі доказів проте, що представник позивача -ОСОБА_4 діяв всупереч волі ОСОБА_2, бо за текстом довіреності ОСОБА_4 уповноважений діяти від імені ОСОБА_2 саме на передачу в іпотеку в забезпечення будь-яких зобов'язань осіб, належну йому 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, на умовах і в строк на свій розсуд. \а.с. 24\ , отже колегія судів вважає, що підстав для визнання договору іпотеки недійсним не має.
Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає обставинам справи, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому підлягають стягненню з позивача на користь відповідача понесені останнім витрати по оплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 53 гривні 65 копійок.
Керуючись ст.ст. 307, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2012 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», понесені витрати по оплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 53 гривні 65 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий суддясуддясуддя
Гончар О.С. Панкеєв О.В. Воробйова І.А.