АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-158/2012 Головуючий по 1-й інстанції Городівський О.А.
Суддя-доповідач: Хіль Л. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2012 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді : Хіль Л.М.,
суддів: Мартєва С.Ю., Чічіля В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 листопада 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування трудової книжки, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди ,-
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вказаним позовом, у якому просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 заробітну плату в сумі 861 грн. 50 коп., середній заробіток у зв'язку з затримкою розрахунку -704 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 листопада 2011 року ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в сумі 449 грн. 49 коп., 250 грн. відшкодування за час затримки проведення розрахунку та 100 грн. моральної шкоди, понесені судові витрати в сумі 178 грн. 51 коп., а всього 978 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 96 грн.
З даним рішенням суду не погодилася ОСОБА_2 у зв'язку з чим подала на нього апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права..
Так, апелянт вказує, що заробітну плату за серпень 2011 року ОСОБА_3 отримала в повному обсязі, а саме: аванс у розмірі 420 грн. та 15.08.2011 року заробітну плату за другу половину місяця в сумі 450 грн., що підтверджується особистим підписом позивачки.
Вказує, що стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21.09.20011 року по 25.09.2011 року є безпідставним, оскільки остання сама відмовилася з'явитися на вимогу відповідача для проведення з нею розрахунку.
Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди також є безпідставними, адже після звільнення за згодою сторін позивачка мала можливість стати на облік до центру зайнятості для отримання матеріальної допомоги, проте з невідомих причин не зробила цього.
З урахуванням викладеного апелянт просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 листопада 2011 року та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_3 працювала найманим працівником у ОСОБА_2 на умовах трудового договору № 16531000417 у період з 01.10.10 до 08.09.2011 року. Оплата роботи проводилась у розмірі мінімальної заробітної плати. Договір розірваний за згодою сторін відповідно п.1 ст. 36 КЗпП.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення заробітної плати за час відпустки районний суд правомірно виходив з наступного.
Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності , а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
Позивачкою не надано до суду доказів її перебування з 01 вересня 2011 року у щорічній оплачуваній відпустці
Суд вірно не прийняв до уваги твердження позивачки про те, що з наказом про надання їй щорічної оплачуваної відпустки з 01.09.2011 року вона не ознайомлювалась, однак на її думку вона досягла згоди з відповідачкою про відпустку.
Разом з тим, суд вірно розцінив як доказ видатковий касовий ордер про оплату ОСОБА_2 компенсації за всі дні невикористаної відпустки позивачці та оплату роботи останньої за період з 01.09.2011 року по 08.09.2011 року.
Позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення заробітної плати за серпень 2011 року підлягають частковому задоволенню, оскільки в ході судового розгляду доведено факт виплати позивачці авансу за серпень 2011 року в сумі 420 грн. відповідно до видаткового касового ордера від 23 серпня 2011 року, що також підтвердила сама позивача.
Також суд правильно прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_3 відшкодування за час затримки при розрахунку.
Відповідно до ст. 117 ч.1 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 1 ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Враховуючи, що в день звільнення позивачка не працювала, 13 вересня 2011 року вона звернулась з письмовою вимогою до відповідачки про виплату заробітної плати, яку ОСОБА_2 отримала 20 вересня 2011 року.
26 вересня 2011 року ОСОБА_2 поштою перерахувала на ім'я ОСОБА_3 розрахунок при звільненні, до якого входили: виплата заробітної плати за 8 робочих днів вересня та компенсація за не використані дні оплачуваної відпустки.
З урахуванням викладеного, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ч.1 ст.117 КЗпП України підлягає до задоволення за період з 21.09.2011 року по 25.09.2011 року включно.
Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два повні останні місяці роботи.
Згідно умов договору заробітна плата позивача становила 960 грн.:
середня заробітна плата за день складає 960 +960 / 2 30 робочі дні = 32 грн.,
з 21 вересня по 25 вересня 2011 року пройшло 5 днів,
32 х 5 = 160 грн., який і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи що в ході судового розгляду відповідачкою належними доказами доведено отримання ОСОБА_3 заробітної плати за серпень 2011 року лише в сумі 420 грн., однак не надано достатніх доказів отримання залишку суми 449 грн. 49 коп., які зі слів ОСОБА_2 позивачка самостійно за її згодою взяла з каси, суд керуючись ч. 2 ст. 117 КЗпП вірно визначив розмір відшкодування в сумі 90 грн. за час затримки проведення виплати непогодженої суми залишку заробітної плати.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди районний суд вірно враховував характер та обставини заподіяння такої шкоди ОСОБА_3, тривалість і наслідки порушення права позивачки, характер та тривалість її моральних переживань у зв'язку із порушенням права та викликаної цим необхідності докладати додаткових зусиль до організації свого життя, а також враховує вимоги розумності і справедливості, тому і визначив її у розмірі 100 грн.
Керуючись вимогами ст.ст. 81, 88 ЦПК України та враховуючи задоволення позовних вимог на 51%, суд вірно встановив, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню 178 грн. 51 коп. судових витрат на оплату послуг адвоката.
У зв'язку з тим, що при зверненні до суду з позовною заявою ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України він підлягає стягненню з ОСОБА_2 в сумі 96 грн.
Приймаючи до уваги викладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 листопада 2011 року не встановлено. Підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 не вбачається.
Керуючись ст.303, ст. 307 ч. 1 п. 1 , ст. 308 ч.1, ст. 314 ч. 1 п. 1, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 листопада 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя : __________ Л.М. Хіль
Судді: __________ С.Ю. Мартєв
__________ В.А. Чічіль