Справа № Провадження №22-ц-2749/12 22-ц/1090/3171/12 Головуючий у І інстанціїКошель Л.М.

Категорія50Доповідач у 2 інстанції Мережко

12.06.2012

УХВАЛА

Іменем України

17 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого - Мережко М.В.,

Суддів - Данілова О.М., Оношко Г.М.

При секретарі - Мариняко М.О.

розглянула в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6, третя особа: начальник комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори №6 ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

19 грудня 2011 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 12 квітня 1993 року працювала головним бухгалтером КП БМР ЖЕК № 6.

Наказом начальника КП БМР ЖЕК № 6 № 333 ВК від 31 серпня 2011 року, виданого на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 25 травня 2011 року № 198-09-У1 «Про припинення діяльності комунальних підприємств Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційних контор № 2, № 4 , №5 , №8»шляхом приєднання КП БМР ЖЕК № 2 до КП БМР ЖЕК № 6, вона була звільнена з роботи в зв'язку з реорганізацією підприємства та відмовою від запропонованої посади касира згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає, що звільнення відбулося з порушення чинного законодавства, без врахування її переважного права на залишення на роботі. Просила поновити її на посаді головного бухгалтера КП БМР ЖЕК № 6 , стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 18 037 ,57 грн , провести розрахунок та виплату компенсацій за несвоєчасну виплату зарплати за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду в сумі 10 000 грн .

Ухвалою суду від 20 січня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи залучений начальник КП БМР ЖЕК № 6 ОСОБА_3

В подальшому позивач уточнила позовні вимоги , просила поновити її на роботі в КП БМР ЖЕК №6 , стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 27 426 ,99 грн ,та відшкодувати моральну шкоду в сумі 2 000 грн., поновити строк звернення до суду, оскільки він пропущений з поважних причин.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2012 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 наказом від 12 квітня 1993 р. прийнята у ЖЕК № 6 на посаду бухгалтера . Наказом від 12 вересня 1994 року переведена на посаду головного бухгалтера ЖЕК № 6 тимчасово, а з 12 жовтня 1994 року переведена на постійне місце роботи на посаду головного бухгалтера ЖЕК № 6 (а.с. 4).

Відповідно рішення Білоцерківського міського виконавчого комітету № 542 від 25 жовтня 2008 року та наказу УЖКГ № 14 від 15 лютого 2008 року ЖЕК № 6 було перейменовано в КП БМР ЖЕК № 6 (а.с.4).

Наказом начальника КП БМР ЖЕК № 6 № 333 ВК від 31 серпня 2011 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв'язку з реорганізацією підприємства та її відмовою від запропонованої посади касира на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку (а.с.5).

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 травня 2011 року Білоцерківська міська рада прийняла рішення № 198-09-УІ про припинення діяльності комунальних підприємств Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційних контор №№ 2,4,5,8 , шляхом приєднання комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 2 до комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 6.

Цим же рішенням було створено ліквідаційну комісію по реорганізації КП БМР ЖЕК № 2 до КП БМР ЖЕК № 6 (а.с.19, 21).

15 червня 2011 року управління житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради видало наказ № 18-ОД "Про попередження у зв'язку з наступним вивільненням" (а.с.23), згідно якого керівникам комунальних підприємств Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційних контор №№ 1, 6, 7 рекомендовано попередити працівників про наступне звільнення з роботи 31 серпня 2011 року.

На виконання вищевказаних рішень Білоцерківської міської ради та УЖКГ Білоцерківської міської ради 24 червня 2011 року начальником КП БМР ЖЕК № 6 ОСОБА_3 було видані накази №№ 110, 111, спрямовані на організацію майбутнього скорочення штату працівників КП БМР ЖЕК № 6 (а.с. 24, 25).

Судом першої інстанції встановлено, що 29 червня 2011 року позивач ОСОБА_2 отримала повідомлення про можливе звільнення з 31 серпня 2011 року у зв'язку із скороченням штату працівників КП БМР ЖЕК № 6 (а.с. 26-30). Даний факт позивачка в суді не заперечувала.

31 серпня 2011 року у другій половині робочого дня позивача було повідомлено про звільнення в зв'язку з реорганізацією підприємства, від запропонованої посади касира вона відмовилася.

З наказом про звільнення позивачка ознайомилася 31 серпня 2011 року, трудову книжку отримала (а.с. 5, 85, 86).

Після звільнення з роботи і до цього часу позивач перебуває на обліку у Білоцерківському міському центрі зайнятості, отримує допомогу по безробіттю.

Судом першої інстанції встановлено, що дійсно на підприємстві КП БМР ЖЕК № 6 протягом червня - вересня 2011 року мала місце реорганізація в зв'язку з прийняттям Білоцерківською міською радою рішення про припинення діяльності КП БМР ЖЕК № 2 та приєднання його до КП БМР ЖЕК № 6. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_2 було повідомлено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Згідно ч.2 ст.40 КЗпП України ОСОБА_2 запропоновано іншу роботу - посаду касира, від якої вона відмовилася. При цьому суд встановив, що строк, протягом якого позивачу мали запропонувати іншу роботу відповідачем не дотримано, оскільки ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю власник або уповноважений ним орган має запропонувати працівникові одночасно з попередженням про звільнення.

Також судом першої інстанції встановлено, що звільнення ОСОБА_2 з роботи всупереч ст. 43 КЗпП України відбулося без згоди профспілкової організації. В процесі судового розгляду, за запитом суду профспілковий комітет КП БМР ЖЕК № 6

10 лютого 2012 року надав згоду на звільнення ОСОБА_2 з роботи по п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.90), однак, подання начальника КП БМР ЖЕК № 6 ОСОБА_3 розглядалося за відсутності позивача та її адвоката всупереч вимог ч.3 ст.43 КЗпП України.

На момент звільнення ОСОБА_2 з роботи 31 серпня 2011 року існував штатний розпис від 01 липня 2011 року (а.с.92). який містив посаду головного бухгалтера. Наказом начальника КП БМР ЖЕК №6 ОСОБА_3 № 129 ОС від 01 вересня 2011 року було затверджено новий штатний розпис, згідно якого з 01 вересня 2011 року із штатного розпису були виведені посади головного бухгалтера, інженера, економіста, завідувача обліком кадрів, спеціаліста з кадрових питань, юрисконсульта, завідувача складом, натомість, в зв'язку з значним збільшенням об'єму робіт, пов'язаних з об'єднанням підприємств, з 01 вересня 2011 року в штатний розпис були введені посади заступника начальника з загальних питань, заступника начальника з благоустрою, заступника начальника з економічних питань, старшого бухгалтера, старшого бухгалтера по квартплаті, бухгалтера по розрахункам з підприємствами, головного економіста, економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності та інші. Тобто, з 01 вересня 2011 року у КП БМР ЖЕК № 6 ліквідувалася посада головного бухгалтера, однак, суттєво розширювалось коло посад економічно-бухгалтерської спеціальності. Отже, при звільненні ОСОБА_2 мало місце порушення вимог ч. 2 ст.40 КЗпП України та ч. 4 ст.49-2 КЗпП України щодо допустимості звільнення працівника по п.1 ст.40 КЗпП України, якщо його неможливо перевести за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю. Судом встановлено , що позивачка у 1985 році закінчила політехнічний інститут за спеціальністю "економіка та організація будівництва'', має понад 17-річний досвід роботи головним бухгалтером КП БМР ЖЕК № 6.

З посадових інструкцій заступника начальника з економічних питань (а.с.37-39), старшого бухгалтера (а.с. 40-42), головного економіста (а.с. 43-45), економіста з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності (а.с. 46-49), старшого бухгалтера по нарахуванню заробітної плати (а.с.51-52), бухгалтера по нарахуванню квартирної плати (а.с. 52-53), бухгалтера по розрахунку з підприємствами (а.с. 54-55), бухгалтера по нарахуванню заробітної плати (а.с. 56-57), бухгалтера по матеріалам (а.с.58-59), касира (60-61) видно, що позивачу могла бути запропонована будь-яка з цих посад, але за відсутності, станом на день звільнення позивача, 31 серпня 2011 року інформації про штатний розпис, який мав бути введений з 01 вересня 2011 року, вірним є висновок суду, що пропозиція щодо посади касира, яка запропонована позивачу є лише формальною.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Посилання позивача на порушення відповідачем норм ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишенні на роботі є безпідставними , оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України " Про практику розгляду судами трудових спорів" в процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про перевагу на залишенні на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України, оскільки ніяких переваг на працевлаштування, на переведення на іншу роботу в разі звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП України у такому випадку не встановлено, тобто переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду. Перше право за більш кваліфікованими працівниками визнається ст. 42 КЗпП України, друге - ні.

Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що при звільненні ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера КП БМР ЖЕК № 6 мали місце ряд порушень норм трудового законодавства України. Однак, з 01 вересня 2011 року на даний час посада головного бухгалтера відсутня у вакантному розписі КП БМР ЖЕК № 6, а тому поновити позивача на цій посаді суд не має можливості посада заступника начальника з економічних питань, на яку бажає бути поновленою позивачка, є зайнятою, а на вільну посаду бухгалтера по квартплаті позивач не згодна.

Як встановлено судом першої інстанції , позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України. Так, судом встановлено, що позивач була звільнена з роботи 31 серпня 2011 року, з наказом про звільнення була ознайомлена того ж дня, а до суду з позовом про поновлення на роботі звернулася лише 13 грудня 2011 року, тобто, майже через два з половиною місяці після закінчення строку звернення. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для поновлення строків, встановлених ст. 233 КЗпП України. Посилання позивачки як позовній заяв , так і апеляційній скарзі на хворобливий стан, а саме: вегето-судинну дистонію, запалення вуха, ГРЗ. гостру лівобічну міжреберну невралгію, який через незаконне звільнення виник у неї з 27 вересня 2011 року і продовжується по даний час, не є підставою вважати, що стан здоров'я позивача не дав їй можливості своєчасно звернутися до суду із позовом про поновлення на роботі, відомостей про стаціонарне лікування протягом вересня - грудня 2011 року позивач відповідно ст.. 60 ЦПК України суду не надала..

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з'ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст.225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Коли пропущений десятиденний строк не буде поновлено, заява відповідно до ст.85 ЦПК і ст.228 КЗпП залишається без розгляду.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін. При пропуску передбаченого ст.225 КЗпП десятиденного строку без поважних причин необхідності у з'ясуванні інших обставин справи не має.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції , відповідно до ст.. 303 ЦПК України , колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права , відповідає фактичним обставинам справи , доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2012 року -залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді