АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/784/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : № 45 Орендарчук М.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Василенко Л. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л.І.

суддівПодороги В.М.,, Демченка В.А.

при секретаріОстапенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Монастирищенської міської Ради, ОСОБА_6, ОСОБА_11 про визнання рішення Монастирищенської міської ради від 28.03.1996 року № 62 /приватизації/ таким, що не відповідає закону; скасування Державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_6, НОМЕР_1 від 26.01.1998 року, реєстраційний номер 101; визнання приватизації землі в розмірі 0,33 га. по АДРЕСА_1 покійною ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя; визнання за спадкоємцями покійної ОСОБА_12 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності на присадибну земельну ділянку покійної, в розмірі 0,33 га.; зобов'язання Монастирищенської міської Раду Черкаської області видати Державний акт на право приватної власності на присадибну земельну ділянку по АДРЕСА_1, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

в с т а н о в и л а :

05.11.1997 року ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулася в суд із скаргою про визнання приватизації такою, що відбулася, про спонукання міської ради видати акт на приватизацію присадибної ділянки.

В обґрунтування заявлених вимог вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_12, після смерті якої залишилася спадщина у вигляді домоволодіння по АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,33 га.

За життя покійної у вересні 1995 р. вона звернулась до виконкому Монастирищенської міської Ради народних депутатів із заявою про приватизацію земельної ділянки. Проте це питання безпідставно не було вирішено.

25.07.1997 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким вони успадкували після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_12 спадкове майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Просили суд визнати приватизацію присадибної ділянки розміром 0,33 га по АДРЕСА_1 такою, що відбулася за життя ОСОБА_13, зобов'язати виконком Монастирищенської міської ради видати їм, як спадкоємцям померлої, документи про право власності на земельну ділянку.

Справа неодноразово розглядалася судовими інстанціями, позивачами в подальшому була подана позовна заява до Монастирищенської міської Ради, ОСОБА_6 про визнання приватизації землі такою, що відбулась та про спонукання міськради видати акт на приватизацію присадибної земельної ділянки.

Позовні вимоги під час розгляду справи змінювалися та уточнювалися.

23.02.1999 р. подали позовну заяву в якій просили суд даний позов об'єднати з первісним та визнати рішення Монастирищенської міської ради від 28.03.1996 р. за № 62 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної присадибної земельної ділянки та Державного акта про право приватної власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку, виданого 26.01.1998 р. незаконними

07.06.2000 р. було подано позовну заяву, датовану 30.05.2000 р., згідно до якої позивачі просили суд долучити його до первісних та визнати виписку з протоколу № 1 загальних зборів уповноважених колгоспу ім. К.Маркса, м. Монастирище від 09.02.1977 року такою, що сфальсифікована; визнати рішення виконкому Новоміської сільської Ради народних депутатів від 01.04.1977 р. № 8, виконкому Монастирищенської райради народних депутатів від 15.04.1977 р. № 143, розпорядження № 15 Архітектора району на право виконання будівельних робіт, акту № 15 від 18.04.1977 р. про відвід цієї землі в натурі під будівництво, рішення правління колгоспу ім. К.Маркса від 23.07.1981 р. № 14, - незаконними; визнати домобудівлю, зведену ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, такою, що зведена самовільно (самовільним будівництвом).

Рішенням Христинівського районного суду від 08.06.2001 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 05.02.2002 р. ( т. 1 а. с. 295) позовну заяву ОСОБА_7 подану в її інтересах та в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано приватизацію присадибної ділянки розміром 0,30 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя.

Зобов'язано виконком Монастирищенської міської Ради народних депутатів видати спадкоємцям ОСОБА_13 документ про право власності на спадкову присадибну ділянку розміром 0,30 га.

В іншій частині, дослівно, як даної скарги так і позовної заяви і інших позовних заяв відмовлено. Відмовлено в позовній заяві датованої 30.05.2000 р. з підстав пропуску строку звернення до суду.

21.08.2009 р. ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до Христинівського районного суду з заявою про перегляд рішення суду від 08.06.2001 р. в зв'язку з нововиявленими обставинами. 17.12.2009 р. подали доповнення до вказаної заяви (т.1 а. с. 299 - 302; т.2 а. с.16, 17 ).

Заявлені вимоги обґрунтували тим, що 26.10.2009 року при проведенні обміру земельних ділянок у фактичному користуванні по АДРЕСА_1 виявлено лише 0,2440 га, що не було з'ясовано при розгляді справи та винесенні рішення від 08.06.2001 р.

Просили суд задовольнити заяву та скасувати рішення Христинівського районного суду від 08.06.2001 року у даній цивільній справі.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 23.07.2010 р. вищезазначена заява про перегляд рішення Христинівського районного суду Черкаської області 08.06.2001 р. за нововиявленими обставинами - задоволена, а рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08.06.2001 р. скасоване.

Під час розгляду справи позивачі уточнивши позовні вимоги та просили суд визнати рішення Монастирищенської міської Ради від 28.03.1996 р. № 62 /приватизація/ таким, що не відповідає закону; скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_6, НОМЕР_1 від 26.01.1998 р., реєстраційний номер 101; визнати приватизацію землі в розмірі 0,33 га по АДРЕСА_1 покійною ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя; визнати за спадкоємцями покійної ОСОБА_13- - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності на присадибну земельну ділянку покійної, в розмірі 0,33 га.; зобов'язати Монастирищенську міську Раду Черкаської області видати Державний акт на право приватної власності на присадибну земельну ділянку по АДРЕСА_1, забрати з присадибної ділянки по АДРЕСА_1 причеп під дрова, будівельні матеріали та надалі не чинити перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 23.12.2011 р. позовні вимоги позивачів задоволені.

Рішення Монастирищенської міської Ради від 28.03.1996 року № 62 /приватизація/ визнано таким, що не відповідає закону.

Державний акт про право приватної власності на землю, що виданий ОСОБА_6, НОМЕР_1 від 26.01.1998 року реєстраційний номер 101 - скасований.

Визнано приватизацію землі в розмірі 0,33 га. по АДРЕСА_1 покійною ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя.

Визнано за спадкоємцями покійної ОСОБА_12. - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 право власності на присадибну земельну ділянку покійної в розмірі 0, 33 га.

Зобов'язано Монастирищенську міську Раду Черкаської області видати Державний акт на право приватної власності на при садибну земельну ділянку по АДРЕСА_1 спадкоємцям.

Зобов'язано ОСОБА_6 забрати з присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 причеп під дрова, будівельні матеріали та надалі не чинили перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

При цьому вказав, що при перегляді рішення Христинівського районного суду від 08.06.2001 р. в зв'язку з нововиявленими обставинами судом взята до уваги лише схема земельної ділянки яка розташована в АДРЕСА_1. Не прийняті до уваги докази: а саме висновок земельної комісії від 27.01.2001 р. та схематичний план, які збереглися в матеріалах справи, а також акт обстеження присадибної ділянки ОСОБА_6 про те, що інший під'їзд до його земельної ділянки зробити неможливо в зв'язку з тим, що його земельна ділянка межує з районною лікарнею, та через її територію ніхто не дозволить робити проїзд.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, що з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими.

Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд не правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, чинної на час ухвалення судового рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене у справі рішення приведеним вимогам закону не відповідає.

Так частиною 1 ст. 4 ЦПК України 1963 року, чинною на час звернення позивачів до суду та виникнення спірних правовідносин, було визначено, що усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, чинної на час винесення оскаржуваного рішення, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Так судом апеляційної інстанції встановлено, що до суду з приводу порушеного права позивачі звернулись 05.11.1997 р. подавши скаргу про визнання приватизації землі такою, що відбулась та про спонукання міськради видати акт на приватизацію присадибної ділянки т. 1 а. с.2.

Після скасування судового рішення, з урахуванням того, що спори пов'язані із земельними відносинами розглядаються в позовному проваджені позивачами 11.03.1998 р. була подана позовна заява, яка містила вимоги аналогічні тим, що були заявлені в скарзі, а саме визнати приватизацію земельної ділянки в розмірі 0,33 га покійною ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя, визнати за ними, як спадкоємцями покійної ОСОБА_12 право власності на її присадибну ділянку в розмірі 0,33 га, зобов'язати Монастирищенську міськраду та земвідділ району надати їм відповідні документи, а саме акт про право власності на вказану землю, зобов'язати ОСОБА_6 забрати із вказаної земельної ділянки причеп під дрова, будівельні матеріали та надалі не чинити їм перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою т. 1 а. с. 52.

23.02.1999 р. позивачі подали позовну заяву в якій просили суд даний позов об'єднати з первісним та визнати рішення Монастирищенської міської Ради від 28.03.1996 р. за № 62 про передачу у власність ОСОБА_6 спірної присадибної земельної ділянки та Державного акта про право приватної власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку, виданого 26.01.1998 р. незаконними т. 1 а. с. 122, 123.

07.06.2000 р. позивачами був поданий позов датований 30.05.2000 р., який вони також просили суд долучити до первісного, розглянувши їх в одному провадженні і винести рішення, яким визнати виписку з рішення загальних зборів уповноважених членів колгоспу ім. К.Маркса, м. Монастирище від 09.02.1977 року такою, що сфальсифікована; визнати рішення виконкому Новоміської сільської Ради народних депутатів від 01.04.1977 р. № 8, виконкому Монастирищенської райради народних депутатів від 15.04.1977 р. № 143, розпорядження № 15 Архітектора району на право виконання будівельних робіт, акту № 15 від 18.04.1977 р. про відвід цієї землі в натурі під будівництво, рішення правління колгоспу ім. К.Маркса від 23.07.1981 р. № 14, невідповідними закону; визнати домобудівні, зведену ОСОБА_6 по АДРЕСА_1, такою, що зведена самовільно (самовільним будівництвом).

Визнати також незаконним рішення правління колгоспу ім.. К. Маркса № 14 від 23.07.1961 р. з послідуючим затвердженням його загальними зборами колгоспу про наділення ОСОБА_6 ОСОБА_6 ще 0,10 га землі під город і проїзд до самовільно зведеного домоволодіння, як прийнятого в порушення загальних норм законодавства. Зобов'язати архітектора Монастирищенського району скасувати будівельний паспорт виданий ОСОБА_6 в 1977 р. т. 1 а. с. 242 - 244.

Рішенням Христинівського районного суду від 08.06.2001 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 05.02.2002 р. позовну заяву ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано приватизацію присадибної ділянки розміром 0,30 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_12 такою, що відбулася за її життя.

Зобов'язано виконком Монастирищенської міської Ради народних депутатів видати спадкоємцям ОСОБА_13 документ про право власності на спадкову присадибну ділянку розміром 0,30 га.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відмовлено в позовній заяві датованій 30.05.2000 року з підстав пропуску строку звернення до суду.

Вказане рішення набрало законної сили.

21.08.2009 р. ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до Христинівського районного суду з заявою про перегляд рішення Христинівського районного суду від 08.06.2001 р. за нововиявленими обставинами та 19.12.2009 р. подала доповнення до даної заяви (т.1 а. с. 299; т.2 а. с.16).

Заявлені вимоги обґрунтували тим, що 26.10.2009 року при проведенні обміру земельних ділянок у фактичному користуванні по АДРЕСА_1 є лише 0,2440 га, що не було з'ясовано при винесенні рішення від 08.06.2001 року.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 23.07.2010 р. заяву ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено, рішення Христинівського районного суду від 08.06.2001 р. скасовано т. 2 а. с. 71, 72.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України (від 18.12.90 р.), чинної на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу (розмір земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більш: у сільських населених пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, для членів КСП і працівників радгоспів - не більше 0,25 га, у містах - 0,1 га), і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

25.07.1997 р. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за яким спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами, веранда, хлів, паркан, ворота з хвірткою № 1, № 2, що розташовані по АДРЕСА_1, перейшли у власність спадкоємцям, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачі набули право на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 з 25.07.1997 р.

За життя ОСОБА_12 присадибна земельна ділянка по АДРЕСА_1 приватизована не була, отже перебувала у її користуванні .

Відповідно до копій витягів з земельно - кадастрових книг, заведених в 1963 р. та в 1991 р. вбачається, що за життя за ОСОБА_12 рахувалась земельна ділянка площею 0,30 га. Такого ж розміру земельна ділянка рахувалась за нею і по документам сільськогосподарської артілі «Слава» т. 2 а. с. 122, 123.

05.09.1995 р. ОСОБА_12 звернулась до виконавчого комітету Монастирищенської міської Ради з заявою про видачу їй Державного акту на право приватної власності на присадибну земельну ділянку т. 1 а. с. 42.

При подачі заяви вона, відповідно до вимог ст. 17 ЗК України (від 18.12.90 р.), повинна була подати матеріали, що підтверджують розмір земельної ділянки (земельно-кадастрову документацію, дані бюро технічної інвентаризації, тощо). Проте в поданій ОСОБА_12 заяві не перелічені додатки, які б нею подавались до міськради.

Згідно з п. 4 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 р. N 10) місцеві ради перевіряють обґрунтованість заяв громадян і матеріалів у місячний строк та приймають відповідне рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що по поданій ОСОБА_12 заяві про приватизацію спірної земельної ділянки відповідне рішення прийняте не було. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), під час якого могли бути виявлені розбіжності в даних про розміри земельних ділянок, переданих у власність, з фактичними розмірами, землевпорядними органами не виконувалось.

Як вбачається з листа адресованого ОСОБА_12 за № М-1363/03 від 10.10.1995 р. управлінням земельних ресурсів Черкаської області було встановлено, що по земельно-облікових документах за ОСОБА_12 рахується земельна ділянка площею 0,30 га. При обмірі в натурі були виявлені лишки в розмірі 0,03 га за рахунок яких розширено заїзд до садиби ОСОБА_6 т. 1 а. с. 37.

