РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/837/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
РІШЕННЯ
"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О.,Кустової І.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 (третя особа - відділ Держкомзему в м. Судаку) про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та анулювання його державної реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 28 березня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просив визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії І-КМ №006380, виданий 26 червня 1997 року на ім'я відповідача та скасувати його державну реєстрацію.
В обґрунтування позову зазначив, що його мати - ОСОБА_8 з 14 листопада 1985 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого - 29 березня 1999 року вони отримали кожен на своє ім'я свідоцтва про право власності на частку домоволодіння АДРЕСА_1. 8 квітня 1999 року ОСОБА_8 подарувала йому свою частку домоволодіння.
Вважає, що при переході права власності на частину домоволодіння за договором дарування, на підставі ст.30 Земельного кодексу України в редакції від 18.12.1990 року від відчужувача до нього перейшло і належне ОСОБА_8 право власності на 3/4 частин земельної ділянки, яка була спільно нажитим майном подружжя (ОСОБА_7 і ОСОБА_8). Проте, він позбавлений можливості оформити своє право на земельну ділянку тому, що згідно вказаного Державного акту земельна ділянка є власністю відповідача.
Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 28 березня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
На думку апелянта, при вирішенні спору суд не звернув увагу на відсутність права на земельну ділянку у ОСОБА_8 (яка була громадянкою РФ і права на землю не оформлювала), внаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що право позивача як землекористувача є порушеним і підлягає судовому захисту.
Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, представника позивача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-КМ №006380 земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 площею 0,0831 га на підставі рішення виконавчого комітету Судацької міської ради народних депутатів №154 від 11 квітня 1997 року передана у приватну власність ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.9).
Зведене на вказаній земельній ділянці домоволодіння було прийнято до експлуатації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Судацької міської ради від забудовника ОСОБА_7 2 квітня 1997 року; 25 березня 1998 року Судацькою міською радою видано свідоцтво про право власності.
За заявою ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які з 14 листопада 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, були визначені частки подружжя у спільному майні - домоволодінні по АДРЕСА_1, про що свідчать свідоцтва про право власності на частку у спільному майні від 09 березня 1999 року, надані сторонами.
На підставі вказаних свідоцтв за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на 1/4 частину домоволодіння, за ОСОБА_8 - на 3/4 частини домоволодіння, що посвідчено Феодосійським БТІ.
Згідно договору дарування від 8 квітня 1999 року, ОСОБА_8 подарувала належну їй частину домоволодіння позивачу.
Як випливає з матеріалів справи, під час укладення зазначених договорів питання щодо відчуження земельної ділянки не вирішувалося.
Ухвалюючи у справі рішення про задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що право власності позивача ґрунтується на законі, зокрема ст. 381 ЦК України, за змістом якої при відчуженні житлового будинку вважається, що відчужується і садиба (земельна ділянка); ст.381 цього Кодексу, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, а також ст.30 ЗК України в редакції від 18.12.1990 року, яка передбачала перехід права власності або користування земельною ділянкою разом з переходом права власності на будівлю і споруду.
Застосовуючи положення ст.377, 381 ЦК України, суд не звернув увагу на те, що зазначені норми закону набули чинність з 01 січня 2004 року, а позивач набув у власність нерухоме майно в 1999 році.
Не врахував суд і відсутність в матеріалах справи доказів права на спірну земельну ділянку самої ОСОБА_8, що має значення для справи, оскільки від її права походить право позивача на землю.
Той факт, що земельна ділянка одержана відповідачем у власність під час шлюбу з ОСОБА_8, не свідчить про виникнення у останній права власності на земельну ділянку, оскільки вона є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя, незалежно від того, що на ній подружжям було розпочато будівництво житлового будинку.
Закон України від 11.01.2011 року № 2913-ІУ «Про внесення зміни до ст.61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», яким ст.61 СК України доповнена частиною п'ятою і передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є, зокрема, і земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, набрав чинності 8 лютого 2011 року, регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності і не має зворотної дії в часі (постанови Верховного Суду України від 15 лютого 2012 року №6-98 цс 11, від 22 лютого 2012 року №6-99 цс 11).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Крім того, поза увагою суду залишилась та обставина, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт, що не має місця у даному випадку.
Враховуючи викладене, оскаржене рішення підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наведених підстав.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Судацького міського суду АР Крим від 28 березня 2012 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та анулювання його державної реєстрації - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.