Справа № 2-120

2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2012 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого           - судді Шевцової Т.В.

           при секретарі           - Мар’єнко К.В.

за участю позивача –ОСОБА_1

відповідача –ОСОБА_2А

представника відповідача –ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності –

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та уточнивши свої позовні вимоги просила

- визнати за нею право власності на ? частину 59/100 частин житлового будинку, розташованого по вул.Красна, буд.53 в м.Дніпропетровську;

- визнати за нею право власності на ? частину земельної ділянки, розташованої по вул.Червона (Красна), 53 в м.Дніпропетровську;

- визнати за нею право власності на ? частину автомобіля марки "Опель кадет" державний номер НОМЕР_1.

          В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що з 01.07.1992 року по 31.07.2002 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який був зареєстрований в Жовтневому РАЦС Дніпропетровського МУЮ під №628. 13 лютого 1999 року вони придбали за договором купівлі-продажу 59/100 частки домоволодіння 53 по вул.Красна, одночасно був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки. Обидва договори були укладені з відповідачем ОСОБА_2 Під час шлюбу ними було придбано автомобіль "Опель кадет" д/н НОМЕР_1. З посиланням на норми Сімейного Кодексу України звернулась до суду з приводу поділу цього майна, оскільки її право власності відповідачем не визнається.

          ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та звернувся до суду з зустрічною позовом та просив:

- визнати за ним право власності на 59/100 частин домоволодіння №53 кв.1-2 по вул.Червоній в м.Дніпропетровську;

- визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0285 га по вул..Червоній в м.Дніпропетровську;

- визнати за ним право власності на автомобіль НОМЕР_2.

          В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 01.07.1992 року він одружився з ОСОБА_1, яка одразу зажадала, щоб він подарував їй належний йому на праві власності будинок по вул.Балтійській, 87 в м.Дніпропетровську, в чому він їй відмовив. Через численні суперечки він у 1994 році звернувся до Жовтневого РАЦС Дніпропетровського МУЮ з приводу розірвання шлюбу, в чому йому було відмовлено, оскільки ОСОБА_1 була відсутня при подачі такої заяви.

          З 1993 року стосунки між ними погіршились, з 1995 року він тяжко захворів на серце, а тому не займався вирішенням питання розірвання шлюбу. Вказані дії він вжив в 2002 році, звернувшись до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу і 31.07.2002 року отримав свідоцтво про розірвання шлюбу, оскільки суд виніс рішення про розірвання шлюбу.

          12.09.1997 року він отримав від батька 5000 доларів США, які витратив на придбання автомобілю "Опель-кадет".

31.01.1999 року він прийняв рішення про продаж будинку 87 по вул.Балтійський в м.Дніпропетровську, а 02.07.1998 року –? квартири 1195 по пр.Героїв в м.Дніпропетровську, а на отримані кошти він придбав 59/100 частин домоволодіння 53 по вул.Красній в м.Дніпропетровську.

          13 лютого 1999 року він отримав від батька позичку в розмірі 15 тис. доларів США, яку використав для ведення капітального ремонту, перебудови та погашення заборгованості попередніх власників.

          Таким чином, спірне майно придбано в час, коли вони не вели спільного господарства та не мали загального бюджету, а тому вказане майно має належати виключно йому та розподілу не підлягає.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, просили їх задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_2А не визнали та заперечували проти його задоволення.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, заперечували проти їх задоволення. Зустрічні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлено, що сторони по справі з 01.07.1992 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який 25 червня 2002 року розірваний відповідно до рішення суду /т.1 а.с.162/.

07 червня 2005 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про розірвання шлюбу серія 1-КИ №011765 /т.1 а.с.7/, в якому зазначено, що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено запис про розірвання шлюбу №409 від 31 липня 2002 року.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, відповідно до рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2002 року, винесеного за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили 26.07.2002 року, встановлено, що сторони по справі припинили шлюбні відносини з 2000 року, з весни 2000 року сумісного господарства сторони не ведуть, сім’ю зберегти неможливо. Також встановлено, що відповідач /ОСОБА_1Д./ про час розгляду справи повідомлена належним чином, однак в судове засідання не з’явилась, про причини неявки до суду не сповістила.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" №2 від 12.06.2009 року, під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно довідки КП "ДМБТІ" /т.1 а.с.8/ за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння по вул.Червоній, 53 в м.Дніпропетровську на підставі договору купівлі-продажу від 13.02.1999 року. Раніше за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 25.06.1993 року, яка 02.07.1998 була продана.

Так, відповідно договору від 13.02.1999 року, посвідченого нотаріально ПНДМНО ОСОБА_6, між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 59/100 частин жилого будинку №53 по вул.Красній в м.Дніпропетровську, ціна якого склала 34280 грн., за яким право власності на домоволодіння перейшло до ОСОБА_2 /т.1 а.с.74/

Відповідно до довідки /т.1 а.с.4/ за ОСОБА_2 17.09.1997 року зареєстровано автомобіль Опель Кадет, 1988 року випуску.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП №020174, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0285 га, розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Червона, 53 на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №48/11 від 30.07.2003 року.

Згідно ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в обґрунтування зустрічного позову посилались на те, що спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки було придбане за його особисті кошти та кошти, які йому надав батько, з ОСОБА_1 він з 1994 року не підтримував шлюбні стосунки, а шлюб мав фіктивний характер.

Обґрунтовував тим, що йому на підставі договору довічного утримання, укладеного в 1991 році з ОСОБА_8, належить право власності на будинок 87 по вул.Балтійській в м.Дніпропетровську.

Вказаний будинок ОСОБА_2 продав ОСОБА_9 08.07.2005 року, про що в матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу.

Крім того, 02.07.1998 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2, про що в матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу та яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого після смерті його батька ОСОБА_11

Відповідно розписки, ОСОБА_2 отримав 12.09.1997 року від ОСОБА_11 9300 грн. для придбання автомобілю "Опель-Кадет".

На розписці міститься напис свідка ОСОБА_12 про те, що кошти передані в повному об’ємі та його паспортні дані, відповідно яких паспорт видано 18.11.1998 року.

Відповідно іншої розписки, ОСОБА_2 отримав 13.02.1999 року від ОСОБА_11 15 000 доларів США для придбання домоволодіння 53 по вул.Червоній в м.Дніпропетровську та ремонту в ньому.

В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_13 звернуто увагу суду на той факт, що розписка ОСОБА_2 від 12.09.1997 року містить ознаки фальсифікації, оскільки в ній вказані паспортні дані за 1998 рік, з чим суд в повній мірі погоджується, оскільки це підтверджено документально, та зважаючи на те, що вказаний свідок був нібито присутній і при складені розписки від 13.02.1999 року, суд вважає її недостовірною та не приймає як належний та достовірний доказ в справі.

Крім того, розглядаючи доводи ОСОБА_2 щодо подачі ним у 1994 році до Жовтневого РАЦС ДМУЮ заяви про розірвання шлюбу, суд дійшов висновку, що вони не знайшли свого документального підтвердження, в порядку, визначеному ст.60 ЦПК України.

Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо того, що фактично він у шлюбі з ОСОБА_1 не перебував не доведені ним з посиланням на належні та допустимі докази, оскільки в судовому засіданні сторонами визнано той факт, що ОСОБА_1 перебувала поза межами України лише з березня 2001 року, у зв’язку з необхідністю погасити заборгованість ОСОБА_2 за борговими зобов’язаннями перед ОСОБА_14, на підтвердження чого в судовому засіданні дали пояснення свідки.

Крім того, з’ясовані обставини переконують суд в тому, що в поясненнях ОСОБА_2, та свідків, викликаних за його клопотаннями міститься велика кількість неточностей, які не можуть бути враховані судом як достовірні свідчення з приводу спірного питання.

Фактично, доводи ОСОБА_2 в судовому засіданні стосувались не його позовних вимог до ОСОБА_1 щодо визнання права власності на спірне майно, а вимог, щодо визнання шлюбу фактично припиненим з 1993 року, оскільки всі докази, надані ним та пояснення, викладенні ним письмово, та свідками в суді, стосувались вирішення саме такого питання, хоча подібний позов ним до суду поданий не був, він підтримав саме такі позовні вимоги, які є предметом розгляду цієї справи.

Відповідно до п.19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє. При застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Згідно ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, в розумінні ст.74 СК України, доводи відповідача не мають заперечливої сили, оскільки предмет його доказування не стосується суті викладених ним позовних вимог та разом з тим, ОСОБА_2 не доведено факту перебування в фактичному шлюбі з Чугуй, крім цього, підлягають застосуванню положення ст.74 СК України щодо того, що особа не має перебувати в шлюбі з іншою особою.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" №14 від 18.12.2009 року, відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

За змістом частини третьої статті 14, частини третьої статті 61, частини другої статті 223 ЦПК особи, які не брали участі в цивільній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Зважаючи на це, суд приймає до уваги доводи ОСОБА_1 щодо недостовірності відомостей, відображених в рішенні суду про розірвання шлюбу в частині моменту припинення шлюбних відносин, оскільки остання при розгляді зазначеної справи присутня не була.

Аналізуючи зібрані по справі докази, їх належність та допустимість, суд вважає, що 59/100 домоволодіння по вул.Червоній, 53 в м.Дніпропетровську та автомобіль НОМЕР_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд впевнився в тому, що ОСОБА_2 порушено права та інтереси ОСОБА_1, шляхом чинення перешкод в користуванню, володінню та розпорядженню власністю, що є спільним майном подружжя, в той час як порушення ОСОБА_1 прав ОСОБА_2 жодним чином останнім не доведено.

Судом також встановлено, що земельна ділянка площею 0,0285 га, розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Червона, 53 належить ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДП №020174, виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №48/11 від 30.07.2003 року, тобто вже після юридично оформленого розірвання шлюбу та в період, коли сторони вже не перебували у шлюбі.

Судом підлягають захисту тільки порушенні, невизнанні або оспорюванні права, свободи та інтереси, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню лише в частині визнання за ним права власності на земельну ділянку, так само як підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на ? частину домоволодіння та автомобілю.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати слід покласти на сторони відповідно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60,61, 88, 159, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя –задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину 59/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Червона, 53.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину автомобілю марки "Опель кадет", державний номер НОМЕР_1.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 –задовольнити частково.

Визнати земельну ділянку площею 0,0285 га, розташовану за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Червона, 53 особистою власністю ОСОБА_2.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 –відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок сторін по справі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя            Т.В. Шевцова