КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.05.2008                                                                                           № 35/60

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

             

 За участю представників:

 від позивача -Вознюк В.А. -за дов.,

 від відповідача -Тихоплав С.О. -за дов.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіза-Трейд"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2008

 у справі № 35/60  

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "Оболонь"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіза-Трейд"

             

                       

 про                                                  стягнення 8010,92 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу в сумі 8 010,92 грн. у зв’язку з несплатою заставної вартості тари та стягнення судових витрат.  

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач взяті на себе за Договором зобов’язання щодо повернення зворотної тари у встановлені строки не виконав, заставну вартість тари не сплатив.

У суді першої інстанції  17.03.2008р. представником позивача була надана суду заява про збільшення позовних вимог , відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 8010,92 грн. боргу, 1751,99 грн. інфляційних, 255,47 грн. річних та судові витрати .   

Рішенням  Господарського суду м. Києва від 17.03.2008 р. по справі № 35/60 позов ЗАТ „Оболонь” задоволено в повному обсязі .

            Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою та просить його скасувати, оскільки вважає, що воно винесене по неповно з’ясованим обставинам, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального  права.

           Зокрема, скаржник  в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що   суд першої інстанції не дослідив факт одержання відповідачем певної тари у відсутності довіреності форми №М-2 на її одержання. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем при здійснення розрахунку ціни  позову був врахований податок на додану вартість, що суперечить чинному законодавству. Договір, на який посилається позивач, не відноситься до товарно-транспортних накладних, які додані до позовної заяви, з огляду на те, що сума поставленого товару не збігається з ціною договору. Також, відповідач зазначає, що між сторонами не було визначено вартості заставної тари, яка має бути повернута та не підписано жодного прейскуранту.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  колегія встановила наступне.

Як  вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2006 року між Закритим акціонерним товариством “Оболонь”  та Товариством з обмеженою відповідальністю “Квіза –Трейд” було укладено Договір купівлі-продажу продукції  № 4 .

Відповідно до умов Договору (п. 1. розділ І), продавець зобов’язаний виготовляти і продавати продукцію, а покупець –зобов’язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного Договору та повертати тару в строк та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п. 8 розділу ІІ Договору, покупець зобов’язаний повертати продавцю пляшку (якщо пляшка зворотна) – 98 % від оставленої кількості; кеги, вуглекислотні балони, ящики, піддони –100%.

Вся зворотна тара повинна бути повернута покупцем продавцю в термін не більше 30 діб з дня отримання продукції, кеги в термін не більше: 18 діб –для літніх місяців (червень –серпень); 21 добу –для весняних та осінніх місяців (березень –травень та вересень –листопад відповідно); 26 діб –для зимових місяців (грудень –лютий), вуглекислотні балони в термін не більше 30 діб.

В разі неповернення покупцем зворотної тари або купівлі тари, покупець сплачує на користь продавця заставну вартість тари та податок на додану вартість (ПДВ), обов’язково вказуючи в платіжному дорученні –“за відвантажену тару з урахуванням ПДВ, або оформляє протоколом взаємозаліку (п. 13 розділ ІІІ Договору).

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар разом зі зворотною тарою, що підтверджується товарно-транспортними накладними за період з 28.09.2006р по 13.10.2006р. (копії в матеріалах справи).

Проте, відповідач взяті на себе згідно Договору зобов’язання щодо сплати за поставлений товар та повернення зворотної тари у встановлені строки належним чином не виконав.

У зв’язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 174 041,38 грн., з яких 137 287,78 грн. –заборгованість за поставлену продукцію; 36 753,60 грн. –вартість зворотної тари, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за продукцію та тару на 01.02.2007р. (копія в матеріалах справи).  

Відповідач платіжним дорученням № 19852 від 23.02.2007р. здійснив оплату в розмірі 166 030,46 грн., погасивши заборгованість за продукцію. У зв’язку з чим виникла переплата за продукцію в розмірі 28 742,68 грн.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Договору, при наявності заборгованості покупця за відвантажену продукцію, всі перерахування коштів покупця, в першу чергу, зараховуються в рахунок погашення попередніх боргів покупця, в другу чергу, в рахунок погашення поточних боргів покупця, а при відсутності попередніх та поточних боргів платежі покупця зараховуються як попередня оплата за продукцію.

З огляду на зазначене, переплата за продукцію в сумі 28 742,68 грн. була зарахована позивачем в рахунок погашення боргу відповідача за зворотню тару.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 8 010,92 грн.

В процесі розгляду справи позивачем була надана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 8 010,92 грн. –боргу, 1 751,99 грн. –збитків від інфляції та 255,47 грн. –3% річних, всього –10 018,38 грн.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ЗАТ „Оболонь” в повному обсязі виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Зміст Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Посилання відповідача на те що, договір не відноситься до товарно-транспортних накладних, які додані до позовної заяви, у зв’язку з тим, що сума поставленого товару не збігається з ціною договору, судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14 розділу І Договору, загальна вартість останнього визначається шляхом арифметичного додавання сум вартості кожної окремої партії продукції, визначеної в супровідних документах.

Стосовно заперечень відповідача про те, що сторонами не було визначено вартості заставної тари, яка має бути повернута, суд вважає останні безпідставними та необґрунтованими, оскільки, пунктом 2 розділу ІІ Договору сторонами було погоджено, що заставна ціна на тару зазначається в товарно-транспортних накладних.

Як свідчать матеріали справи, на момент пред’явлення позову та розгляду справи в судовому засіданні, відповідач свої зобов’язання за Договором № 4 від 01.03.2006р. щодо сплати заставної вартості тари не виконав.

 Згідно п. 13 інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» сторонами було підписано Доповнення які передбачали, що в місцях прийому матеріальних цінностей в яких не має можливості оформити передбачені законом довіреності на прийом матеріальних цінностей, тому «Покупець» просить відпустити свою продукцію за печатками та за підписами матеріально відповідальних посадових осіб «Покупця.».

Пунктом 4.6. ст..4 ЗУ України «Про податок на додану вартість» Вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом строків, установлених Кабінетом Міністрів України, але у строки не більше дванадцяти календарних місяців з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.                            

Як вбачається з наданих суду доказів, відповідачем були порушені договірні зобов’язання щодо сплати заставної вартості тари.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням  встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем було нараховано відповідачу збитки від інфляції в розмірі 1 751,99 грн. та 3% річних –255,47 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачем не були надані суду докази на спростування викладеного в позові.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача  8 010,92 грн. –боргу, 1 751,99 грн. –збитків від інфляції, 255,47 грн. –3% річних, всього –10 018,38 грн., є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення   відповідає чинному законодавству, фактичним  обставинам та матеріалам справи, підстав до його скасування або зміни не вбачається.

          Керуючись ст.ст. 99,101, 103, 105  ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу ТОВ „Квіза-Трейд” залишити без задоволення.2.Рішення Господарського суду  м. Києва  від 17.03.2008 р. по справі №35/60 залишити без змін.

3. Матеріали справи №35/60 повернути Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді