ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.08 Справа№ 18/80А
За позовом: ДПІ у Перемишлянському районі м. Перемишляни
до відповідача-1: ТзОВ „ Баярд”, м.Львів
до відповідача-2: ПП „Будіндустрія”, м. Перемишляни
про визнання недійсним господарського зобов”язання
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Ходачкевич Н.
Представники:
від позивача: Мисак С.П.- гол. держ. подат. інспектор
від відповідача-1: н/з
від відповідача-2: н/з
Позов заявлено ДПІ у Перемишлянському районі м. Перемишляни до ТзОВ „Баярд”, м. Львів та до ПП „Будіндустрія”, м. Перемишляни про визнання недійсним господарського зобов”язання, між ПП „Будіндустрія” та ТзОВ „Фірма Баярд”, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу №0429-К від 29.04.2005 року про покращення якісних показників товару, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Згідно розпорядження голови суду від 21.04.2008р., справу № 18/80 А передано судді Мороз Н.В. для подальшого розгляду.
Для об”єктивного та всестороннього вирішення спору, розгляд справи відкладався ухвалою суду.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідачі явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином повідомлялись за адресами вказаними у довідках Головного управління статистики у Львівській області за №20-09/1040 від 22.04.2008 року, однак, кореспонденція повертається на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши повноважного представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив:
Між ПП „Будіндустрія” (продавець) та ТзОВ „Фірма „Баярд” (покупець) укладено договір за №0429-К від 29.04.2005 року, згідно якого продавець зобов‘язується передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити на визначених в даному договорі умовах каток пневмоколісний. Виконання даного договору підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Позивач вважає, що згадане господарське зобов‘язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Однак, орган державної податкової служби звернувся з позовом про визнання недійсним господарського зобов‘язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу ТзОВ „Фірма „Баярд” посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 18.01.2005 року у справі за №5/3302-26/467.
Як вбачається із згаданого рішення реєстрацію ТзОВ „Фірма „Баярд” скасовано, до укладення оспореного договору, у зв‘язку із неподанням документів податкової звітності протягом року.
Даючи правову оцінку згаданим обставинам, суд вважає, що органом державної податкової служби доведено наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу у ТзОВ „Фірма „Баярд” щодо настання наслідків мети яка суперечить інтересам держави, а саме - несплати податків в результаті вчинення господарських операцій.
Щодо наявності згаданої мети у ПП „Будіндустрія”, то суд вважає, що доказів в підтвердження таких обставин суду не представлено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що згаданий правочин –договір за №0429-К від 29.04.2005 року, який укладений між ПП „Будіндустрія” (продавець) та ТзОВ „Фірма „Бард” (покупець), є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, однак, визнання такого правочину недійсним судом законодавцем не вимагається, а тому суд лише констатує цей юридичний факт у мотивувальній частині рішення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби звернувся з вимогою про визнання недійсним згаданого господарського зобов‘язання –юридичних наслідків договору за №0429-К від 29.04.2005 року, що відповідає способам захисту передбачених ч.2 п.2 ст.16 ЦК України та вимогам ч.1 ст.207 ГК України, а тому, з врахуванням викладених обставин, щодо наявності умислу лише у ТзОВ „Фірма „Баярд”, суд вважає, що така вимога підлягає до задоволення.
Щодо вимоги органу державної податкової служби про застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України, слід зазначити наступне.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом.
Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.
Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що спірне господарське зобов‘язання вчинялось у 2005 році, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду для застосування конфіскаційних наслідків передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що минули строки, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним господарського зобов‘язання за наявності наміру на вчинення спірного господарського зобов‘язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однієї із сторін –ТзОВ „Фірма „Баярд”, підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення. В іншій частині в позові належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним господарське зобов‘язання між Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма Баярд” та Приватним підприємством „Будіндустрія”, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу за №0429-К від 29.04.2005 року.
3. В решті позовних вимог- відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності до ст. 254 КАС України і може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Суддя Мороз Н.В.