ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2012 року № 2а-4938/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Власенкової О.О. в порядку письмового провадження розглянув і вирішив адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації

про стягнення невиплаченої заробітної плати

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, в останній редакції якого просить стягнути з останньої:

- недоплачену йому мінімальну заробітну плату в розмірі 751,25 грн.;

- невиплачену премію за березень 2006 року з урахуванням інфляції в розмірі 4 302,54 грн.;

- стягнути на підставі частини 1 статті 117 КЗпП України середній заробіток з урахуванням інфляції з 24 квітня 2007 року по день фактичного розрахунку станом на 01 березня 2012 року за весь час затримки виплати середній заробіток в розмірі 420 746,89 грн.;

- відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 млн. грн.

Крім того, якщо суд прийде до висновку, що суму премії за березень 2006 року позивачу виплачено у квітні 2006 року, то позивач просить стягнути різницю «по безпідставно не сплаченому лікарняному за квітень 2006 року з урахуванням інфляції та суму середнього заробітку за час фактичного розрахунку згідно зі статтею 117 КЗпП України».

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач нарахував позивачу заробітну плату за лютий 2004 року у розмірі 189,75 грн., тоді як відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік»з 01 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати становив 205 грн. на місяць. Крім того, позивачу у неповному розмірі виплачено премію за березень 2006 року. Внаслідок вказаних протиправних дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду у розмірі 1 млн.грн., що полягає у заподіяних йому душевних стражданнях, зневіри стосовно існування в Україні законності та неможливості знайти роботу через втрату часу у зв'язку з оскарженням в судовому порядку дій відповідача.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідач свого представника до суду не направив, хоча належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи. У письмових поясненнях щодо позову заперечив просив відмовити у задоволенні з огляду на його необґрунтованість, а також розглянути справу за відсутності його представника.

Беручи до уваги неприбуття в судове засідання 30 травня 2012 року представника відповідача, суд згідно з частиною 6 статті 128 КАС України продовжив подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та його представника, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 4 статті 43 Конституції України кожному гарантоване право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом статей 8, 12 Закону України «Про оплату праці»державне регулювання оплати праці полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці»- мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці»умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.

Частиною 1 статті 10 названого Закону України передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

У відповідності до статті 13 Закону України «Про оплату праці»оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про державну службу»оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3.2 Колективного договору між Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією та трудовим колективом працівників Святошинської районної у м.Киві державної адміністрації, схваленого на зборах трудового колективу працівників Святошинської районної у м.Києві державної адміністрації 25 жовтня 2002 року, оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється у відповідності до Закону України «Про державну службу»та згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів».

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»затверджено схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців, зокрема, районних, районних у містах рад, міських рад та їх виконавчих органів, а також розміри надбавок за ранги державних службовців, згідно з додатками 1- 49.

Зі схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі рад, що міститься в додатку № 18 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України в редакції, що діяла станом на 12 січня 2004 року, вбачається, що спеціалісту 1 категорії районної у місті Києві державної адміністрації встановлено посадовий оклад у розмірі 105-115 грн. на місяць.

При цьому пунктом 2 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України керівникам органів і головам рад, зазначених у пункті 1 цієї постанови надано право в межах установленого фонду оплати праці: установлювати керівникам підрозділів, спеціалістам і службовцям посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 12 січня 2004 року № 14-к позивача за конкурсом призначено на посаду спеціаліста 1 категорії відділу розвитку виробничої сфери та ринкової інфраструктури управління економіки та розвитку району з 12 січня 2004 року з посадовим окладом 151,80 грн. з випробувальним терміном два місяці.

Згідно з розрахунком заробітної плати за лютий 2004 року, кількість робочих днів у якому становила 20 робочих днів, відповідач нарахував позивачу за вказаний період заробітну плату у розмірі 189,75 грн., з яких 151,80 грн. -оклад за посадою, 37,95 грн. -премія.

За висновком суду розмір нарахованої позивачу заробітної плати за лютий 2004 року є нижчим від визначеного законом на цей час мінімального розміру заробітної плати 205 грн.

Так, згідно зі статтею 7216 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік»розмір мінімальної заробітної плати з 01 грудня 2003 року встановлено 205 гривень на місяць. Такий розмір мінімальної заробітної плати був чинним до 31 серпня 2004 року. Мінімальна заробітна плата у розмірі 237 гривень з 01 вересня 2004 року була встановлена статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», яку доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 1801-IV від 17 червня 2004 року.

