ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2012 р. Справа № 16904/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі Львівської області про нарахування та виплату підвищення до пенсії дитині війни,-

встановив:

25.07.2011 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 11.11.2010 року по 11.05.2011 року включно із урахуванням вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених суму. Також позивач просив прийняту судом постанову допустити до негайного виконання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є особою, якій відповідно до цього Закону надано статус дитини війни. Згідно зі статтею 6 цього Закону йому має виплачуватись підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак у вказаний період виплачувалось не в повному обсязі.

Ухвалою судді першої інстанції, адміністративний позов в частині позовних вимог за період до 25.01.2011 року - залишено без розгляду, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. За рештою позовних вимог відкрито скорочене провадження у справі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 25.01.2011 року по 18.06.2011 року включно, із урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум. Дану постанову судом першої інстанції допущено до негайного виконання у повному обсязі.

Не погодившись з цією постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не обґрунтовано застосовано до даних правовідносин положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки частина 3 статті 28 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений частиною першою даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. За таких обставин, апелянт вважає, що положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть застосовуватися до правовідносин щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни.

Враховуючи те, що оскаржена постанова судом першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, у відповідності до ч. 8 ст. 183-2 та п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційний розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була обмежена. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась та діяла в редакції відповідно до якої, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Враховуючи викладені правові положення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Як вбачається із матеріалів справи, підвищення до пенсії позивачу як дитині війни, протягом оскаржуваного періоду здійснювалось у значно меншому розмірі, а ніж це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача в межах шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Однак, суд першої інстанції безпідставно вказав на те, що з 19.06.2011 року у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року N 3491-VI у позивача відсутнє право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року N 3491-VI, Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Таким чином, з 19.06.2011 року діють дві норми, які по різному регулюють одні і ті ж правовідносини щодо порядку та розміру підвищення до пенсії дітям війни, а саме п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вирішуючи питання, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання даного спору, перевагу суд надає тій із них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

Однак, п. 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» не визначає розмір підвищення до пенсії дітям війни, а є бланкетною нормою, яка відсилає до прийнятої на її виконання постанови КМ України.

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

З огляду на викладене стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягає до застосування до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто по 22 липня 2011 року включно.

Враховуючи викладені правові положення, суд першої інстанції безпідставно вказав на відсутність у позивача права на отримання після 19.06.2011 року підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, дана справа судом першої інстанції вирішена з помилковим застосування норм матеріального права, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови.

Оскільки, оскаржувана постанова судом першої інстанції прийнята із не правильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відповідності до ст. 195 КАС України вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскаржену постанову скасувати та прийняти нову постанову.

При цьому, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України з метою повного захисту прав позивача, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги позивача за період з 25.01.2011 року по 22.07.2011 року включно.

Також, суд першої інстанції безпідставно звернув до негайного виконання постанову у повному обсязі, оскільки відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, який є спеціальним для виконання постанов суду прийнятих в порядку скороченого провадження, негайно виконуються постанови суду про присудження виплат пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.

Керуючись ст. ст. 11, 183-2, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі Львівської області - задовольнити частково.

Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 серпня 2011 року у справі № 2а-1463/11/1306 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Дрогобицькому районі Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 25.01.2011 року по 22.07.2011 року включно, із урахуванням частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 256 КАС України допустити дану постанову до негайного виконання - у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін