РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 10/5025/171/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Юрчук М.І. ,

судді Василишин А.Р.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.03.12 р. у справі № 10/5025/171/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюглас", м.Нововолинськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення в сумі 14438,46 грн. з яких 9300,36 грн. боргу, 1441,56 грн. пені, 3000 грн. штрафу, 413,71 грн. інфляційних нарахувань, 282,83 грн. 3% річних

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012 року у справі №10/5025/171/12 (суддя Виноградова В.В.) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюглас" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення в сумі 14438,46 грн. з яких 9300,36 грн. боргу, 1441,56 грн. пені, 3000 грн. штрафу, 413,71 грн. інфляційних нарахувань, 282,83 грн. 3% річних.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012р. у справі №10/5025/171/12 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012р. у справі №10/5025/171/12 про задоволення позову ТОВ «Алюглас»до ФОП ОСОБА_1 щодо стягнення 14438,46 грн. і прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алюглас»14438,46 грн., з яких 9300,36 грн. боргу, 1441,56 грн. пені, 3000 грн. штрафу, 413,71 грн. інфляційних нарахувань, 282,83 грн. 3% річних, 1000 грн. витрат на послуги адвоката, 1609,50 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що в платіжному дорученні № 225 від 22 грудня 2010 року помилково вказано рахунок № 36146 від 09.12.2010 року, а перераховані кошти в сумі 15 000 гривень стосуються рахунку № СФ 0001691 від 13.12.2010 року. Зміст господарської операції в рахунку - фактурі № СФ - 0001691 від 13 грудня 2010 року, видатковій накладній № Р П - 0001565 від 29 грудня 2010 року, довіреності № 252 від 27 грудня 2010 року, платіжному доручені № 225 від 22 грудня 2010 року не було відображено, не вказаний номер договору, назва договору та дата його укладення (відсутні посилання на договори). В рахунку - фактурі та накладній відсутнє посилання також на номер, дату замовлення. Позивач помилково вважає, що відносини між сторонами були договірними. Таким чином між позивачем та відповідачем виникли позадоговірні відносини, які не стосуються вищевказаного договору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №10/5025/171/12 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

17.05.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюглас" надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Хмельницької області по справі №10/5025/171/12 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Уповноважені представники сторін не з'явилися в судове засідання, про наявність поважних причин нез'явлення суду не повідомили. Проте, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надіслав суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі відповідача. Враховуючи, що про час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином, колегія суддів вважає, що нез'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 26.01.2009 р. між ТОВ "Алюглас" (виконавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, с. Копистин Хмельницької обл. (замовник) було укладено договір №02, предметом якого є виготовлення склопакетів (продукція) ( п.1.1.).

Відповідно до п.1.2 договору продукція виготовляється та відвантажується окремими партіями, партією вважається кількість продукції, на яку оформляється „підтвердження - замовлення".

У розділі 2 договору сторони погодили, що на основі письмової заявки - замовлення від Замовника Виконавець оформляє "підтвердження замовлення", яке передає факсом або електронною поштою Замовнику. В „підтвердженні замовлення" зазначаються кількість, розміри, технічні характеристики, ціна продукції та загальна вартість замовлення. Замовник підтверджує дане замовлення своїм підписом чи печаткою та передає його за допомогою факсу Виконавцю. Належним чином оформлене підтвердження-замовлення є підставою для виготовлення продукції . Ціна на продукцію визначається виконавцем в „підтвердженні замовлення", що узгоджується з замовником ( п.3.1 договору).

Відповідно до розділу 4 договору розрахунок за продукцію проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця на підставі виставленого рахунку. Розрахунок за продукцію проводиться шляхом здійснення попередньої оплати в розмірі 50% від вартості замовлений. Повний розрахунок за замовлену партію продукції повинен бути здійснений не пізніше трьох банківських дні з дня поставки продукції замовнику. У випадку необґрунтованої відмови від продукції повний розрахунок повинен бути проведений, не пізніше 10 календарних днів з дня виготовлення продукції. Виконавець повідомляє замовника про готовність продукції шляхом факсимільного повідомлення чи поштовим відправленням. За наявності заборгованості у замовника перед виконавцем, оплачені замовником кошти виконавець - зараховує як погашення заборгованості за продукцію, поставлену в попередні періоди в порядку її виникнення, незалежно від вказаної у платіжному дорученні призначення платежу. Кошти, які надійшли від замовника, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості перед Виконавцем.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що за прострочення оплати продукції, згідно з п.п. 4.2., 4.3., 4.4. договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ (яка діяла в період порушення) від вартості простроченої суми за кожен день прострочення, до повного розрахунку .

Крім того, відповідно до п.10.5 договору за прострочення оплати продукції згідно з п. п. 4.2., 4.3 , 4.4. договору, понад 30 календарних днів замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 3000 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2009р., а в частині розрахунків за продукцію - до їх повного здійснення. Якщо за п'ятнадцять днів до закінчення дії договору сторони не заявили про перегляд умов або розірвання договору, термін дії договору вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором ( п.п. 13.1.13.2 ).

Матеріали справи, свідчать що позивачем було виставлено відповідачу рахунки - фактури від 13.12.2010р. № СФ 0001691 (замовлення № 36146) на оплату 96,43 кв.м. склопакетів на загальну суму 24300, 36 грн. та № СФ-0001689 (замовлення 36150) на оплату 14,080 кв.м. склопакетів на загальну суму 3604, 60 грн.

Відповідач на підставі рахунків від 13.12.2012р. №СФ-0001689 та №СФ-0001691 платіжними дорученнями відповідно від 14.12.2010р. № 222 сплатив 3604, 60 грн. та № 225 від 22.12.2010р.- 15000 грн.

За видатковими накладними № РН-0001565 від 29.12.2010р., довіреністю №252 від 27.12.2010р. , згідно рахунку №СФ-0001691 від 13.12.2010р. позивач поставив відповідачу товар - склопакети на суму 24300 грн., та № РН-0001564 від 29.12.2010р., згідно рахунку - фактури № СФ-0001689 від 13.12.2012р. - товар на суму 3604, 60 грн. , всього на суму 27904, 60 грн.

Щодо сплати заборгованості в сумі 9300,36 позивач звернувся до відповідача з претензією за №96 від 23.05.2011р., проте, вимогу відповідач залишив без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарські зобов'язання згідно положень ст.173 Господарського кодексу України, можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Спірні правовідносини випливають з договору постачання та виготовлення товару.

В силу ч.1, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що 3 % річних не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судом першої інстанції здійснено розрахунки у відповідності до листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", та аналізуючи наданий позивачем розрахунок, суд вважає, що позивачем обґрунтовано , в межах можливих нарахувань, заявлено до стягнення 413,71 грн. втрат від інфляції та 282,83 грн. 3 % річних (за період з 05.01.2011р. по 18.01.2012р.) .

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Спір між сторонами виник при виконанні господарського зобов'язання. За змістом статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин з підстав, передбачених Кодексом. Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти - дії та події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є вимога щодо їх належного виконання у відповідності до закону, інших правових актів, договору.

З урахуванням положень ст.1,4 Господарського кодексу України судом першої інстанції до спірних відносин правильно застосовані положення статті 530 щодо строку виконання зобов'язання на вимогу кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання має сплатити кредиторові три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Пункт 9 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" визначає, що пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кожний день прострочки і в межах 6-місячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги відповідача апеляційний суд не вважає переконливими з огляду на викладене вище.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.03.2012р. у справі №10/5025/171/12 - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №10/5025/171/12 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.