Частиною 3 статті 3 Закону України «Про оплату праці»встановлено, що у разі коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

Беручи до уваги відсутність врегулювання законодавством про державну службу питань про доплату коштів працівникам установ і організацій, що фінансуються з бюджету, у випадку нарахування їм заробітної плати у розмірі, нижчому від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, суд вважає за можливе субсидіарно застосувати положення частини 3 статті 3 Закону України «Про оплату праці»та стягнути з відповідача на користь позивача різницю між мінімальною заробітною платою у розмірі 205,00 грн. та нарахованою йому за лютий 2004 року заробітною платою у розмірі 189,75 грн., що становить 15,25 грн.

При цьому суд звертає увагу на неправильне визначення позивачем розміру такої різниці - 751,25 грн. (922,00 грн. - 189,75 грн. = 751,25 грн.)., оскільки при розрахунку він помилково застосував мінімальну заробітну плату у розмірі 922,00 грн., замість 205,00 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться вдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача недоплаченої йому мінімальної заробітної плати в розмірі 751,25 грн. підлягає частковому задоволенню у розмірі 15,25 грн.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача невиплаченої премії за березень 2006 року з урахуванням інфляції в розмірі 4 302,54 грн., що обґрунтовується таким.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів»керівникам органів державної влади надано право в межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Згідно з розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 26 квітня 2006 року № 164-к «Про преміювання працівників держадміністрації за березень 2006 року»позивача премійовано в розмірі 700,00 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача про невиплату йому вказаної премії з огляду на таке.

Оскільки розпорядження відповідача про преміювання позивача, зокрема, за березень 2006 року було прийняте у квітні 2006 року, то виплата цієї премії у березні була неможливою та згідно з висновком суду виплачена позивачу у квітні 2006 року. Наведене підтверджується:

- відомостями про нараховану та виплачену ОСОБА_1 заробітну плату за 2006 рік, відповідно до яких у квітні 2006 року позивачу виплачено премію у розмірі 700,00 грн.;

- розрахунком заробітної плати позивача за квітень 2006 року. При цьому позивач не заперечував у судовому засідання щодо отримання заробітної плати з урахуванням премії 700 грн. за квітень 2006 року.

Відтак, доводи позивача про невиплату йому відповідачем премії в розмірі 700,00 грн. за березень 2006 року не заслуговують на увагу суду.

За таких обставин суд також критично ставиться до висновку позивача про те, що «…помилкове зарахування премії за березень не в той розрахунковий період (квітень) зменшило суму середньої заробітної плати, що призвело до заниження лікарняного за квітень, а тому лікарняний за квітень 2006 року повинен бути автоматично перерахований», У зв'язку з цим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача різниці по безпідставно несплаченому лікарняному за квітень 2006 року з урахуванням інфляції та суму середнього заробітку за час фактичного розрахунку згідно зі статтею 117 КЗпП України.

При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що вимоги позивача, які є предметом судового розгляду у даній справі, уже вирішені постановою Бородянського районного суду від 22 квітня 2011 року у справі № 2а-1/11 за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про поновлення на роботі та інше. Так, предметом судового розгляду у згаданій справі не було стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 різниці між мінімальною заробітною платою та нарахованою йому заробітною платою за лютий 2004 року, а також стягнення премії за березень 2006 року у розмірі 700 грн. на підставі розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 26 квітня 2006 року № 164-к «Про преміювання працівників держадміністрації за березень 2006 року».

Як встановлено судом, станом на час вирішення судом цієї справи постанова Бородянського районного суду від 22 квітня 2011 року у справі № 2а-1/11 не набрала законної сили, оскільки оскаржена Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією в апеляційному порядку.

Також у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 1 млн. грн., заподіяної протиправними діями відповідача, яка полягає у спричиненні йому душевних страждань, зневірі стосовно існування в Україні законності та неможливості знайти роботу через втрату часу у зв'язку з оскарженням в судовому порядку дій відповідача.

Це, передусім, пояснюється тим, що доводи позивача про протиправність дій відповідача лише частково знайшли своє підтвердження стосовно невиплати йому коштів у розмірі 15,25 коп. При цьому заявлений позивачем до відшкодування розмір моральної шкоди 1 млн.грн. є неспівставним порівняно із розміром коштів, які суд стягнув на його користь з відповідача.

До того ж, позивач не вказав суду з чого він виходив, оцінюючи заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 1 млн.грн. та не надав її розрахунок.

Беручи до уваги наведене та керуючись статтями 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Святошинської районної у місті Киві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 15,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 254 КАС України, та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені статтями 185-187 КАС України.

Суддя О.О. Власенкова