Матеріали справи містять викопіювання топографічної зйомки, виконаної інститутом «Діпромісто» в 1987 р., на якій зафіксований спірний проїзд до присадибної земельної ділянки ОСОБА_6 з боку АДРЕСА_2, який межує з північно-східної сторони з територією районної лікарні і з протилежної сторони з земельною ділянкою ОСОБА_12 т. 2 а. с. 30, 31.

Рішенням Монастирищенської міської Ради від 28.03.1996 року № 62 ОСОБА_6 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_2 для ведення особистого підсобного господарства на підставі якого в подальшому 26.01.1998 р. був виданий Державний акт на право приватної власності на землю, НОМЕР_1 від 26.01.1998 року, реєстраційний номер 101.

Спірним проїздом ОСОБА_6 користувався з 1977 року і саме за життя ОСОБА_12 Монастирищенською міськрадою було винесене оскаржуване рішення від 28.03.1996 року № 62 про передачу ОСОБА_6 у власність, в тому числі, і спірної земельної ділянки.

Таким чином на час коли позивачі успадкували майно померлої оскаржуване рішення, яке є правовою підставою набуття права власності на земельну ділянку, вже існувало, і не було оскаржене ОСОБА_12 за життя, проте суд не звернув на це увагу та визнав незаконним рішення, яке було прийняте до виникнення у позивачів права на будинок і як наслідок відповідних прав на земельну ділянку на якій він був розміщений та яка за ним рахувалась.

Отже оскаржуване рішення не могло порушити права позивачів, так як на той час вони не мали будь-яких прав ні на будинок ні відповідно на спірну земельну ділянку.

Крім того, судова колегія враховує, що рішенням Христинівського районного суду від 08.06.2001 р., залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 05.02.2002 р. позивачам в задоволенні вимог в цій частині було відмовлено, дане рішення перебувало в законній силі до 23.07.2010 р.

На вимогу суду апеляційної інстанції комісією Монастирищенської міської ради 24.05.2012 р. було проведено обмір земельних ділянок позивачів та ОСОБА_6 та встановлено, що розмір земельної ділянки по АДРЕСА_2 фактично відповідає Державному акту на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_6 НОМЕР_1 від 26.01.1998 р. та становить 0,25 га.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1, що перебуває у користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 становить 0,30 га, із них 0,035 га забур'янені і не використовуються. Так як обміри здійснювались рулеткою комісія рекомендувала сторонам звернутись до ліцензованої організації для проведення більш точних обмірів. При цьому до акту прикладена схему, яка відображає розміщення земельних ділянок по фактичному використанню.

При вирішенні спору судова колегія враховує, що звертаючись до суду з заявою про перегляд рішення суду від 08.06.2001 р. за нововиявленими обставинами позивачі, як на нововиявлену обставину послались на обмір земельної ділянки від 26.10.2009 р., яка перебуває у фактичному користуванні по АДРЕСА_1, згідно якого фактично використовується 0,2440 га т. 2 а. с. 18..

Порівнюючи схеми від 26.10.2009 р. та від 24.05.2012 р. вбачається, що в наявності на обох схемах відображена земельна ділянка яка фактично позивачами не використовується, хоча мається в наявності .

Натомість позивачі наполягають на задоволенні їхніх вимог саме за рахунок земельної ділянки, яка використовується та ОСОБА_6 в якості проїзду до садиби та яка перебуває у його власності та являється предметом даного спору.

Позивачами в підтвердження заявлених позовних вимог, також, не надано акту виділу земельної ділянки в натурі ОСОБА_12, надані документи містять лише розмір земельної ділянки, який є приблизним враховуючи вимірювальні пристрої які застосовувались при її виділенні та не відображають її конфігурацію.

Враховуючи викладене судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та з підстав не відповідності висновків суду обставинам справи підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги позивачів задовольнити частково визнати приватизацію ОСОБА_12 присадибної земельної ділянки розміром 0,30 га по АДРЕСА_1, який зафіксований в земельно-кадастровій документації, такою, що відбулась за її життя та зобов'язати Монастирищенську міську Раду видати позивачам, як спадкоємцям померлої ОСОБА_12 документ на право власності на спадкову присадибну ділянку розміром 0,30 га. При цьому з урахуванням можливих розбіжностей в даних про розміри земельної ділянки з фактичними розмірами, які можуть бути виявлені при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснені землевпорядними органами. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судді,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2011 р. скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задовольнити частково.

Визнати приватизацію ОСОБА_12 присадибної земельної ділянки розміром 0,30 га по АДРЕСА_1, такою що відбулась за її життя.

Зобов'язати Монастирищенську міську Раду видати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, як спадкоємцям померлої ОСОБА_12 документи на право власності на спадкову присадибну ділянку розміром 0,30 га.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :