УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0191/840/2012Головуючий суду першої інстанції:Красіков С.І.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О.
"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,
При секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 2 квітня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з вимогами про стягнення боргу та процентів за користування грошима.
В обґрунтування зазначила, що 20 січня 2011 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого вона передала ОСОБА_7 в борг грошові кошти в розмірі 1000 доларів США з терміном повернення до 14 лютого 2011 року, на умовах виплати 250 грн. щомісячно за користування грошима. 20 травня 2011 року ОСОБА_7 взяв у борг ще 1000 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 14 червня 2011 року зі сплатою 5% щомісячно від суми боргу. На підтвердження взятих на себе зобов'язань ОСОБА_7 видав відповідні розписки.
Посилаючись на те, що відповідачі до теперішнього часу в добровільному порядку не повернули їй позичені грошові кошти, ОСОБА_6 просила суд стягнути з відповідачів на її користь: борг за договором позики від 20 січня 2011 року в розмірі 7989,70 грн. та відсотки в розмірі 3000 грн.; за договором позики від 20 травня 2011 року - борг у розмірі 7989,70 грн. та 5% в розмірі 3195,90 грн.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 2 квітня 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. Суд вирішив: стягнути з ОСОБА_7 на користь позивачки суму боргу за договором позики від 20 січня 2011 року в розмірі 7989,70 грн. та проценти в розмірі 3000 грн., суму боргу за договором позики від 20 травня 2011 року в розмірі 7989,70 грн. та проценти в розмірі 3195 грн. В позові до ОСОБА_8 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення відсотків за договорами позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
На думку апелянта, при вирішенні спору суд не врахував, що позикодавець ОСОБА_6 не є фінансовою установою чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, а тому відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 1048 ЦК України не мала права надавати позику з одержанням від позичальника процентів від суми позики.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 статті 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2011 року позивачка передала в борг ОСОБА_9 1000 доларів США, а останній зобов'язався повернути грошові кошти в 2011 році та сплатити по 250 грн. щомісячно за користування грошима (а.с.5).
20 травня 2011 року ОСОБА_7 позичив у ОСОБА_6 ще 1000 доларів США на умовах виплати 5 процентів за кожен місяць, зобов'язавшись повернути гроші з урахуванням нарахованих процентів у 2011 році (а.с.6).
Сторонами не оспорюється, що у зазначений в розписках термін ОСОБА_9 позичені грошові кошти не повернув ОСОБА_6, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору і наявність правових підстав для покладення на нього відповідальності згідно ст.1049 ЦК України. Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується.
Проте, на думку апелянта, при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення процентів за договором позики, до спірних правовідносин суд повинен був застосувати положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно якого право на отримання процентів при наданні фінансових послуг мають лише фінансові установи та фізичні особи - підприємці, до яких позивачка не відноситься. Відтак, у неї відсутнє право на отримання процентів від суми наданої йому позики.
Такий довід апелянта не можна визнати підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.
Як визначено п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно із ч. 1. ст. 5 Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Отже, сфера дії Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є обмеженою.
Згідно постанови Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року по справі № 6-85 цс11, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст.ст.1046-1048 ЦК України.
Отже, оскільки спір у даній справі виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця (який не є ні юридичною особою, ні суб'єктом підприємницької діяльності) на отримання від позичальника процентів за користування грошима передбачено ст.1048 ЦК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування ухваленого у справі рішення.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_9 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 2 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.