ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 травня 2012 р. Справа № 2а/0270/2190/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Щербатюк Л.Є.

представника третьої особи: Тушевської Н.С.

у відсутність позивача та відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_2

до: управління Пенсійного фонду України у м.Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про: визнання дій протиправними та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (ОСОБА_2, позивач) до управління Пенсійного фонду України в місті Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області (управління пенсійного фонду, відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про:

- визнання протиправними дії щодо відмови вжити передбачені чинним законодавством заходи з метою повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля;

- стягнення з Держаного бюджету України 13208,75 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2010 році придбала автомобіль Toyota LC-150 Luxe 2010 року випуску та при реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ вона сплатила збір до Пенсійного фонду України в розмірі 13208,75 грн. Однак, згідно Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" особа яка купує транспорт не є платником даного збору, оскільки закон зобов'язує сплачувати збір виключно при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі. В зв'язку з чим, позивачка звернулась до управління пенсійного фонду про вжиття заходів у передбачений законом спосіб задля повернення помилково сплаченої суми збору. Листом від 27.04.12 року відповідач повідомив про відмову у повернені коштів. Зазначена відмова і стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

В судове засідання позивачка та відповідач не з'явились, заявивши клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Одночасно у письмових запереченнях відповідач просив відмовити у задоволені адміністративного позову, посилаючись на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою КМ України № 1740 від 3.11.98, яким передбачено, що внесок до ПФУ сплачують підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають права власності на легкові автомобілі шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торговельних організацій.

Представник третьої особи в судовому засіданні зазначила, що не може підтримувати або заперечувати проти позову, оскільки орган державного казначейства не є стороною у справі.

Враховуючи положення статті 128 КАС України та подані позивачем та відповідачем заяви про розгляд справи без участі, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності останніх.

Розглянувши матеріали справи та додатково надані докази, вислухавши пояснення представника третьої особи, суд встановив наступне.

Згідно договору купівлі-продажу №РМ-02-06.10.10 від 6.10.2010 р. ОСОБА_2 придбано новий автомобіль Toyota LС-150 LUXE, вартістю 528350 грн.

При здійснені реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ ОСОБА_2 сплатила збір до Пенсійного фонду України в розмірі 13208,75 грн.

Пунктом 7 статті 1 Закону України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, згідно якого платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Відповідно до пункту 15 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998р. №1740, суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Отже, з аналізу наведеного вбачається, що сплата збору до Пенсійного фонду України передбачена лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі (придбанні).

За таких обставин позивач не є платником збору з відчуження автомобіля.

Разом з тим, відповідно до пункту 12 вказаного вище Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи організації всіх форм власності, також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі даних автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно чинним законодавством).

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правових актів Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якою надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Водночас, у роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996р. №9 зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягає застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Отже, зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному тлумачать одне й те саме питання суд врегульовує застосувавши до спірних правовідносин Закон України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", в якому визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Тобто пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Так, керуючись наведеними нормами, ОСОБА_2 звернулась до управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області з заявою, в якій просила вжити заходів у передбачений законодавством спосіб для повернення 13208 грн. помилково сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля, шляхом перерахування коштів через поштове відділення.

На вказане звернення ОСОБА_2 отримала відповідь за № 2697/06-32/09 від 27.04.12 р., в якій, з посиланням на Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, зокрема, зазначено про відсутність правових підстав для повернення сплаченого збору з операції купівлі легкового автомобіля.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивачка і звернулась з даним позовом до суду.

Оцінюючи відмову у повернені суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суд виходить з наступного.

Наказом Державного казначейства України № 226 від 10.12.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 р. за № 1000/7288 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів (Порядок № 226).

Вказаний Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі).

Згідно пункту 5 Порядку № 226, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного казначейства України та органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи, за підписом керівника установи або його заступників відповідно до їх компетенції з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування (П.І.Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або реєстраційного номера облікової картки платника податків з ДРФО, або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті), суми платежу, що підлягає поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

З наведеного вбачається, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів (обов'язкових платежів) відбувається за відповідним поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. В даному випадку органу пенсійного фонду.

Всупереч наведених положень відповідач, після отримання заяви ОСОБА_2, не вчинив передбачених нормативно-правовим актом дій щодо повернення коштів та надав відмову, яка не узгоджується з зазначеними вище нормами Закону.

Положення частини 2 статті 19 Конституції України зобов'язують органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

На думку суду, при наданні відмови не всі критерії, перелічені у процитованій статті відповідачем дотримано, відтак, дії органу пенсійного фонду щодо відмови вжити заходи з метою повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове держане пенсійне страхування при купівлі автомобіля є протиправними.

В силу положень статті 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України. Платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України (пункт 9 статті 4 Закону України "Про державний бюджет на 2011 рік").

Із урахуванням вищезазначеного, слід ухвалити рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України

Відповідно до положень, закріплених статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статей 71, 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області щодо відмови вжити передбачені чинним законодавством заходи з метою повернення помилково сплаченої суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі легкового автомобіля.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 13208,75 грн. (тринадцять тисяч двісті вісім грн. 75 коп.) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ Воробйова Інна Анатоліївна

Копія вірна

Суддя:

Секретар