справа № 2014/2-1296/11

                                        пр.№ 2/2014/237/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2012 рокуЗміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючого –судді Шахової В.В.

за участю секретаря Заводовського П.П..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Змієві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “Центренерго”в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції до ОСОБА_1, третя особа: Контрольно-ревізійний відділ в Зміївському районі Харківської області про відшкодування збитків у розмірі 5067,66 гривень,

встановив:

Позивач ПАТ “Центренерго”в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (далі –ВП Зміївської ТЕС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у розмірі 5067,66 гривень, посилаючись на те, що результатами планової ревізії фінансово-господарської діяльності Зміїівської ТЕС ПАТ “Центренерго” було встановлено, що за період з 01 квітня 2008 року по 01 липня 2011 року на Зміївській ТЕС мало місце безпідставне списання палива на роботу транспортних засобів у вихідні та святкові дні. Ревізією з питань використання пального на роботу легкового автотранспорту у святкові, вихідні та інші неробочі дні було встановлено, що відповідно до наказів по підприємству “про керування службовими легковими автомобілями керівникам підприємства та структурних підрозділів в будь-який час доби, а також у вихідні та святкові дні дозволено керування службовими легковими автомобілями певним категоріям працівників Зміївської ТЕС, яке пов’язано з виробничою необхідністю, для оперативного вирішення питань з тепло-енергозбереженням. При виїзді на лінію їм при собі треба мати посвідчення водія, реєстраційній документи на транспортний засіб, подорожній лист, тощо. При співставленні даних подорожніх листів на роботу автотранспорту у вихідні та святкові дні з даними табелів обліку робочого часу щодо фактично відпрацьованого водіями встановлено, що водії у вихідні та святкові дні не працювали та нарахування заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні по підприємству не проводилося.

У зв’язку з тим, що автомобіль НОМЕР_1 закріплений за відповідачем ОСОБА_1, то саме його діями була завдана матеріальна шкода підприємству на суму 5067,66 гривень, яку позивач і просить стягнути з відповідача у порядку ст. 625 ЦК України, а також стягнути і судовий збір по справі.

Представник позивача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд позов задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі угоди про надання правової допомоги, заперечувала проти задоволення позову з підстав не доведеності позовних вимог позивачем, про що надала письмові заперечення (а.с. 21-24).

Представник третьої особи –Контрольно-ревізійного відділу в Зміївському районі Харківської області, у судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив. Дана обставина не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши надані докази у їх сукупності та кожен доказ окремо, суд дійшов до наступного:

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з положень ст. ст. 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Законодавець в п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків зазначив факт завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Тобто, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є юридичний склад, до якого входять дія (бездіяльність) особи, наявність шкоди та причинного зв’язку між дією та шкодою, що виникла.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа несе обов’язок по відшкодуванню шкоди лише при наявності таких умов у їх сукупності: 1) дія (бездіяльність) особи, яка заподіяла шкоду повинна бути неправомірною; 2) наявність самої шкоди; 3) наявність вини особи, у заподіянні цієї шкоди; 4) наявність безпосереднього причинного зв’язку між неправомірною дією (бездіяльністю) особи та шкодою.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_1 дійсно працював на посаді заступника директора по паливному та транспортному забезпеченню Зміївської теплової електричної станції, має ненормований робочий день та за ним, на підставі наказів, закріплено транспортний засіб, що дає йому право використовувати його в інтересах підприємства.

У якості доказів по справі на підтвердження своїх вимог представником позивача надані належно засвідчені копії подорожніх листів (далі –листи), табеля з відмітками про явки та неявки на роботу за числами місяця (далі –табель) та розрахунок сум списаного пального.

З наданих доказів не вбачається, що ОСОБА_1 неправомірно використовував транспортний засіб у певні дні. Крім того, подорожні листи видавалися самим підприємством, про що свідчать печатки. Достовірність чи недостовірність даних, внесених у вказані листи, сторонами не оспорюється.

Дані табелю, також не можуть слугувати доказом вини ОСОБА_1 у безпідставному списанні палива чи неправомірності його використання.

Також, той факт, що за ОСОБА_1 закріплено транспортний засіб не є підтвердженням вини відповідача у спричиненні матеріальної шкоди підприємству.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст. 58, 59 ЦПК України, позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував той факт, що в результаті дій (бездіяльності) відповідача ОСОБА_1 підприємству спричинено матеріальну шкоду на загальну суму 5067,66 гривень; що дія (бездіяльність) ОСОБА_1 –використання транспортних засобів у дні, на які посилається позивач у позові, було неправомірним.

З аналізу ст. 22 ЦПК України вбачається, що законодавець під шкодою розуміє: втрати, яких особа зазнала та яких зробила чи мусить робити для відновлення свого порушеного права; не отримані доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Позивачем не надано до суду доказів, які б свідчили, що в результаті дій (бездіяльності) саме ОСОБА_1 підприємство зазнало майнових втрат чи не отримало доходи, які повинно було отримати у розмірі 5067,66 гривень.

Крім того, в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось представником позивача, що ОСОБА_1 виконував свої обов’язки належним чином, до дисциплінарної відповідальності не притягувався, йому сплачувалась заробітна плата, відповідно до діючого законодавства України та, яка гарантована Конституцією України, що свідчить про відсутність доказів вини відповідача у спричиненні матеріальної шкоди позивачу.

Не надано доказів, які б підтверджували наявність причинного зв’язку між дією (бездіяльністю) ОСОБА_1 та наслідками у вигляді спричинення матеріальної шкоди.

Посилання представника позивача на результати планової ревізії фінансово-господарської діяльності Зміївської ТЕС ПАТ “Центренерго”, яка проводилась контрольно-ревізійним відділом в Зміївському районі Харківської області, як на доказ вини ОСОБА_1 у спричиненні матеріальної шкоди позивачу, суд не приймає як належний доказ даної обставини, що відповідає вимогам ст. 58 ЦПК України.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є працівниками Зміївської ТЕС ПАТ “Центренерго”, які пояснили, що ОСОБА_1 дійсно працює на посаді заступника директора по паливному та транспортному забезпеченню Зміївської теплової електричної станції та у зв`язку з виробничою необхідністю, для оперативного вирішення питань з тепло-енергозабезпечення знаходився в вихідні та святкові дні на роботі та користувався автомобілем у службових цілях.

Також необхідно зазначити, що посилання позивача на ст. 625 ЦК України є безпідставним, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами не регулюються вказаною нормою матеріального права.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо спричинення йому матеріальної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 5067,66 гривень є надуманими та такими, що не підтверджені належними та допустимим доказами, а тому відсутні правові підстави у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. .ст. 22, 1166 ЦК України, суд –

вирішив:

           У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства “Центренерго” в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції до ОСОБА_1, третя особа: Контрольно-ревізійний відділ в Зміївському районі Харківської області про відшкодування збитків у розмірі 5067,66 гривень, відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя