КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-466/11 Головуючий у 1-й інстанції: Анісімова М.О.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., розглянувши в порядку письмового провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2, управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 р. адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

В грудні 2010 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі за текстом - «Управління») та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 р. № 796-XII (надалі за текстом -«Закон 796-XII») за 2001 -2010 роки з урахування коефіцієнту інфляції та 3 % річних.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 р. позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління та зобов'язано відповідачів зробити перерахунок і виплатити ОСОБА_2 допомогу на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2010 р.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати названу постанову та прийняти нову про задоволення позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 має правовий статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Факт перебування позивача на обліку в Управлінні як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інваліда ІІІ групи сторонами не заперечується.

Нормами статті 48 Закону № 796-XII передбачено виплату одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Зокрема, згідно абзацу 3 частини 4 названої статті Закону № 796-XII щорічна допомога на оздоровлення інвалідам III групи, дітям-інвалідам виплачується в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

За 2010 р. допомога на оздоровлення була виплачена позивачеві в розмірі 90 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 12 липня 2005 р. № 562.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 11 пункту 28 Розділу, названа стаття Закону № 796-XII була викладена в наступній редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення пункту 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнані неконституційними.

В силу вимог частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 48 Закону № 796-XII в їх первинній редакції.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі, ігноруючи зазначені норми матеріального права та не здійснюючи виплату допомоги на оздоровлення у розмірі визначеному Законом № 796-XII, порушили указане право позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують, а посилання скаржника на положення згаданої постанови Кабінету Міністрів України є помилковим, оскільки ними не може бути звужено зміст та обсяг прав позивача, встановлених Законом.

Згідно з приписами частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-XII, з якої вбачається, що під час визначення розміру виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

Крім того, розмір виплат, передбачених вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, не відповідає визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розміру, кратному мінімальній заробітній платі, яка збільшувалась в різні часи Законами України.

Судова колегія також враховує, що позивач щорічно отримував допомогу на оздоровлення, тобто усвідомлював її розмір, проте звернувся до суду лише 22 грудня 2010 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України строку для звернення до адміністративного суду.

Наслідком пропущення строку звернення до суду, за приписами статті 100 КАСУ, є залишення позову без розгляду.

Хоча судом першої інстанції і було порушено приписи процесуального законодавства внаслідок відмови в позові в тій частині, в якій він підлягав залишенню без розгляду, однак враховуючи що застосування неналежної процесуальної форми не призвело до неправильного вирішення питання по суті, судова колегія вважає за можливим залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_2, управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.