Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 червня 2012 р. Справа № 2а/0570/4724/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом довірчого товариства «Злагода»
до управління Пенсійного фонду України у місті
Краматорську Донецької області
про визнання протиправної та скасування вимоги про сплату боргу
№ Ю-44 від 01 березня 2012 року
за участю:
представника позивача: Бєлкіна Л.М. - керівник,
представник відповідача: не з'явились
Довірче товариство «Злагода» звернулося до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ю-44 від 01березня 2012 року у розмірі 92768,79 гривень.
Позов обґрунтований тим, що вимога містять суми страхових внесків, нарахованих позивачу за актом планової перевірки від 29 лютого 2012 року № 117/2211 за період з 01.01.2004р. по 31.01.2012 року. Позивач вважає, що відповідно до ч.6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла на час спірних відносин, в разі здійснення протягом базового періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). Перерахування страхових внесків здійснюється одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). Позивач вважає, що платежі до Пенсійного фонду України повинні здійснюватись виключно в момент реальної виплати заробітної плати. Вважаючи, на великий період перевірки, документи по виплаті заробітної плати у сумі 219076,27 гривень у позивача були відсутні, а відповідач, не маючи доказів дати та способу виплати заробітної плати скористався непрямим методом обрахування внесків, що згідно із ч. 3 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» було можливим тільки на підставі методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, якої не існувало ні на час спірних правовідносин, ні сьогодні.
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні, викладеним у позові, просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представника позивача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Довірче товариство «Злагода» зареєстровано як юридичну особу з кодом 20363680, про що свідчить довідка органів статистики (а.с.48).
Як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування позивач зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області, що вказано у акті перевірки позивача від 29 лютого 2012 року № 47/03-19 та не заперечується позивачем (а.с. 7-11).
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, несе обов'язки з нарахування, обчислення, сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.
Відповідач у даній справі є суб'єктом владних повноважень, оскільки відповідно до вимог частин 1, 3 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.
Згідно зі пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Відповідно до пункту 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. № 5-5) затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Згідно із підпунктом 1.1 цього Положення управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Відповідно до п.1 ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками, тобто, платниками страхових внесків, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»:
«Страхувальники» це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
«роботодавець» - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України,
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом».
У відповідності до частин 2-3 ст.20 зазначеного Закону обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12 і 15 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі:
ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків;
неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів;
якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами.
Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
29 лютого 2012 року управлінням Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області було складено акт № 47/03-19 планової перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, за звітний період з 01 січня 2004 року по 31 січня 2012 року (а.с.7-11).
Відповідно висновків акту перевірки за порушення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачеві було донараховано зобов'язання зі збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 92768,79 гривень.
За наслідками акту планової перевірки позивача відповідачем було прийнято вимогу про сплату боргу від 01 березня 2012 року № Ю - 44, яка містила загальну суму донарахованих страхових внесків у розмірі 92768,79 грн. (а.с. 12). Періоди нарахування, посилань на порушені норми закону чи акт планової перевірки оскаржувана вимога не містить.
Суд зауважує, що згідно висновків акту перевірки позивачем було порушено норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а вимога прийнята на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто, спеціального Закону зі спірних правовідносин.
Суд також звертає увагу, що відповідно ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв у період спірних відносин та на який послався відповідач, передбачалося нарахування зобов'язань контролюючим органом протягом 1095 днів.
Обчислити страхові внески за період 2004 року на підставі бухгалтерських не передбачається можливим, оскільки звітність з бухгалтерського обліку виплати заробітної плати позивача знищено відповідно до акту від 31 грудня 2011 року, згідно із вимогами ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» стосовно зберігання документів бухгалтерської звітності протягом трьох років.
За наслідками розгляду скарги позивача вищевказана вимога була залишена без змін рішенням управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 19 березня 2012 року № 30393/03(а.с. 13). Відповідач повідомив, що заборгованість позивача з виплати заробітної плати станом на 01 січня 2004 року складає 219076,27 гривень, що підтверджено актом документальної перевірки від 23 червня 2004 року № 107/45. Бухгалтерські документи з виплати заробітної плати за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2008 року для перевірки не надані у зв'язку з тим, що були знищені відповідно до акту від 31 грудня 2011 року.
Згідно до ч.2 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції, що діяла до 01 січня 2011 року суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, рішення з актом планової перевірки позивача від 29 лютого 2012 року відповідачем не приймалося. Отже, оскаржувана вимога від 01 березня 2012 року № Ю - 44 є не просто констатацією боргу у особовому рахунку позивача, а рішенням суб'єкта владних повноважень, яким страхувальник притягується до відповідальності у вигляді стягнення донарахованих актом перевірки сум страхових внесків.
Правовою підставою вимоги від 01 березня 2012 року № Ю- 44 вказано статтю 106 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без посилання на конкретну частину статті.
Відповідно до частин 1-3 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції яка діяла до 01 січня 2011 року, разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки до виконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом Пенсійного фонду цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Актом перевірки позивача від 29 лютого 2012 року № 47/03-19 було встановлено заниження розміру виплат, на які нараховуються та з яких утримуються страхові внески, внаслідок чого донараховано страхових внесків за ставкою у сумі 92768,79 грн. Дані суми є простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків. Оскільки рішення за актом перевірки не приймалося, занижені суми страхових внесків відображені відповідачем у вимозі, якою фактично страхувальник притягується до відповідальності у вигляді стягнення занижених сум страхових внесків за попередні базові періоди.
Дев'ять частин статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, частини 1-3 цього Закону, якими регулюється винесення вимог втратили чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також, пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначається виключно законами.
Конституцій Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) зазначає про те, що Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
З набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно підпункту «й» пункту 12 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення», втратили чинність норми частини першої - дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд також звертає увагу, що згідно абзацу 5 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Згідно зазначеної норми, законодавцем передбачено лише порядок стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій, однак нарахування сум страхових внесків за законодавством, яке втратило чинність ним не передбачено, тому правовою підставою рішень органів Пенсійного фонду України про застосування відповідальності до страхувальників за порушення норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» повинна бути саме норма пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної вимоги, яка має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень, в якою підставою для застосування відповідальності у вигляді донарахованих сум страхових внесків керувався нормами статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які на момент прийняття цього рішення втратили чинність, діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при застосуванні відповідальності до позивача всупереч Конституції України застосовано норми, які втратили чинність, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 01 березня 2012 року № Ю - 44 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву довірчого товариства «Злагода» до управління Пенсійного фонду у місті Краматорську Донецької області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 01 березня 2012 року № Ю - 44 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області про сплату боргу від 01 березня 2012 року № Ю -44.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь довірчого товариства «Злагода» витрати по сплаті судового збору у сумі 928 (дев'ятсот двадцять вісім) гривень 00 коп.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 05 червня 2012 року в присутності представника позивача.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голубова Л.Б.