Справа № 2-3325/11

Справа №2/422/2879/2012р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2012року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.                                 при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: представника позивача –ОСОБА_1, відповідача –ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, КП «ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_4 обласної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

ОСОБА_3 (далі –Позивач за первісним позовом) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, КП «ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_4 обласної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Свої позовні вимоги позивач за первісним позовом обґрунтував тим, що 15.03.2008року ОСОБА_7 заповідала йому все своє майно, яке буде належати їй на час смерті. Вказаний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6, про що у реєстрі зроблений відповідний запис за № 376. Далі, 14.04.2008року ОСОБА_7 померла. Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1. Далі, позивач за первісним позовом зазначає, що звернувся до Другої ОСОБА_5 державної нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 на підставі вищевказаного заповіту. Однак, отримав письмову відповідь, де було зазначено, що після смерті ОСОБА_7 дійсно відкрилась спадщина у вигляді АДРЕСА_2, однак, для отримання свідоцтва про право власності позивачу за первісним позовом необхідно надати до нотаріальної контри документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 (далі –Відповідач за первісним позовом) відомий зміст вищевказаного заповіту, що він не є непрацездатним на час смерті спадкодавця та не буде оскаржувати цей заповіт у суді. Позивач за первісним позовом зазначає, ОСОБА_2, 1982року народження, є сином померлої ОСОБА_7, на момент її смерті він був повнолітньою особою, на утриманні померлої не перебував, був на той час працездатною особою. Тобто, підстави для отримання ним обов’язкової частки у спадщині відсутні. Заповіт ОСОБА_7 є дійсним, не змінений та не скасований. Таким чином, єдиним спадкоємцем померлої за заповітом, який вона склала, є лише позивач за первісним позовом, інших спадкоємців не має. Оскільки у передбаченому законом порядку позивач за первісним позовом не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а іншим чином вирішити справу не можливо, то він змушений звернутися до суду та просити суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на АДРЕСА_3.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, у якому просив визнати недійсним заповіт оформлений 15.03.2008року від імені ОСОБА_7, померлої 14.04.2008року, яким все майно заповідача заповідано ОСОБА_3. В задоволені позовним вимог за первісним позовом ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовити, обґрунтовуючи його тим, що заповіт ОСОБА_7 було складено внаслідок обману її з боку ОСОБА_3 та наявної помилки у волі заповідача, оскільки остання бажала заповідати квартиру саме ОСОБА_8, однак із міркувань запобігання звернення стягнення на таке майно за вимогами кредиторів, заповідала таку квартиру іншій особі (ОСОБА_3 М.), для того, що б у майбутньому він передав у власність таку квартиру відповідачеві за первісним позовом.

Ухвалою від 17 серпня 2011року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_8 дніпропетровська державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним, було об’єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_8 дніпропетровська державна нотаріальна контора, КП «ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

У судовому засіданні представник Позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, в обґрунтування позовних вимог посилався на обставини, викладені у позовній заяві. Зустрічні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволені зустрічного позову.

У судовому засіданні Відповідач за первісним позовом позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволені. Зустрічні позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на мотиви та обставини, що викладені в зустрічній позовній заяві (а.с.32-34).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з боку позивача за первісним позовом - КП «ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_4 обласної ради в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи сповіщався належним чином, про причини неявки суду не повідомили, письмових заяв від них не надходило.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Другої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори, як за зустрічним позовом, так і за первісним позовом, в судове засідання не з’явився, надали суду заяву, в якій просять розглядати справу за відсутності їх представника, та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, з боку відповідача - Приватний нотаріус ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6, також в судове засідання не з’явилася, надала суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності (а.с.63).

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити за наступних підстав.

Так, судом встановлені наступні обставини і визначенні відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 15 березня 2008 року було складено заповіт, посвідчений Приватним нотаріусом ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №376, згідно якого на випадок смерті нею зроблено розпорядження, за яким все своє майно, яке буде їй належать на день смерті, де б воно не було та з чого б воно не складалось, а також все те, на що вона за законом матиме право, вона заповідає ОСОБА_3 (а.с.10).

Судом встановлено, що 14 квітня 2008 року померла ОСОБА_7, про що в Книзі реєстрації смертей ОСОБА_9 реєстрації смерті ОСОБА_5 міського управління юстиції Дніпропетровської області 10 жовтня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за № 7890 (а.с.9). Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_4, що належала померлій на праві власності.

Задовольняючи первісний позов, та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з наступного.

Згідно приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого або майнового права та інтересу. При цьому, одним зі способів захисту цивільного права та інтересу є визнання прав. Власник майна може пред’явити позов відповідно до ст. 392 ЦК України про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Метою використання такого позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений ним.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого фактично звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. Позивачем у позові про визнання права власності є власник індивідуально-визначеного майна, право якого оспорюється або не визнається іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов’язальних відносинах.

Судом встановлено, що між сторонами по справі існує спір, предметом якого є не визнання з боку відповідача спірного заповіту та речового права позивача за первісним позовом на квартиру що розташована за адресою: АДРЕСА_5. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово звертався до Другої ОСОБА_5 державної нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 на підставі вищевказаного заповіту. Однак, отримав письмову відмову, де було зазначено, що після смерті ОСОБА_7 дійсно відкрилась спадщина у вигляді АДРЕСА_2, однак, для отримання свідоцтва про право власності позивачу за первісним позовом необхідно надати до нотаріальної контори документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 відомий зміст вищевказаного заповіту, що він не є непрацездатним на час смерті спадкодавця та не буде оскаржувати цей заповіт у суді (а.с.11-12,14). При цьому ОСОБА_2 також безпосередньо звернувся до вказаного органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить у тому числі вказана квартира (а.с. 71, 72).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ч. 1 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб незалежно від сімейних відносин.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі , із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими , службовими особами , визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, наведений порядок дотримано при посвідченні оспорюваного заповіту. Укладений заповіт відповідає вимогам Закону, оскільки складений у письмовій формі та посвідчений службовою особою визначеною ст.1251 ЦК України, прочитаний в голос заповідачем та підписаний ним, про що сам власноручно заповідач зазначив на тексті заповіту.

Підстави зустрічного позову ґрунтуються на вимогах ст. 1257 ЦК України, якою керувався суд першої інстанції, заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

З врахуванням вимог матеріального закону, що регулюють спірні правовідносини, заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).

У п. 19 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно положень ч. 2 ст. 59 ЦПК України, відповідно до яких обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Судом роз’яснювались сторонам положення ст.ст. 10, 11, 18, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, про що було зроблені відповідні записи в журналі судового засіданні.

У зазначеній нормі процесуального закону закріплюється головний елемент змагального початку цивільного процесу: кожній заінтересованій особі слід довести факти, які обґрунтовують її юридичну позицію.

Разом з цим, на обґрунтування своїх доводів щодо наявних фактів омани заповідача та помилки при складані заповіту, суду не було надано жодного належного чи допустимого доказу. З досліджених судом доказів, зокрема листів заповідача (а.с.40, 41), листів між сторонами по справі (а.с. 42), письмових пояснень особи, що посвідчувала такий заповіт (а.с. 63), тексту самого заповіту, вбачається, що ОСОБА_7 мала намір скласти заповіт саме на ім’я позивача по справі, та склала його, при йьому її волевиявлення було вільним. Із тексту спірного заповіту вбачається, що ОСОБА_7 було роз’яснено вимоги ст. 1254, ЦК України (Право заповідача на скасування та зміну заповіту), однак заповідач дій щодо скасування або зміни заповіту протягом свого життя не вчинила.

Зміст вказаних доказів свідчить про вільне волевиявлення заповідачки ОСОБА_7 на складення заповіту на користь ОСОБА_3, та дозволяє суду зробити висновок, що заповідач не була обмежена у волевиявленні щодо розпорядження належним їй майном на випадок смерті і мала змогу втілити свою волю. Показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11І, ОСОБА_12 не доводять позовних вимог щодо відсутності у спадкодавця вільного волевиявлення на час складання оскаржуваного заповіту станом на 15 березня 2008 року, оскільки про будь-які конкретні обставини щодо дефекту волі чи обставин обману заповідача, суду не повідомили.

Беручи до уваги наведене і те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що дійсне волевиявлення заповідача ОСОБА_7 не було спрямовано на передачу майна ОСОБА_3, підстав для визнання заповіту недійсним немає.

За вказаних обставин та вимог чинного законодавства, суд доходить висновку, що вимоги первісного позову є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню. Задовольняючи первісний позов, суд також врахував ту обставину, що на момент складання такого заповіту ОСОБА_2 був повнолітньою та працездатною особою (адже відповідно до вимог ст. 75 СК України, ст. 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу непрацездатним особам" непрацездатна особа - особа, яка досягла пенсійного віку (чоловік - 60 років, жінка - 55 років), або яка є інвалідом), не утримання померлої не перебував.

Також відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені ним та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 137 грн. 66 коп.

На підставі викладеного, ст.ст. 1220, 1223, 1225, 1258, 1261, 1268, 1270, 1272 ЦК України, ст.ст.15, 57-60, 66, 213-215, 256-259 ЦПК України, суд, –

ВирішиВ:

1. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору –ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, КП «ОСОБА_4 міжміське бюро технічної інвентаризації»ОСОБА_4 обласної ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом –задовольнити.

2. Визнати за ОСОБА_3, 22 серпня 1975 р. н., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_5.

3. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус ОСОБА_5 міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним –відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3, 22 серпня 1975р.н. понесені ним та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 137 грн. 66 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Ленінський районний суд міста ОСОБА_4, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Мовчан Д.В.